Постанова Житомирський апеляційний суд № 935/311/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №935/311/24 Головуючий у 1-й інст. Янчук В. В. Категорія 39 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: Головуючого судді Трояновської Г.С. суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) в м. Житомирі цивільну справу № 935/311/24 за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 14 травня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Янчук В.В. у м. Коростишеві в с т а н о в и в: У січні 2024 року АТ «ПУМБ» звернулося до суду із названим позовом та просило стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 1010625714 у розмірі 134695,03 грн та судові витрати. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між АТ «Перший український міжнародний банк» та ОСОБА_1 15.10.2022 укладено кредитний договір № 1010625714. Відповідач не виконав свої кредитні зобов`язання належним чином. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.12.2023 складає 134695,03 грн, з яких: 113184,83 грн заборгованість за кредитом, 12,76 грн заборгованість за процентами, 21497,44 грн заборгованість за комісією. Позивач направив письмову вимогу відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак заборгованість у наданий строк погашена не була, у зв`язку з чим виникла необхідність звернутися до суду для захисту порушених прав. Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 14 травня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором № 1010625714 від 15.10.2022 в розмірі 113 197, 59 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 035,78 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що cуд першої інстанції не мотивував у рішенні наявність правових підстав для стягнення сум заборгованості, оскільки сторони не укладали кредитний договір, у якому було б зазначено відсоткову ставку кредиту, розміри пені та штрафів за порушення зобов?язань, тощо. Судом було проігноровано ту обставину, що укладення сторонами кредитного договору № 1010625714 від 15 жовтня 2022 року не відбулось, адже його не було підписано. Як докази укладення договору суд визнав копію заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 1010625714 від 15 жовтня 2022 року та копію паспорта споживчого кредиту, однак обидва документи не містять підпису скаржника. Звертав увагу суду, що жоден з цих документів і позов в цілому не містить посилань на те, що вказаний кредитний договір було укладено у порядку Закону України «Про електронну комерцію», а ці документи не були підписані відповідачем за допомогою генерування одноразового цифрового підпису (електронного ідентифікатора). В обґрунтування правомірності стягнення боргу, а саме, суми процентів, комісії, штрафних санкцій, тощо суд взяв до уваги копію паспорту споживчого кредиту від 15 жовтня 2022 року, який містить примітку в заголовку «інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит». Таким чином, цей документ не може вважатись частиною договору про споживчий кредит, оскільки такий договір не укладався взагалі, а умови, що вказані у паспорті споживчого кредиту не можуть вважатись погодженими сторонами істотними умовами кредитного договору. Коростишівським районним судом не прийнято до уваги відсутність доказів надання кредитних коштів. Так, до позову додано документ під назвою «платіжна інструкція №TR. 60959358.21196.25578 від 15 жовтня 2022 року». Крім того, що вказаний документ не містить ні підпису, ні печаток установи банку, його зміст не підтверджує наявності кредитних правовідносин з Позивачем. Зі змісту платіжної інструкції неможливо встановити, які саме правовідносини і з ким вони існують (кредитні чи пов?язані з позикою). Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив. З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами без повідомлення учасників справи. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 15 жовтня 2022 року між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 підписано заяву №1010625714 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідно до якої, банк надав відповідачу кредит у розмірі 113 184,83 грн строком на 36 місяці на умовах, передбачених у цьому договорі, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,01 % річних та комісії у розмірі 1,4 % (а.с. 13-14). Крім того, 15 жовтня 2022 року відповідач ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту (а.с. 15). Відповідно до платіжної інструкції №TR. 60959358.21196.25578 від 15 жовтня 2022 року АТ «Перший Український Міжнародний Банк» перерахувало отримувачу ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 113 184,83 грн за кредитним договором №1010625714 (а.с. 7). Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1010625714 від 15 жовтня 2022 року, станом на 01 грудня 2023 року заборгованість за кредитним договором становить 134695,03 грн, з яких 113 184,83 грн - заборгованість по сумі кредиту; 12,76 грн - заборгованість по процентам; 21497,44 грн - заборгованість по комісії (а.с.10-11). З виписки за рахунком вбачається, що ОСОБА_1 були перераховані кредитні кошти (а.с. 6- 7зв). 01 грудня 2023 року АТ «Перший Український Міжнародний Банк» направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про повернення заборгованості за кредитним договором №1002046489401 від 16 грудня 2021 року у розмірі 106138,74 грн (а.с. 13-13зв, 14-14зв). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов укладеного з відповідачем кредитного договору № 1010625714 від 15.10.2022, позивачем надавалися відповідачу в кредит грошові кошти, а відповідач в свою чергу зобов`язався повернути кошти за сплатити визначені договором проценти. Оскільки відповідач допустив порушення строків повернення кредитних коштів та сплати процентів, суд дійшов висновку про стягнення в примусовому порядку з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» за кредитним договором № 1010625714 від 15.10.2022 суму заборгованості за кредитом в розмірі 113 184,83 грн та заборгованості за процентами в розмірі 12,76 грн, що разом становить 113 197,59 грн. З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За правилами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина перша, друга статті 640 ЦК України). У відповідності до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Відповідно до частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Так, згідно положень статті 1046 цього Кодексу договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Положеннями частини другої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору споживчого кредиту №1002046489401 від 15.10.2022. Зазначений договір недійсним не визнано. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України. Таким чином, за встановлених обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність договору споживчого кредиту №1002046489401 від 15.10.2022 між ОСОБА_1 та акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк». Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору. Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами. При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Таким чином, встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ «Перший Український Міжнародний Банк» укладено кредитний договір, що позивач надав відповідачу кредитні кошти, якими відповідач користувався, а також, що відповідач був обізнаний з умовами кредитного договору, що відображені у заяві №1002046489401 від 15 жовтня 2022 року. Виходячи з наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по сумі кредиту в розмірі 113 184,83 грн та по відсоткам в розмірі 12,76 грн. Відтак, посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що сторонами не погоджено умови договору, відсоткову ставку спростовується наявним у матеріалах справи паспортом споживчого кредиту, підписаного за допомогою генерування одноразового цифрового підпису. Підписуючи паспорт споживчого кредиту, відповідач був ознайомлений з розміром кредитного ліміту, розміром реальної річної процентної ставки, розрахунковою та платіжною датою кредиту; строком дії кредитного ліміту, розміром мінімального платежу та іншими умовами надання та обслуговування кредитної картки. Матеріали справи не містять доказів спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором та доказів виконання відповідачем зобов`язань за договором. Доводи апеляційної скарги про неотримання кредитних коштів колегія суддів відхиляє, оскільки факт отримання кредитних коштів підтверджується платіжною інструкцією про переказ коштів, розрахунком заборгованості та випискою по рахунку, альтернативного розрахунку заборгованості відповідач суду не надав. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений скаржником судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 14 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: