Постанова 4855 № 640/22452/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22452/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України яка полягає у не нарахуванні та невиплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.07.2015 по 23.06.2021; - зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.07.2015 по 23.06.2021. Позов обґрунтовано тим, що з відповідача слід стягнути на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки в день виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів усі необхідні розрахунки. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні. Зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період за період з 07.07.2015 по 23.06.2021 у розмірі 3708,54 грн. Відмовлено в іншій частині адміністративного позову. Не погоджуючись з вказаним судом рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що після звільнення зі служби позивач не скористався подачею рапорту про неповноту розрахунку при звільненні, що передбачено пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України №1153/2008 від 10.12.2008. На думку апелянта, механізм своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби передбачений спеціальним законодавством, що має свої особливості, відтак суд першої інстанції невірно застосував норму статті 117 КЗпП України, яка не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що строк звернення до суду з даною позовною заявою пропущено не було та судом першої інстанції вірно враховано позиції Верховного Суду щодо наявності підстав для виплати середнього заробітку а час затримки розрахунку при звільненні. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2021 у справі №640/14901/20 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 07 липня 2015 року та зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 07 липня 2015 року. На виконання вказаного судового рішення по справі №640/14901/20, позивач 13.07.2021 звернувся із запитом щодо надання інформації та доказів виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік. Листом №305/1398 від 23.07.2021 повідомлено, що рішення суду виконано в добровільному порядку та надано відповідні докази, а саме про виплату частини недоплаченого грошового забезпечення 23.06.2021. Однак, позивач звертає увагу на те, що відповідачем не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.07.2015 по 23.06.2021. Вважаючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у момент звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки розрахунку, відтак позивач має право на отримання такого відшкодування в розмірі 3708,54 грн. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16. Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу із наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України від 07 липня 2015 року №126 полковника ОСОБА_1 , звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 30 червня 2015 року №468 у запас за пунктом «г» (у зв`язку з проведенням організаційних заходів) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням вимог частини 8 цієї ж статті, з правом носіння військової форми одягу, виключити зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з 07 липня 2015 року та направлено для зарахування на військовий облік до Дніпровського районного у місті Києві військового комісаріату. Втім, під час звільнення з позивачем не було проведено повний розрахунок по грошовому забезпеченню. У даному випадку, непроведення з вини відповідача виплати грошового забезпечення у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2021 у справі №640/14901/20 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 07 липня 2015 року та зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 07 липня 2015 року. На виконання вказаного рішення, відповідачем здійснений відповідний розрахунок 23.06.2021. Враховуючи, що позивача було звільнено 07.07.2015, а остаточний розрахунок із ним проведено лише 23.06.2021, тому відповідачем порушено приписи частини першої статті 116 КЗпП України. З огляду на вказане, наявні підстави для застосування відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України. Як наслідок, слід зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 07.07.2015 до 23.06.2021 (до дня фактичного розрахунку). У той же час, слід зазначити, що сума компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути співмірною з сумою, яку позивач не отримав під час звільнення. Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц, звернуто увагу, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. До того, при вирішенні справи врахововано причини невиплати індексації за невикористані дні соціальної відпустки та той факт, що відповідач фінансується повністю з Державного бюджету України. Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3708,54 грн. є співмірним у даному випадку, з сумою, яку було виплачено позивачу на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2021 у справі №640/14901/20, тому слід стягнути з відповідача лише вказану суму. Враховуючи, що позивачу під час звільнення зі служби не було виплачено грошове забезпечення у повному обсязі, відтак стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця. З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. При цьому, колегія суддів враховує, що положенням спеціального законодавства, a саме нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року не врегульовано процедуру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу законів про працю України (субсидіарне законодавство). Вказане свідчить про безпідставність доводів апелянта про неможливість застосування Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 229, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук