Постанова 4851 № 520/14383/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2022 р. Справа № 520/14383/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/14383/21 за позовом ОСОБА_1 до Керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, в якому просив: - визнати бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил щодо затримки в проведенні своєчасного розрахунку та виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток протиправною; - зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати середній заробіток за час затримки в розрахунку за період з 28.01.2020 року по 04.07.2021 року та стягнути зазначену суму на картковий рахунок - Банк отримувача - АТ «Райффайзен Банк Аваль», картковий рахунок НОМЕР_1 , номер рахунку ІВАN НОМЕР_2 , код банку 300335, код ЄДРПОУ банку 14305909, отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_3 ). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, код 39969443) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.01.2020 року по 04.07.2021 року на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток. У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, код 39969443) сплачену суму судового збору в розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривень). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що здійснений військовою прокуратурою у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні відбулось 28.01.2020 - в останній день проходження ним служби. Проте позивач звернувся до суду у справі № 520/9822/2020 лише 01.07.2020, тобто у строк, що перевищує п`ять місяців від дня отриманих всіх розрахунків при звільненні, що явно свідчить про відсутність активної позиції з боку останнього щодо відновлення свого порушеного права. Звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або у достатньо стислі строки, що буде свідчити про наявність спору щодо розміру належних сум при звільненні. Водночас, відповідач зазначає, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні, щодо виплати середнього заробітку за весь період. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Наказом Міністра оборони України № 4 від 04.01.2020 року позивача звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Наказом виконуючого обов`язки військового прокурора об`єднаних сил №67 к від 22.01.2020 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу, звільнено з військової служби та з посади з 28.01.2020 року. При звільненні відповідачем не було проведено в повному об`ємі розрахунку за всі дні невикористаних щорічних відпусток, а також не враховано 25 днів невикористаної щорічної відпустки, у зв`язку з наявністю вислуги від 10 до 15 років, та, як наслідок, не виплачено компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2021 по справі №520/9822/20, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання бездіяльності протиправною та стягнення невикористаної частини щорічної основної відпустки - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил, яка полягає у неврахуванні часу роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури з 15.08.2012 по 23.02.2015 до вислуги років під час розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки. Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил, яка полягає у незастосуванні Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року при обчисленні грошової компенсації за дні невикористаної відпустки ОСОБА_1 . Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил врахувати час роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури з 15.08.2012 по 23.02.2015 до вислуги років та провести повторний розрахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням висновків суду та здійснити виплату з урахуванням отриманих сум. Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил здійснити повторний розрахунок грошової компенсації за дні невикористаної відпустки ОСОБА_1 із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, та здійснити виплату з урахуванням отриманих сум. На виконання зазначеного рішення суду органами державної виконавчої служби в рамках проведення виконавчих дій по виконавчим провадженням №65754524 та №65754441 від 10.06.2021 року в примусовому порядку 05.07.2021 року було звернуто з відповідача частину виплат, що підтверджується випискою по рахунку АТ «Райффайзен банк Аваль». Вважаючи, що оскільки відповідач частковий розрахунок з позивачем здійснив 05.07.2021, то відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з 28.01.2020 по 04.07.2021,а тому звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що не здійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України. Отже, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог про зобов`язання Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.01.2020 року по 04.07.2021 року на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Колегія суддів не погоджується в частині з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до ч.7 ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Правовідносини які склалися між сторонами регулюються Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ). За приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно з ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Абзацом 1 ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до п.1 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади. Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Отже, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Вищевказаний висновком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 21.10.2021 року по справі №640/14764/20. З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 року по справі №480/2577/20, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахуванням у спірних правовідносинах по даній справі, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18, від 20.01.2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20.01.2021 року у справі № 240/12238/19, від 05.03.2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 року у справі № 340/970/20. Так, за правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Колегія суддів зазначає, що закріплені у ст.ст.116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 31.10.2019 року по справі №825/598/17. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені ст.116 КЗпП України строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби всі належні йому виплати суми, в т.ч. частину грошової компенсації за дні невикористаної відпустки. За обставинами справи, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу, звільнено з військової служби та з посади з 28.01.2020 року, що підтверджується копією з наказу виконуючого обов`язків військового прокурора об`єднаних сил №67 к від 22.01.2020 року. Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що на виконання рішення суду від 16.12.2020 року по справі №520/9822/20 відповідачем 05.07.2021 року на картковий рахунок позивача було зараховано частину виплат відповідної грошової компенсації за невикористані дні відпустки. При цьому, така грошової компенсації була виплачена позивачу лише 05.07.2021, тобто в порушення приписів ст.116 КЗпП України. Таким чином, відповідачем було порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а саме в частині нарахування та виплат грошової компенсації за невикористані дні відпустки З огляду на те, що відповідачем по справі не було здійснено повного розрахунку із позивачем у визначені ст.116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України. Відповідно, з огляду на наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо порушення відповідачем прав позивача стосовно затримки розрахунку при його звільненні, набуття позивачем права на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України. Відмовляючи в позовних вимогах стосовно стягнення на користь позивача суму середнього заробітку шляхом виплати на картковий рахунок - Банк отримувача - АТ «Райффайзен Банк Аваль», картковий рахунок НОМЕР_1 , номер рахунку ІВАN НОМЕР_2 , код банку 300335, код ЄДРПОУ банку 14305909, отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_3 та вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сері об`єднаних сил щодо затримки в проведенні своєчасного розрахунку та виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку в цій частині, оскільки застосував належний спосіб захисту прав позивача, шляхом зобов`язання Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток. Надаючи правову оцінку задоволенню судом першої інстанції вимоги позову в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.01.2020 по 04.07.2021 на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток, то колегія суддів зазначає наступне. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту Порядок №100). Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. В свою чергу, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Також вказано, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тому, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Суд першої інстанції, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до переконання про те, що подія несвоєчасного розрахунку при звільненні має місце у спірних правовідносинах, оскільки публічна військова служба заявника була припинена 28.01.2020 року. Позивачу, на виконання рішення суду від 16.12.2020 року по справі №520/9822/2020 на картковий рахунок було зараховано частину виплат відповідної грошової компенсації за невикористані дні відпустки 05.07.2021 року. Відповідач, в апеляційній скарзі, зазначає, що позивач звернувся до суду у справі №520/9822/2020 лише 01.07.2020, тобто у строк, що перевищує п`ять місяців від дня отриманих всіх розрахунків при звільненні, що явно свідчить про відсутність активної позиції з боку останнього щодо відновлення свого порушеного права, а тому період порушеного права позивача з 28.01.2020 по 04.07.2021 неправомірно визначений судом першої інстанції. При цьому, щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на тому, що як вже зазначалося вище, позивача з 28.01.2020 року виключено зі списків особового складу, проте останній з вимогами про визнати бездіяльності відповідача щодо не виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки протиправною та стягнення з відповідача на користь позивача суму в розмірі 35043,50 грн. в якості грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 25 календарних днів та суму в розмірі 63539,34 грн. в якості грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом лише в липні 2020 року (ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 року про відкриття провадження в адміністративній справі №520/9822/2020). Твердження апелянта про звернення позивача до суду у зазначеній справі є 01.07.2020, що не спростовано позивачем. Таким чином, позивач вперше звернувся до суду за захистом своїх прав більш ніж через 5 місяців з моменту виключення зі списків особового складу відповідача, з усіх видів забезпечення. Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, колегія суддів ураховує, що позивач є менш захищеною у відношенні до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас, у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані. Колегія суддів зауважує, що важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 117 КЗпП України обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд. Як встановлено матеріалами справи, що саме розмір відшкодування виплат працівникові сторонами по справі не обрахований і не був предметом спору в суді першої інстанції. З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку права позивача підлягають захисту з моменту його першого звернення, а саме 01.07.2020 з адміністративним позовом до суду у справі № 520/9822/2020, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаних обставин, по день розрахунку. Проте, суд першої інстанції помилково вирішив позовні вимоги в частині зобов`язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.01.2020 року по 04.07.2021 на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток. Враховуючи вищенаведене, рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.01.2020 року по 30.06.2020 включно на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток підлягає скасуванню. Решта тверджень та посилань в апеляційній скарзі не впливають на висновки суду. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п.п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині з прийняттям нового рішення у відповідній частині. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 по справі №520/14383/21 в частині зобов`язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.01.2020 року по 30.06.2020 включно на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток - скасувати. Прийняти в цій частині постанову, якою в задоволенні позову відмовити. В частині зобов`язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.07.2020 року по 04.07.2021 року на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток - залишити без змін. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 р. по справі №520/14383/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич Я.В. П`янова