Постанова 4873 № 910/18315/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ "23" липня 2024 р. Справа№ 910/18315/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Ходаківської І.П. Демидової А.М. за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В. за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 23.07.2024 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 (повне судове рішення складено 09.05.2024) у справі №910/18315/23 (суддя Марченко О.В.) за позовом Фізичної особи - підприємця Нємножко Дар`ї Петрівни до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» про стягнення 468 601,38 грн, ВСТАНОВИВ: Фізична особа - підприємець Нємножко Дар`я Петрівна (далі по тексту - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 468 601,38 грн та 7 029,02 грн судового збору. Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на понесення шкоди через порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції щодо зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента, що було встановлено під час розгляду тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України справи №38/60/42-рп/к.20 та зазначено у рішенні №75-р/тк від 15.07.2021, пункти 2, 3 якого були предметом розгляду у справі №910/16055/21, за результатами розгляду якої Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» відмовлено у позові (рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022, постанова Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022, постанова Верховного Суду від 22.12.2022). Господарський суд міста Києва рішенням від 29.04.2024 у справі №910/18315/23 позов задовольнив; стягнув з відповідача на користь позивача 468 601,38 грн збитків, 7 029,02 грн судового збору та 31 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що необхідність стягнення відповідачем з переможців торгів одноразового платежу жодним чином не пов`язана з підготовкою або проведенням торгів, а тому стягнення відповідачем з позивача суми одноразового платежу у розмірі 234 300,69 грн за право укладення з ним договору є неправомірним у зв`язку із чим позивачу завдано шкоди, яка підлягає стягненню на підставі статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі по тексту - Закон) у подвійному розмірі, тобто у сумі 468 601,38 грн. Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач (далі по тексту - апелянт) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18315/23, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18315/23, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не досліджено докази, якими позивач обґрунтовує наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між порушенням відповідача та шкодою. Як вказує апелянт позивач помилково зазначає, що здійснений ним одноразовий платіж у розмірі 234 300,69 грн є збиткам у розумінні статей 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України). За твердженням апелянта здійснення позивачем на користь відповідача одноразового платежу за Договором №ДПН-2019-08/02 від 28.08.2019 (далі по тексту - Договір) є витратами позивача, які підлягають компенсації з боку клієнтів, які є споживачами послуги з паркування транспортних засобів, що не може бути шкодою, яку позивач просить стягнути з відповідача у подвійному розмірі у судовому порядку. Як зазначає відповідач судом першої інстанції не було надано оцінки умовам Договору, оскільки здійснений позивачем одноразовий платіж згідно із пунктами 4.4, 4.11 Договору повертається позивачу після припинення дії Договору. Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що рішення у справі №910/16055/21 не має преюдиційного значення для вирішення даного спору відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), оскільки позивач не був учасником справи у справі №910/16055/21. Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, то відповідач заперечує проти стягнення з нього таких витрат у зв`язку із необґрунтованістю, на його думку, позовних вимог. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2024 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18315/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.06.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18315/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18315/23. Матеріали справи №910/18315/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 10.06.2024. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.06.2024 задовольнив клопотання та поновив Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18315/23; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18315/23; зупинив дію рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18315/23 на час апеляційного провадження; розгляд апеляційної скарги призначив на 23.07.2024 о 13 год. 15 хв. Згідно відзиву на апеляційну скаргу, сформованого позивачем 21.06.2024 через систему «Електронний суд», останній заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача, посилаючись на ухвалення судом першої інстанції рішення з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Позивач зазначає, що здійснений ним одноразовий платіж на підставі пункту 4.4 Договору є окремим платежем відмінним від вартості експлуатації паркувального майданчика за Договором, який не відшкодовується та не повертається особами, які здійснюють паркування транспортних засобів. Враховуючи зловживання відповідачем своїм монопольним становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, останній неправомірно встановив обов`язок зі сплати одноразового платежу на право укладення договору, без оплати якого не укладав договори з переможцем аукціону, що встановлено під час розгляду тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України справи №38/60/42-рп/к.20 та зазначено у рішенні №75-р/тк від 15.07.2021, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказаний одноразовий платіж є збитками позивача. Позивач зазначає, що неправомірні дії відповідача полягають у встановленні переможцю аукціону обов`язку зі сплати одноразового платежу, чим позивачу завдано збитки на суму 234 300,69 грн, наявний причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями відповідача та завданими збитками, отже наявний склад цивільного правопорушення відповідно до статті 1166 ЦК України. Щодо тверджень відповідача про повернення одноразового платежу, то за умовами Договору такий платіж не повертається, за умовами пункту 4.11 Договору поверненню підлягають зайво сплачені кошти, проте такий платіж не є зайво сплаченими коштами. Всі грошові кошти, які надходять до відповідача від сплати переможцями торгів одноразового платежу відповідач використовує для власної господарської діяльності, сплати податків і зборів, виконання зобов`язань відповідача із забезпечення надходжень до бюджету міста Києва, про що зазначено у рішенні тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України №75-р/тк від 15.07.2021. Щодо тверджень апелянта про те, що рішення у справі №910/16055/21 не має преюдиційного значення для даної справи, то у вказаній справі судами встановлювались обставини щодо дій відповідача у встановленні для переможців електронних торгів обов`язку зі сплати одноразового платежу за право укладення договору про передачу в експлуатацію майданчика для паркування як зловживання ним монопольним (домінуючим) становищем та становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 31 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, то враховуючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, з урахуванням понесених витрат та їх документальне підтвердження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. 22.07.2024 позивачем сформовано через систему «Електронний суд» та подано до Північного апеляційного господарського суду клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, що включають в себе написання відзиву на апеляційну скаргу - 6 000,00 грн (3 000,00 грн * 2 год.), участь адвоката у судовому засіданні 4 000,00 грн (одне судове засідання). 23.07.2024 відповідачем сформовано через систему «Електронний суд» та подано до Північного апеляційного господарського суду клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, за яким просить суд апеляційної інстанції відмовити позивачу у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, посилаючись на неспівмірність розміру витрат на правову допомогу із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутність обґрунтованого розрахунку наданих послуг, а тому розмір таких витрат є надмірним. Представник відповідача у судовому засіданні 23.07.2024 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18315/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Представник позивача у судовому засіданні 23.07.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18315/23 залишити без змін. Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, заперечення на нього, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне. Як встановлено судом першої інстанції і зазначене знайшло своє відображення зібраними у даній справи матеріалами, відповідно до протоколу електронного аукціону №UA-PS-2019-07-26-000011-1 переможцем аукціону «право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Святошинський район, проспект Корольова (навпроти буд. № 7, 9-а по вул. Сім`ї Сосніних), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 178 (сто сімдесят вісім) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 20 (двадцять) місць для паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю» визнано позивача (т.1 а.с. 25-27). 28.08.2019 між відповідачем (Сторона-1) та позивачем (Сторона-2) укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого Сторона-1 передає за плату Стороні-2 для експлуатації, утримання та обслуговування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Святошинський р-н, просп. Корольова (навпроти буд. №7, 9-а по вул. Сім`ї Соснових), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 178 (сто сімдесят вісім) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 20 (двадцять) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними і фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів (т. 1 а.с. 29-37). Загальна ціна Договору становить 2 577 307,57 грн, у тому числі ПДВ - 429 551,26 грн, з яких Векспл - 2 343 006,88 грн, у тому числі ПДВ - 390 501,15 грн, та Праз - 234 300,69 грн, у тому числі ПДВ - 39 050,11 грн (пункт 4.3 Договору). Одноразовий платіж за право укладання Договору (Праз) підлягає оплаті Стороною-2 на користь Сторони-1 впродовж 3-х банківських днів з дня підписання Договору та не повертається у випадку не підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика або розірвання Договору (пункт 4.4 Договору). Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами (пункт 7.1 Договору). Строк дії Договору становить 1 096 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі Стороною-1 в експлуатацію Стороні-2 майданчика для паркування (пункт 7.2 Договору). 