Постанова 4855 № 640/27849/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/27849/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Губської Л.В., за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у місті Києві апеляційну скаргу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ (далі - ВССУ) на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 липня 2021 року до дати ухвалення рішення у цій справі. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2022 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 липня 2021 року до 31 січня 2022 року у розмірі 183 649,56 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Зокрема, апелянт зазначає, що позивач безпідставно просить суд стягнути з ВССУ на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з ВССУ, посилаючись на невиконання постанови Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року у справі № К-33491/10 про зобов`язання Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років та стягнення з ДСА України на користь позивача заборгованість зі щомісячного грошового забезпечення судді за червень-грудень 2005 року, оскільки ВССУ не є стороною у справі № К-33491/10, відповідно, і не може її виконати. Отже, оскільки у справі № К-33491/10 саме ДСА України зобов`язано здійснити перерахунок і виплату позивачці надбавки за вислугу років та саме з ДСА України стягнуто на користь позивачки заборгованість зі щомісячного грошового забезпечення судді, то правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з виконанням ДСА України судового рішення, а не у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з вини ВССУ. Також апелянт стверджує, що судом першої інстанції неправильно застосовано статтю 117 КЗпП України, оскільки ВССУ при звільненні ОСОБА_1 повністю виконано вимоги статті 116 КЗпП України, тому до ВССУ неможливо застосувати відповідальність передбачену статтю 117 КЗпП України, адже у ВССУ відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем. Тож, на переконання апелянта, неправильне застосування судом першої інстанції положень норм матеріального права полягає в тому, що на ВССУ покладено відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, за зобов`язанням, яке виникло у ДСА України на підставі судового рішення, та за відсутності вини відповідача, як обов`язкової умови для застосування такої відповідальності. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: Кучма А.Ю. - головуючий суддя, судді Мельничук В.П., Аліменко В.О. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про зобов`язання вчинити дії та призначено розгляд справи в порядку письмового провадження. Позивач відзив на апеляційну скаргу до суду не подав. На підставі розпорядження керівника апарату Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2022 та рішення зборів суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2022, у зв`язку з тривалою тимчасовою непрацездатністю судді Кучми А.Ю., здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 640/27849/21. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2022 справу № 640/27849/21 прийнято до провадження колегією суддів у складі: судді-доповідача: Шелест С.Б., суддів: Аліменка В.О., Мельничука В.П. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2023 зупинено апеляційне провадження у справі № 640/27849/21 до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 640/27971/20. На підставі розпорядження керівника апарату Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2023 та рішення зборів суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2023, у зв`язку із звільненням з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду головуючої судді по справі Шелест С.Б., здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 640/27849/21. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2024 року визначено склад колегії суддів: Файдюк В.В., - головуючий суддя, судді Губська Л.В., Мєзєнцев Є.І. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2024 року поновлено апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про зобов`язання вчинити дії та призначено справу до розгляду. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2023 року заяви членів колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду Файдюка Віталія Васильовича та Мєзєнцева Євгена Ігоровича про самовідвід у справі № 640/27849/21 задоволено. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 березня 2023 року справу передано на розгляд колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Бєлової Л.В., суддів: Аліменка В.О., Губської Л.В. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження з 01 травня 2024 року. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року призначено справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про зобов`язання вчинити дії до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 15 травня 2024 року. Згідно з довідкою секретаря судового засідання від 15 травня 2024 року розгляд справи перенесено на 29 травня 2024 року. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі № 640/27849/21. Наступне судове засідання призначено 17 липня 2024 року. Згідно з довідкою секретаря судового засідання від 12 липня 2024 року розгляд справи перенесено на 31 липня 2024 року. У додаткових поясненнях від 16 липня 2024 року апелянт просить врахувати постанову Верховного Суду від 08 червня 2023 року у справі № 640/27971/20, якою скасована постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року в іншій адміністративній справі № 640/27971/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВССУ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2016 року по 28 липня 2021 року, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року про відмову в задоволенні позову залишено в силі. 31 липня 2024 року сторони та інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Згідно з частиною другою статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та додаткові пояснення відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, з березня 1985 року по травень 2013 року позивач працювала суддею Апеляційного суду Луганської області. Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 18 квітня 2013 року позивач обрана на посаду судді ВССУ. Постановою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року у справі №К-33491/10 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Луганської області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання здійснити перерахунок розміру заробітної плати та надбавки за вислугу років скасовано. Ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років у відповідності з положеннями частини четвертої статті 44 Закону України "Про статус суддів" (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь судді Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1 заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року. У зв`язку з поданням заяви про відставку, постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року №1600- VIIІ «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Позивач, вважаючи, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протиправно не виплатив їй при звільненні щомісячне грошове утримання та надбавку за вислугу років на підставі рішення Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року у справі №К-33491/10, звернулась до суду позовом. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року у справі № 640/27971/20 відмовлено в задоволенні позову. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2016 року по 28 липня 2021 року у розмірі 2 519 842 (два мільйони п`ятсот дев`ятнадцять тисяч вісімсот сорок дві) гривні 80 копійок. Позивач, звертаючись до суду з цим адміністративним позовом, зазначає, що на теперішній час період стягнення середнього заробітку становить з 29 липня 2021 року до дати ухвалення рішення суду у цій справі. Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що оскільки роботодавцем позивача був ВССУ, то саме він зобов`язаний здійснити позивачу відповідне відшкодування. Тому, враховуючи, що позивачу до теперішнього часу не виплачено заборгованість із заробітної плати, позовні вимоги є обґрунтованими. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства, зокрема, приписи ст. 117 КЗпП України. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, звернення позивача з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статей 116, 117 КЗпП України, обумовлено невиконанням Державною судовою адміністрацією України постанови Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року у справі №К-33491/10 з виплати позивачу щомісячного грошового утримання та надбавки за вислугу років. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Однією із засад судочинства є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України). Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. За змістом статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення). В адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в яких є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в позові. Як вбачається із матеріалів справи, постановою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року у справі №К-33491/10 зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплату надбавки за вислугу років у відповідності з положеннями статті 44 Закону України «Про статус суддів» з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року, а також стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за червень - грудень 2005 року. Вказане рішення суду, станом на час звернення позивача до суду із зазначеним позовом, не виконано. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість із виплати зазначених сум суддівської винагороди виникла за період перебування позивача у трудових правовідносинах з Апеляційним судом Луганської області і функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення цього суду здійснює Державна судова адміністрація України, на яку постановою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року у справі №К-33491/10 було покладено обов`язок виплатити позивачу щомісячне грошове утримання та надбавку за вислугу років. У той же час, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку покладаючи на Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ обов`язок щодо здійснення позивачу відповідного відшкодування. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що переведення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Луганської області на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, не покладає обов`язок виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року у справі №К-33491/10 з Державної судової адміністрації України на Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ зобов`язаний здійснити позивачу виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з невиконанням Державною судовою адміністрацією України рішення суду постанови Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року у справі №К-33491/10. Тому, відповідно і висновок суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу належних їй сум після її переведення до іншого суду в порядку обрання, є помилковим. Крім того, Суд погоджується з доводами апелянта в апеляційній скарзі щодо необґрунтованого посилання суду першої інстанції на висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно має місце однакове матеріальне правове регулювання спірних правовідносин. При цьому правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосованих редакцій нормативно-правових актів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року №821/1083/17 предметом спору було стягнення одноразової грошової допомоги державного службовця при звільненні у зв?язку зі скороченням штату та стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги. Окрім того, відповідачем у вказаній справі був роботодавець, який мав заборгованість перед позивачем встановлену судовим рішенням, на відміну від справи, що розглядається, у якій відповідачем є роботодавець, який провів повний розрахунок при звільненні, однак перед позивачем існує заборгованість попереднього роботодавця (уповноваженого органу), яка встановлена судовим рішенням. Отже, наведені відмінності порівнюваних справ свідчать про те, що правовідносини у них не є подібними, а тому висновки, зроблені Верховним Судом в справі №821/1083/17, не можуть бути застосовані у цьому спорі. Що стосується посилання суду першої інстанції на висновок викладений в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2017 року у справі №822/2385/15, то такий також не може бути застосований у цьому спорі, оскільки правовідносини не є подібними. Так, у справі №822/2385/15 позивач просив стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки рішення суду, яким зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області донарахувати позивачу до його заробітної плати та щомісячного грошового утримання надбавку за період його роботи суддею Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, на час розгляду справи не виконано. У вказаній справі Верховний Суд зазначив, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу належних йому сум після його переведення з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області до Апеляційного суду Хмельницької області. При цьому, у вказаних справах був один і той же відповідач, як за невиконання рішення, так і за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області. У той же час, у справі №640/27849/21, що розглядається, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, у зв`язку з невиконанням судового рішення Державною судовою адміністрацією України щодо виплати щомісячного грошового утримання та надбавки за вислугу років. Колегія суддів наголошує, що як зазначалось вище, позивач, вважаючи, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протиправно не виплатив їй при звільненні щомісячне грошове утримання та надбавку за вислугу років на підставі рішення Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року у справі №К-33491/10, звернулась до суду позовом. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року у справі № 640/27971/20 відмовлено в задоволенні позову. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2016 року по 28 липня 2021 року у розмірі 2 519 842 (два мільйони п`ятсот дев`ятнадцять тисяч вісімсот сорок дві) гривні 80 копійок. Однак, станом на час розгляду цієї справи (№ 640/27849/21) в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд постановою від 08 червня 2023 року у справі № 640/27971/20 за наслідками касаційної скарги Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року залишив у силі. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, ураховуючи їхній зміст та юридичну природу, як вже зазначалось вище, Суд дійшов висновку, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки звернення позивача до суду з вказаним позовом обумовлено невиконанням Державною судовою адміністрацією України рішення суду у справі №К-33491/10, що набрало законної сили, і ця обставина визначена позивачем як єдина підстава застосування відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відтак, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і, відповідно, переконливими є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частиною першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини другої статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Згідно з частиною четвертою ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що зумовлює задоволення апеляційної скарги відповідача, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2022 року - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2022 року - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про зобов`язання вчинити дії - відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Л.В. Губська