Постанова 4816 № 581/676/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2026 року м.Суми Справа №581/676/23 Номер провадження № 22-ц/816/16/26, 22-ц/816/19/26 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Сидоренко А. П. за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., у присутності : відповідача ОСОБА_1 та її представника адвоката Стегнія Андрія Миколайовича, розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 28 листопада 2024 року у складі судді Кузьмінського О.В., ухваленого в сел. Липова Долина Сумської області, повне судове рішення складено 06 грудня 2014 року, та на додаткове рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 18 грудня 2024 року у складі судді Кузьмінського О.В., ухваленого в сел. Липова Долина, Сумської області, в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Синівська сільська рада Роменського району Сумської області, приватний нотаріус Роменського районного нотаріального округу Сумської області Ільченко Лариса Ігорівна, про визнання заповіту недійсним, в с т а н о в и в : У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним з моменту посвідчення заповіт ОСОБА_3 , складений на ім`я ОСОБА_1 , посвідчений 29 червня 2022 року секретарем Синівської сільської ради Роменського району Сумської області Ларченко Н.О., зареєстрований в реєстрі за №40. Змінивши підстави позову (т.2, а.с. 105-108), свої вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка була зареєстрована та проживала по АДРЕСА_1 . Померла особа була рідною тіткою його матері ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_3 залишилася спадщина. Згідно із заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Бондаренко О.В., та зареєстрованим в реєстрі 22 листопада 2021 року № 1381, померла ОСОБА_3 все своє майно заповіла позивачу ОСОБА_2 . Крім того, він є спадкоємцем п`ятої черги за законом, як родич четвертого ступеня споріднення. 07 квітня 2023 року він звернувся до приватного нотаріуса Роменського районного нотаріального округу Сумської області Ільченко Л.І. із заявою про прийняття спадщини. Але, як йому стало відомо, 29 червня 2022 року секретарем Синівської сільської ради Роменського району Сумської області Ларченко Н.О. був посвідчений заповіт від імені померлої ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за № 40, згідно з яким вона усе своє майно заповідала відповідачу ОСОБА_1 . Вважає, що оспорюваний заповіт є недійсним, оскільки був складений з порушенням норм законодавства, зокрема статей 1233, 1234, 1257 ЦК України, та вимог Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування. Посвідчення даного заповіту відбувалося без присутності свідків, у заповіті не вказано часу його складання. Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 28 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 01 серпня 2023 року, якою було заборонено приватному нотаріусу Роменського районного нотаріального округу Ільченко Л.І. видавати свідоцтва про право на спадщину у спадковій справі №69887805, заведеній 07 листопада 2022 року, щодо майна померлої ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вчиняти будь-які інші реєстраційні дії щодо спадкового майна. 02 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» представником відповідача подано заяву про ухвалення додаткового рішення, яким просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в сумі 15000 грн 00 коп., понесені відповідачем на професійну правову допомогу, сплачений гонорар, на підставі договору про надання правової допомоги №38-ОТ від 08 травня 2023 року. Додатковим рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 18 грудня 2024 року заяву представника відповідача ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн 00 коп. Не погоджуючись із вказаними рішеннями, ОСОБА_2 подав апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду та додаткове рішення скасувати, ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а заяву ОСОБА_5 залишити без розгляду. Доводи апеляційних скарг мотивує тим, що оскаржуване рішення не містить посилання на свідчення допитаних в суді свідків та на письмові докази, які на його переконання, в сукупності підтверджували обґрунтованість позовних вимог щодо недійсності заповіту. Вважає, що оскільки ОСОБА_3 перебувала в комунальній установі Сумської обласної ради Синівський будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, а тому при бажанні та волі вона могла звернутися до директора цього закладу за посвідченням заповіту. На переконання заявника апеляційної скарги, відповідач, син якої працює в сільській раді, навмисно організувала посвідчення заповіту саме секретарем сільської ради без присутності свідка. Стверджує, що секретар сільської ради не могла не розуміти, що в зазначеному будинку-інтернаті перебували не повністю здорові фізично та психологічно особи, а тому 85 річна жінка, яка приймала ліки та перебувала під їх діями, та в силу свого віку могла помилятися і не повністю усвідомлювати значення своїх дій, та мала роз`яснити ОСОБА_3 можливість залучення свідків при посвідченні заповіту, про що зазначити в тексті заповіту. Однак, відомості про роз`яснення заповідачу положень ст. 1253 ЦК України відсутнє. Звертає увагу на те, що Порядок посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою КМУ від 15 червня 1994 року №419 не суперечить нормам ЦК України, а деталізує порядок посвідчення заповітів для осіб, які не є фахівцями у галузі права. Вказує на те, що його посилання на те, що ОСОБА_3 в силу свого віку та стану здоров`я не повністю усвідомлювала значення своїх дій, та мала поганий зір, були цілком обґрунтованими та підтверджуються зібраними у справі доказами. Як на підставу для скасування додаткового рішення суду, позивач вказує на те, що представником відповідача, разом з відзивом на позовну заяву не було надано попереднього розрахунку судових витрат, які планувала понести відповідач, а також не надано суду детальних розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Вважає, що сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн 00 коп. неспівмірна з реальним обсягом такої допомоги у суді першої інстанції, часом витраченим на надання таких послуг (незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду у суді та тривалість судових засідань), критерію реальності таких витрат. Вказує і на те, що відповідачем не було направлено йому копії заяви про ухвалення додаткового рішення, що позбавило його можливості заявити клопотання про зменшення розміру судових витрат та довести їх неспівмірність. Також, суд першої інстанції не повідомляв його про розгляд клопотання представника відповідача про ухвалення додаткового рішення. Представником ОСОБА_1 адвокатом Стегнієм А.М. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що оспорюваний позивачем заповіт відповідає вимогам законодавства щодо форми та посвідчення, волевиявленню заповідача і відповідало його волі, а протилежного позивачем доведено не було, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду просить залишити без змін. Також, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь відповідача понесені нею витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн 00 коп. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та її представника, які заперечили проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що 22 листопада 2021 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Бондаренко О.В. за реєстровим № 1381, яким призначила спадкоємцем всього свого майна, в тому числі земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,42 га, що знаходяться у трьох земельних масивах кадастровий № 5923286800:02:004:0026 площею 2,8704 га; кадастровий № 5923286800:02:004:0147 площею 0,3759 га; кадастровий № 5923286800:03:003:0123, належних їй на праві приватної власності на підставі Державного акта ІV-СМ № 017808, виданого Синівською сільською радою 1 листопада 2001 року; житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами з присадибними земельними ділянками, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також всього того, на що вона за законом буде мати право, позивача ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 11,12). 29 червня 2022 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений секретарем Синівської сільської ради Роменського району Сумської області Ларченко Н.О. за реєстровим № 40, яким все майно, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла відповідачу ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 13). ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Синівка Роменського району Сумської області померла ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 14). 24 жовтня 2022 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні за №42022202530000073 з правовою кваліфікацією за частиною 2 статті 358 КК України за фактом того, що посадова особа Синівської сільської ради видала завідомо недостовірний заповіт від імені ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 15 зворот). 07 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Роменського районного нотаріального округу Ільченко Л.І. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 17). Відповідно до повідомлення Роменської окружної прокуратури від 4 вересня 2023 року кримінальне провадження за №42022202530000073 від 24 жовтня 2022 року за частиною 2 статті 358 КК України за фактом можливого підроблення заповіту від імені ОСОБА_3 дізнавачем закрито (т. 1, а.с. 180). Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний заповіт відповідає встановленим статтею 1247 ЦК України вимогам, а саме: він складений у письмовій формі, в ньому зазначено місце та час його складення, заповіт особисто підписаний заповідачем ОСОБА_3 та посвідчений секретарем Синівської сільської ради Роменського району Ларченко Н.О., яка мала відповідні повноваження на вчинення таких нотаріальних дій. При посвідченні заповіту було встановлено особу заповідача на підставі паспортних даних та перевірено дієздатність, заповіт зареєстровано в реєстрі, тобто він був складений у відповідності до вимог закону та із дотриманням процедури його посвідчення. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Якщо заповіт є нікчемним в силу закону, то відсутні підстави для визнання його недійсним (постанова Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 473/1584/16-ц). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19). Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача. Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦК України). Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (ч. 4 ст. 207 ЦК України). Відповідно до ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). Згідно зі статтею 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування. Пунктом 1.1 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, передбачено, що перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено статтею 37 Закону України «Про нотаріат». У сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах; 6) видають свідоцтва про право на спадщину; 7) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя (частина перша статті 37 Закону України «Про нотаріат»). Пунктами 2.1, 2.3, 2.11 розділу ІІ Порядку № 3306/5 передбачено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості вчинюваної нотаріальної дії, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. При вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, визначеному статтею 43 Закону України «Про нотаріат». У разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт чи заяву, підписується інша фізична особа, посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього. Копія документа, за яким встановлюється особа, долучається до примірника документа, який залишається у справах органу місцевого самоврядування. Посвідчення заповітів, засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них, засвідчення справжності підпису на документах, видача дубліката посвідченого документа здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою органу місцевого самоврядування і скріплюються гербовою печаткою відповідного органу місцевого самоврядування (додатки 1-14). Відповідно до пунктів 15, 18 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2006 р. № 940) заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Посадова, службова особа посвідчує заповіти дієздатних фізичних осіб у присутності свідків. Не допускається вчинення заповіту через представника. Присутність не менш як двох свідків є обов`язковою умовою при посвідченні заповітів. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував, що заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складення заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). З огляду на зміст наведених норм закону дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі (постанови Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 199/8568/18, від 23 липня 2024 року у справі № 369/3412/17). Верховний Суд звертає увагу, що свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання (постанова Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 369/1913/17). За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін. Згідно із ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). У частинах 1-3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановлено, що згідно із заповітом від 29 червня 2022 року, який посвідчений секретарем Синівської сільської ради Роменського району Сумської області Ларченко Н.О. та зареєстровано в реєстрі під №40, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , попередньо ознайомлена секретарем сільської ради із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, котре повністю відповідає її внутрішній волі як учасника даного правочину, володіючи українською мовою, на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, вона заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зміст ст. 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, ст. 1244 ЦК України щодо призначення спадкоємців, ст. 1254 ЦК України щодо права заповідача на скасування та зміну заповіту, ст. 1273 ЦК України щодо права на відмову від спадщини та ст. 1307 ЦК України щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору, ОСОБА_3 секретарем сільської ради роз`яснено. На прохання ОСОБА_3 заповіт записано зі її слів секретарем сільської ради за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (комп`ютера), заповіт перед підписанням прочитаний нею вголос і підписаний, як такий, що відповідає її волевиявленню. З тексту цього заповіту також слідує, що заповіт записаний нею зі слів ОСОБА_3 , особу заповідача встановлено, дієздатність перевірена, текст заповіту до його підписання прочитаний уголос ОСОБА_3 і власноручно підписаний. У справі, що переглядається, під час посвідчення оспорюваного заповіту нотаріус дотримався вимог статей 1247, 1249 ЦК України, а позивач не надав до суду належних та допустимих доказів порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні і не довів, що волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції надав належну оцінку поданим сторонами доказам і дійшов обґрунтованого висновку, що жодної з передбачених статтею 1257 ЦК України обставин для визнання заповіту недійсним, судом не встановлено. Оспорюваний заповіт за формою та змістом відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача. Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача про не зазначення часу складання оспорюваного заповіту, як підставу для визнання його недійсним, зважаючи на те, що в тексті заповіту вказана дата його складання 29 червня 2022 року. Колегія суддів погоджується також із висновками суду першої інстанції, що посвідчення оспорюваного заповіту за відсутності двох свідків не є підставою для визнання цього заповіту недійсним. Зокрема, як обґрунтованого вказував суд першої інстанції положення пунктів 15, 18 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419 щодо посвідчення заповітів посадовою особою органу місцевого самоврядування з обов`язковою присутністю двох свідків не узгоджується з приписами ст. 1253 ЦК України, відтак, застосуванню підлягає саме положення ЦК України. Норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, не зобов`язують уповноважену особу на посвідчення заповітів роз`ясняти заповідачам право на посвідчення заповіту з участю свідків, відповідно до ст. 1253 ЦК України. Даних про те, що ОСОБА_3 мала бажання посвідчувати заповіт при свідках матеріали справи не містять. Позивачем, під час розгляду справи інстанційними судами не було надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 мала вади зору, через які вона не могла самостійно прочитати заповіт. На переконання колегії суддів, на спростування таких твердження позивача, вказує та обставин, що 22 листопада 2021 року, тобто за 7 місяців до складання оспорюваного заповіту, приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Бондаренко О.В. посвідчувався заповіт ОСОБА_3 , в якому містить власноручно написаний ОСОБА_3 текст про те, що вона зачитувала текст заповіту. Позивач не вказував на те, що зір ОСОБА_3 з часу складання нею заповіту 22 листопада 2021 року значно погіршився. Колегія суддів звертає увагу на те, що покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, таке порушення не скасовує вільне волевиявлення заповідача та не свідчить про нікчемність заповітів. Не підтверджуються належними, допустимими та достатніми доказами також і твердження позивача про те, що ОСОБА_3 в силу віку та стану здоров`я не могла повністю усвідомлювала своїх дій при складанні оспорюваного заповіту. Для з`ясування питання можливості заповідача розуміти значення своїх дій та керувати ними в момент вчинення правочину, необхідні спеціальні знання не в галузі права. Призначена судом першої інстанції судова посмертна психолого - психіатрична експертиза не була проведена, у зв`язку з тим, що вона не була оплачена позивачем. Отже, установивши, що позивач як на підставу своїх вимог щодо визнання недійсним заповіту не надав суду жодного належного та допустимого доказу про те, що заповіт вчинений з порушенням норм законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Колегія суддів погоджується також із додатковим рішення суду та не вбачає підстав для його зміни чи скасування. Зокрема, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України). Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява N 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. З матеріалів справи вбачається, що професійна правнича допомога ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції була надана адвокатом Стегнієм А.М. У межах строків, визначених ч. 8 ст. 141 ЦПК України 02 грудня 2024 року, адвокатом Стегнієм А.М. подані докази понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, а сам: договір про надання правової допомоги №38-ОТ від 08 травня 2023 року, відповідно до умов якого сторони домовились, що вартість послуг (гонорар), зазначених в п. 1.1 цього договору становить 15 000 грн 00 коп. (т.2, а.с. 154-155); розрахунок витрат на правничу допомогу згідно договору про надання правової допомоги від 08 травня 2023 року (т.2, а.с. 155, на звороті); квитанція прибуткового касового ордеру від 21 серпня 2023 року (т.2, а.с. 156). У відзиві на позовну заяву було зазначено розмір витрат на професійну правничу допомогу, яку планувала понести відповідач в суді першої інстанції, розмір яких становить 15 000 грн 00 коп. Крім того, зміст частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Подібний правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 14 грудня 2021 року у справі №922/676/21, від 08 квітня 2021 року у справі №905/716/20, від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18. Умовами укладеного між відповідачем та адвокатом договору визначено фіксований розмір гонорару, а тому відсутність детального розрахунку витрат на правничу допомогу не є підставою для відмови у розподілі цих витрат. Усупереч доводам заявника апеляційної скарги, 02 грудня 2024 року представником відповідача надано докази надсилання на адресу позивача ОСОБА_2 заяви про ухвалення додаткового рішення з додатками (т.2, а.с. 162). Дослідивши матеріали електронної судової справи, колегією суддів було встановлено, що ОСОБА_2 є учасником електронного суду, 13 грудня 2024 року судом першої інстанції надсилалися судові повістки про виклик ОСОБА_2 та його представника адвоката Маківського В.О. в судове засідання на 18 грудня 2024 року на розгляд заяви представника відповідача Стегнія А.М. про ухвалення додаткового рішення суду. Крім того, відповідно до положень ч. 3 ст. 270 ЦПК України додаткове судове рішення, в якому вирішуються лише питання про судові витрати,ухвалюється без повідомлення учасників справи. Оцінивши надані позивачем докази підтвердження розміру понесених судових витрат, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що є підстави для стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним в суді першої інстанції в розмірі 10 000 грн 00 коп., що є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору. Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування додаткового рішення суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Представник відповідача звернувся із заявою про стягнення на користь відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн понесені відповідачем в суді апеляційної інстанції. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник відповідача посилався на договір про надання правової допомоги № 28-ОТ від 18.02.2025, ордер на надання правничої допомоги, розрахунок витрат на правничу допомогу з якого вбачається, що за вивчення адвокатом наданих документів вартість складає 1000 грн, за складання відзиву на апеляційну скаргу 3000 грн, за представництво інтересів клієнта у суді 1000 грн , а також надано копію квитанції про сплату ОСОБА_1 на користь адвоката гонорару у сумі 5000 грн. Оцінивши надані представником відповідача докази підтвердження розміру понесених судових витрат, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, попередню участь адвоката у суді першої інстанції і його обізнаність із обставинами справи , колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу і стягнути з позивача на користь відповідача 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу понесену в суді апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 28 листопада 2024 року та додаткове рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 18 грудня 2024 року залишити без змін. Сягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3000 гривень понесених під час апеляційного перегляду рішення суду витрат на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 28 січня 2026 року. Головуючий - О. І. Собина Судді: В. І. Криворотенко А. П. Сидоренко