03.09.2019 по акту приймання-передачі паркувального майданчика Сторона-1 передала, а Сторона-2 прийняла в експлуатацію паркувальний майданчик на 198 машинно-місць за адресою: м. Київ, Святошинський р-н, просп. Корольова (навпроти буд. №7, 9-а по вул. Сім`ї Соснових), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (т. 1 а.с. 37). На виконання пункту 4.4 Договору позивач здійснив одноразовий платіж на суму 234 300,69 грн, що підтверджується платіжним дорученням №23 від 02.09.2019 (т.1 а.с. 28). Водночас рішенням тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України №75-р/тк від 15.07.2021 (т. 1 а.с. 8-24) визнано, що відповідач у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займав монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента (пункт 1 резолютивної частини рішення №75-р/тк). Визнано дії відповідача, які полягають у встановленні в період з 05.03.2019 по 05.01.2021 для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язку зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та забезпечувального платежу, а також штрафів за відмову від укладання вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку. За порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини рішення №75-р/тк, відповідно до абзацу першого частини другої статті 52 Закону на відповідача накладено штраф у розмірі 2 605 133 грн. Зобов`язано відповідача припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, про що письмово повідомити АМК протягом 10 календарних днів з дня його припинення з наданням підтвердних документів. Як встановлено тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України під час розгляду справи №38/60/42-рп/к.20 відповідач у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займав монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, як такий, що не мав на цьому ринку жодного конкурента (пункт 50 рішення №75-р/тк). Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» (далі по тексту - Правила паркування) оператор - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка організовує та провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування, здійснює їх утримання, облаштування та обладнання, надає послуги з користування такими майданчиками, забезпечує відповідно до Податкового кодексу України сплату збору за місця для паркування транспортних засобів. Згідно із пунктом 8 Правил паркування, розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції. Пунктом 23 Правил паркування встановлено, що послуги з утримання майданчиків для платного паркування надаються оператором з метою використання таких майданчиків за призначенням, а також санітарного очищення, збереження та відновлення їх відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху. Перелік основних послуг з утримання майданчиків для платного паркування визначає Мінрегіон. Відповідно до пункту 3 рішення Київської міської ради від 26.06.2007 №930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту у місті Києві» відповідача визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення абонентських талонів з паркування автомобільного транспорту у м. Києві. Згідно із пунктом 17.3.1 пункту 17.3 рішення Київської міської ради від 02.12.2008 №1051/1051 «Про правила благоустрою міста Києва» організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір. Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків та зборів у місті Києві», із внесеними рішенням Київської міської ради від 29.11.2018 №222/6273 змінами, затверджено перелік паркувальних майданчиків у м. Києві, які закріплені за відповідачем. Рішенням Київської міської ради від 05.03.2019 №184/6840 «Про вдосконалення організації паркувального простору в м. Києві» КП «Київтранспарксервіс» спільно з Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було доручено розпочати продаж прав на розміщення та/або облаштування паркувальних майданчиків у м. Києві, які належать до сфери управління Підприємства відповідно до рішень Київської міської ради виключно в системі електронних продажів «ProZorro.Продажі» (https://prozorro.sale, крім тих, що визначені для безпосереднього облаштування та/або експлуатації КП «Київтранспарксервіс», без передачі будь-яких прав на них третім особам. Положенням про порядок реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування із застосуванням електронних торгів, затвердженого наказом директора Підприємства від 06.08.2019 №70 (далі - Положення №70), встановлені загальні вимоги, правила та єдиний порядок ведення роботи при застосуванні систем електронних торгів для реалізації іншими суб`єктами господарювання прав на експлуатацію майданчиків для паркування. Згідно з пунктом 5.2 Положення №70 загальна вартість договору складається з двох основних компонентів: вартість експлуатації паркувального майданчика на весь період, що підлягає оплаті на умовах договору; та одноразовий платіж за право укладення договору (10% від вартості експлуатації місць для паркування). Пунктом 56 рішення №75-р/тк АМК встановлено, що за інформацією відповідача одноразовий платіж сплачується переможцем торгів на користь відповідача впродовж трьох банківських днів із дня підписання протоколу про результати проведення торгів та не підлягає поверненню. Відповідно до пункту 74 рішення №75-р/тк за інформацією відповідача всі грошові