Постанова 4855 № 640/12046/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12046/21 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шведа Е.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: - визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо проведення розрахунків при звільненні з військової служби з ОСОБА_1 невчасно, тобто не в день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України 07.04.2021; - стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата одноразових грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та грошового забезпечення з 01 квітня по 07 квітня 2021 року) за період з 08.04.2021 по 20.04.2021, тобто грошове забезпечення за 13 календарних днів в сумі 16 489, 33грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2022 позов задоволено частково: визнано протиправними дії Міністерства оборони України (м. Київ, 03168, пр-т. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) щодо проведення розрахунків при звільненні з військової служби з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) невчасно, тобто не в день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України 07.04.2021; стягнуто з Міністерства оборони України (м. Київ, 03168, пр-т. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата одноразових грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та грошового забезпечення з 01 квітня по 07 квітня 2021 року) за період з 07.04.2021 по 19.04.2021, тобто грошове забезпечення за 13 календарних днів у розмірі 8 154, 00 грн. (вісім тисяч сто п`ятдесят чотири гривні); в іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Міністерство оборони України звернулось до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на строк, що не перевищує п`ятнадцяти днів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходила службу у Збройних Силах України та наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 29.03.2021 №100 звільнена з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з вислугою 26 років 7 місяців та наказом ТВО директора Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України від 07.04.2021 №33 виключена зі списків особового складу Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України. Наведеним наказом також вирішено виплатити позивачу, зокрема: одноразову грошову допомогу при звільнені з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних років військової служби. Станом на день виключення позивача зі списків особового складу - 07.04.2021, відповідачем виплата одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби проведена не була, що не заперечується сторонами. Виплата одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби була проведена позивачу лише 20.04.2021, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача та не спростоване відповідачем. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо проведення розрахунків при звільненні з військової служби з позивачем невчасно, тобто не в день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що наявні всі підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як передбачено положеннями статті 117 Кодексу законів про працю України. Поряд з цим, суд першої інстанції зауважив, що розмір належної до стягнення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата одноразової грошової допомоги при звільненні) суми складає 8 154, 00 грн. Апелянт у своїй скарзі зазначив, що у законодавстві, яке регулює військову сферу питання щодо стягнення середнього за час затримки розрахунку взагалі не передбачено, однак це не дає підстав застосовувати для врегулювання спірного питання норми трудового законодавства. При цьому, трудове законодавство не регулює питання проходження військової служби, а тому з огляду на звільнення позивача з військової служби відсутні підстави для застосування трудового законодавства та стягнення за затримку розрахунку. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зважаючи, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржуються, то суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги Міністерства оборони України в частині задоволених позовних вимог. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до абз.1 ст.3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» від 07.11.2007 №1294, постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889. Втім вказані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку, у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Указана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.10.2022 у справі №280/3370/21, від 29.09.2022 у справі №160/2006/21, від 15.09.2022 у справі №640/25949/19, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18. Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні із служби в органах кримінально-виконавчої служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України. Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. При цьому, згідно ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України. Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Указаний правовий висновок щодо застосування положень ст.ст.116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №280/3370/21, від 29.09.2022 у справі №160/2006/21, від 15.09.2022 у справі №640/25949/19, від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22.07.2022 у справі №420/428/20, від 26.01.2022 у справі №280/4816/20. Отже, на переконання судової колегії, у цьому випадку вина Міністерства оборони України полягала у тому, що при проведенні розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні не було своєчасно виплачено належні до отримання суми коштів при звільненні, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби. Таким чином, оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений відповідачем лише 20.04.2021, то колегія суддів вважає обґрунтованим висновки суду першої інстанції про те, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові, сум, є період з 07.04.2021 по 19.04.2021. Аналогічна правова позиція щодо подібних правовідносин висловлена Верховним Судом у постанові від 29.07.2020 у справі № 1.380.2019.003696. Колегія суддів зауважує, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Поряд з цим, цей механізм не передбачає безумовної та обов`язкової виплати роботодавцем звільненому працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у повному обсязі. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відтак, з урахуванням відсутності в апеляційній скарзі доводів щодо неправильності визначеної суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні та неподання апеляційної скарги на судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав стверджувати про неправильне вирішення цієї справи судом першої інстанції у відповідній частині. Отже, апеляційна скарга не містить жодних належних обґрунтувань та/або посилань скаржника на незаконність рішення суду першої інстанції. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача також не містить. Доводи та аргументи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову та зводяться до переоцінки доказів та свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою суду щодо обставин справи, які суд встановив у процесі її розгляду. Судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню. Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст.316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2022 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Швед Е.Ю.