кошти, які надходять до відповідача від сплати переможцями торгів, зокрема, одноразового платежу відповідач використовує для забезпечення власної господарської діяльності, сплати податків і зборів, виконання зобов`язань відповідача із забезпечення надходжень до бюджету м. Києва. Отже, необхідність стягнення відповідачем з переможців торгів одноразового платежу жодним чином не пов`язана з підготовкою або проведенням торгів (пункт 76 рішення №75-р/тк). Встановлення відповідачем для переможців торгів обов`язку зі сплати одноразового платежу призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання, які виявили бажання здійснювати діяльність на відповідному ринку (пункт 86 рішення №75-р/тк). Наведені дії відповідача були б неможливими за умови наявності значної конкуренції на відповідному ринку, адже в такому випадку споживачі мали б можливість обирати між кількома продавцями таких товарів та, у разі ущемлення їх інтересів, обрали б іншого продавця (пункт 87 рішення №75-р/тк). У випадку ж відсутності конкуренції на відповідному ринку та, як наслідок, відсутності у споживачів відповідача альтернативи щодо придбання прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві інакше, ніж у відповідача, вищезазначені дії призвели до настання негативних наслідків для споживачів (пункт 88 рішення №75-р/тк). Отже, тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України встановлено, що дії відповідача, які полягали у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язків сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку. Рішення №75-р/тк від 15.07.2021 в частині пунктів 2, 3 оскаржено відповідачем до суду, за результатами розгляду справи №910/16055/21 відповідачу відмовлено у позові (рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі №910/16055/21, постанова Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у справі №910/16055/21, постанова Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №910/16055/21). Ухвалюючи вказане рішення у справі №910/16055/21 суд дійшов висновку про те, що Комітетом доведено, а позивачем не спростовано, що дії КП «Київтранспарксервіс», які полягають у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві обов`язків зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування, забезпечувального платежу, штрафів за відмову від укладання договору або підписання актів приймання- передачі майданчиків в експлуатацію становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку. Причиною спору в даній справі стало питання про наявність та/або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача шкоди, заподіяної порушенням законодавства про захист економічної конкуренції на підставі статті 55 Закону. Відповідно до частин 1, 2 статті 55 Закону особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 50 Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Аналізуючи Закон можна дійти висновку, що в даному Законі не передбачено порядку (механізму) відшкодування шкоди, а тому слід застосовувати положення Цивільного та Господарського кодексів України. За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Статтею 224 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно із пунктом 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку. Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. Аналогічний правовий висновок щодо необхідності доведення збитків викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21. Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №925/1289/19. Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 14.09.2021 у справі № 923/719/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11). Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України). Частинами 1, 2 статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Статтею 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; 5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель; 6) проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції. Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, уповноважених з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці (стаття 1 вказаного Закону). При розгляді справи тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України під час розгляду справи №38/60/42-рп/к.20 встановлено, що дії відповідача, які полягали у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язків сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку. Вказаним рішенням встановлені протиправні дії відповідача, які полягали у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язків сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, а тому позивач не мав сплачувати одноразовий платіж у розмірі 234 300,69 грн за право укладення Договору, що свідчить про заподіяння відповідачем позивачу шкоди внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Під час розгляду справи №910/16055/21 обставини неправомірності дій КП «Київтранспарксервіс», які полягають у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві обов`язків зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування, забезпечувального платежу, штрафів за відмову від укладання договору або підписання актів приймання-передачі майданчиків в експлуатацію. Зазначене є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку. Зазначені обставини не підлягають повторному доказуванню відповідно до приписів частини 4 статті 75 ГПК України. Враховуючи вищевикладене, судом встановлена наявність елементів цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка відповідача полягає у порушені законодавства про захист економічної конкуренції - зловживання монопольним (домінуючим) становищем та, як наслідок, встановлення позивачу одноразового платежу за право укладання договору у розмірі 234 300,69 грн; причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою позивачу, розмір якої становить 234 300,69 грн; вина заподіювача шкоди - відповідача (презумпція вини особи, яка допустила порушення). Отже, позивачем доведено суду наявність елементів цивільного правопорушення для стягнення з відповідача завданої шкоди у подвійному розмірі згідно статті 55 Закону внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції за зловживання монопольним (домінуючим) становищем, що становить 468 601,38 грн, що є підставою для задоволення позову про відшкодування шкоди у повному обсязі. Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову. Доводи апелянта про недоведеність позивачем завданої шкоди не заслуговують на увагу з огляду на вищевикладене у даній постанові. Твердження апелянта про те, що здійснення позивачем на користь відповідача одноразового платежу за Договором є витратами позивача, які підлягають компенсації з боку клієнтів, які є споживачами послуги з паркування транспортних засобів, також відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки умовами Договору не передбачена компенсація одноразового платежу за Договором за рахунок клієнтів, які є споживачами послуги з паркування транспортних засобів. Так само відхиляються доводи апелянта про те, що одноразовий платіж повертається позивачу після припинення дії Договору, оскільки пунктом 4.11 Договору визначено, що у випадку припинення договору зайво сплачені кошти підлягають поверненню Стороні-2 після проведення всіх належних розрахунків за Договором, тоді як за пунктом 4.4 Договору одноразовий платіж на право укладення договору не повертається у випадку не підписання Сторонами Акта приймання-передачі майданчика або розірвання договору. Щодо рішення у справі №910/16055/21 та застосування судом положень статті 75 ГПК України, то відповідно до частини 4 вказаної норми обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Дійсно, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Не надається преюдиціального значення також обставинам, зазначеним у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов`язані з доказуванням (наведену правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 916/2066/15, від 17.04.2018 у справі №916/3170/14 та від 26.06.2018 у справі № 910/22867/15). Отже, встановлені під час розгляду справи №910/16055/21 судами першої та апеляційної інстанції обставини неправомірності дій КП «Київтранспарксервіс», які полягають у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві обов`язків зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування, забезпечувального платежу, штрафів за відмову від укладання договору або підписання актів приймання-передачі майданчиків в експлуатацію не підлягають повторному доказуванню відповідно до приписів частини 4 статті 75 ГПК України. Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59). За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову/апеляційної скарги, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з пунктом 3 частини 4, частини 5 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі по тексту - Закон №5076-IV). Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. 21.11.2023 між позивачем (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Вишневий і Партнери» (Адвокатське об`єднання) укладено Договір про надання професійної правничої допомоги, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу Клієнту щодо стягнення з КП «Київтранспаркервіс» 468 601,38 грн, що є розміром подвійної шкоди, завданої у зв`язку із порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (т.1 а.с. 77-81). Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання представляти права і законні інтереси Клієнта у Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді, Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду та інших судах, а також здійснювати інші необхідні для виконання цього договору дії (пункт 1.2 Договору про надання професійної правничої допомоги). Пунктом 4.1 Договору про надання професійної правничої допомоги сторони дійшли згоди про те, що надання Адвокатським об`єднанням послуг, обумовлених пунктом 1.1 та пунктом 1.2 Договору, Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню грошову винагороду (гонорар), розмір та строк сплати якої, визначений у Додатку до Договору, який є невід`ємною частиною цього Договору. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024 (пункт 3.1 Договору про надання професійної правничої допомоги). Додатком №1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 21.11.2023 сторони погодили, що вартість послуг Адвокатського об`єднання з надання професійної правничої допомоги Клієнту (Грошова винагорода/гонорар) складає: написання заяви по суті спору - 3 000,00 грн/год (одна заява по суті спору); участь у судовому засідання - 4 000,00 грн (одне судове засідання) (т. 1 а.с. 82). Судом першої інстанції встановлено, що 29.11.2023 позивачем надано ордер серія АІ №1497902 на ім`я адвоката Сабадин Алли Василівни, який не містить обмежень прав адвоката (т. 1 а.с. 85). Адвокат Сабадин Алла Василівна діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №6332/10, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Київської області від 08.12.2017 №54 (т. 1 а.с. 84). Позивачем та адвокатом Сабадин А.В. підписано акти про надання професійної правничої допомоги, згідно з якими Адвокат надав, а Клієнт прийняв такі послуги: написання позовної заяви - 6 000,00 грн (3 000,00 грн (за 1 год.) * 2 год.) (акт від 29.11.2023 (т.1 а.с. 83); написання відповіді на відзив - 4 500,00 грн (3 000,00 грн/1,5 год.) (акт від 04.01.2024 (т. 2 а.с. 12); участь у підготовчому судовому засіданні 12.02.2024 - 4 000,00 грн (акт від 04.01.2024 (т. 2 а.с. 12 зворотній бік); участь у підготовчому судовому засіданні 04.03.2024 - 4 000,00 грн (акт від 04.02.2024 (т. 2 а.с. 13); написання письмові пояснення щодо неможливості подання доказів - 4 500,00 грн (3 000,00 грн/1,5 год.) (акт від 04.01.2024 (т. 2 а.с. 13 зворотній бік); участь у підготовчому судовому засіданні 25.03.2024 - 4 000,00 грн (акт від 25.03.2024 (т. 2 а.с. 14). Також позивачем здійснено оплату участі адвоката 29.04.2024 в судовому засіданні у сумі 4 000 грн. Оплата вказаних коштів підтверджується платіжними інструкціями від 01.12.2023 №753 на суму 6 000,00 грн (т. 2 а.с. 17), від 09.01.2024 №771 на суму 4 500 грн (т.2 а.с. 9), від 09.02.2024 №791 на суму 4 000,00 грн (т. 2 а.с. 20), від 05.03.2024 №804 на суму 4 000,00 грн (т.2 а.с. 19), від 13.03.2024 №810 на суму 4 500,00 грн (т. 2 а.с. 16), від 27.03.2024 №816 на суму 4 000,00 грн (т.2 а.с. 15) і від 24.04.2024 №832 на суму 4 000,00 грн (т. 2 а.с. 11). У суді першої інстанції відповідач скористався своїм правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги у справі №910/18315/23 та просив зменшити їх розмір до 6 000,00 грн. Враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, прийняття судом першої інстанції рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 31 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі про відсутність підстав для стягнення з нього 31 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими відхиляються судом апеляційної інстанції, з огляду на встановлені обставини та правомірність рішення суду першої інстанції у даній справі. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача на принцип добросовісності та доктрини заборони суперечливої поведінки. Верховний Суд у постановах від 10.11.2022 у справі №910/7511/20, від 26.10.2022 у справі №912/2620/21 та від 25.10.2022 у справі №910/6923/20 наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. У суді першої інстанції відповідач просив зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 6 000,00 грн, тоді як у суді апеляційної інстанції відповідач просив суд апеляційної інстанції відмовити у стягненні з нього витрат позивача на професійну правничу допомогу. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»). ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18315/23 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача). Водночас у суді апеляційної інстанції позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, що включають в себе написання відзиву на апеляційну скаргу - 6 000,00 грн (3 000,00 грн * 2 год.), участь адвоката у судовому засіданні 4 000,00 грн (одне судове засідання). На підтвердження наданих послуг суду апеляційної інстанції надано Ордер Серії АІ №1637953 від 20.06.2024 на надання правничої (правової) допомоги у Північному апеляційному господарському суді, Додаток №3 від 21.06.2024 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 21.11.2023, акт про надання професійної правничої допомоги від 21.06.2024, рахунок на оплату послуг від 22.07.2024 на суму 4 000,00 грн, платіжну інструкцію №879 від 22.07.2024 на суму 4 000,00 грн, платіжну інструкцію №869 від 01.07.2024 на суму 6 000,00 грн. В заперечення щодо стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу відповідач посилається на неспівмірність розміру витрат на правову допомогу із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутність обґрунтованого розрахунку наданих послуг та надмірність таких витрат. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин 5, 6 статті 126 ГПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення з підстав неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №922/2913/21. Суд апеляційної інстанції вважає, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених ним у Північному апеляційному господарському суді при перегляді рішення суду першої інстанції у даній справі є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18315/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18315/23 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18315/23.

4. Судові витрати за апеляційний перегляд покласти на Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс».

5. Стягнути з Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (вул. Леонтовича, буд. 6, м. Київ, 01030; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 35210739) на користь фізичної особи - підприємця Немножко Дар`ї Петрівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 10 000,00 грн (десять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

6. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/18315/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано суддями 29.07.2024. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді І.П. Ходаківська А.М. Демидова