Постанова Дніпровський апеляційний суд № 194/830/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6129/24 Справа № 194/830/23 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В.О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Барильської А.П., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИЛА: У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що 25 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_3 було укладено договір №269131584, який був підписаний електронним підписом позичальниці. Відповідно до реєстру боржників № 144 від 27 липня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 269131584. 20 жовтня 2022 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ», було укладено договір факторингу № 20102022, у відповідності до якого первісний кредитор відступив позивачу право вимоги до відповідачки коштів, право на одержання яких належить первісному кредитору. Відповідно до реєстру прав вимоги №1 від 21 жовтня 2022 року до договору факторингу №20102022 від 20 жовтня 2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідачки в сумі 44462,50 грн., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 12500 грн., заборгованість за відсотками 31962,50 грн,. тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачки на їх користь заборгованість за кредитним договором № 269131584 у розмірі 44462,50 грн. та суму сплаченого судового збору. Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором № 269131584 від 25 травня 2021 року станом на 30 квітня 2023 року в розмірі 44462,50 грн., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 12500 грн., заборгованість за відсотками 31962,50 грн. Вирішено питання стосовно судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження відступлення права вимоги, твердження позивача не ґрунтуються на фактичних обставинах справи. Вказувала, що сума заборгованості є необґрунтованою, не підтвердженою належними та допустимими доказами, та такою, що не підлягає задоволенню. Матеріали справи не містять доказів реальності передачі прав вимоги від первісного кредитора, а тому твердження позивача про наявність у нього права вимоги не відповідають дійсності. Не можуть бути взяті до уваги повідомлення про відступлення прав вимоги, оскільки відсутні докази їх надсилання відповідачці. Розрахунок заборгованості, як і реєстр права вимоги, не є документами, які підтверджують факт передачі кредитних коштів і не можуть бути доказами на підтвердження існування будь-яких кредитних зобов`язань перед позивачем. 02 липня 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» надали відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України, у редакції чинній на час подання апеляційної скарги). Зважаючи на те, що ціна позову становить 44462,50 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та апеляційну скаргу подано до набрання чинності Законом України від 19 червня 2024 року №3831-IX"Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах"Прикінцевими положеннями якого установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 25 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_3 було укладено договір кредитної лінії № 269131584, який був підписаний електронним підписом позичальника та надісланий на номер мобільного телефону відповідачки. Згідно умов договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надав ОСОБА_3 кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту у сумі 12500 грн., строком на 30 днів від дати отримання кредиту (Дисконтний період), за користування кредитом протягом Дисконтного періоду клієнт сплачує товариству відсотки за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 584,00% річних від суми кредиту в розрахунку 1,60% на добу. За умови продовження строку дії Дисконтного періоду нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 604,29 грн. річних що становить 1,66% на добу від суми кредиту. З наступного дня після закінчення Дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати проценти з розрахунку 620,50 % річних, що становить 1,70 % на добу від суми кредиту за кожен день користування ним. Зазначені проценти нараховуються за фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня надання траншу за договором до дня фактичного повернення всієї суми кредиту. Приймаючи умови кредитного договору, клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Договір укладено дистанційно в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття пропозиції, а також підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі. В п. 1.8 договору зазначено, що сторони погодили, що строк Дисконтного періоду та строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Відповідно до платіжного доручення від 25 травня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 12500 грн. згідно договору № 269131584 від 25 травня 2021 року на платіжну картку № НОМЕР_1 . 20 жовтня 2022 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 20102022, у відповідності до якого первісний кредитор відступив позивачу право вимоги до відповідачки коштів, право на одержання яких належить первісному кредитору за кредитними договорами ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №1 до договору факторингу № 20102022 від 20 жовтня 2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги за кредитним договором № 269131584, боржник ОСОБА_3 . Сума заборгованості 44462,50 грн., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 12500 грн., заборгованість за відсотками 31962,50 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, оскільки як вбачається з розрахунків заборгованості за кредитним договором №269131584, ОСОБА_4 належним чином не виконувала своїх зобов`язань за вказаним договором, унаслідок чого у неї перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» утворилася заборгованість, яка за період з 21 жовтня 2022 року по 30 квітня 2023 року становить 44462,50 грн., з яких: заборгованість за основною сумою боргу 12500 грн., заборгованість за відсотками 31962,50 грн. Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять його умови. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Згідно статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до п.1.1 договору кредитної лінії №269131584 від 25 травня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалось надати відповідачці ОСОБА_4 кредит в розмірі 12500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах визначених цим договором. Звертаючись до суду із даним позовом та обґрунтовуючи своє право на стягнення заборгованості по договору кредитної лінії №269131584 від 25 травня 2021 року, позивач зазначав, що набув відповідне право вимоги 20 жовтня 2022 року на підставі Договору факторингу № 20102022 укладеним між ним та ТОВ «Таліон плюс». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. У статті 350 Господарського кодексу України (далі - ГК України) факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони. Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступлення права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору про відступлення права вимоги, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Таким чином, укладаючи відповідний договір факторингу сторони у договорі визначають конкретний перелік зобов`язань, право на вимоги яких переходять до нового кредитора. З метою визначення переліку таких зобов`язань сторони складають та погоджують відповідний реєстр, який є документальним підтвердженням переходу права вимоги за відчужуваними договорами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається Здійснюючи аналіз наявних у справі документів, долучених позивачем до позову, колегія суддів звертає увагу, що останні не містять доказів відчуження права вимоги за договором кредитної лінії №269131584 від 25 травня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс». Так, згідно наявних в матеріалах справи доказах вбачається, що спірний кредитний договір було укладено між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_3 25 травня 2021 року. Договір факторингу укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» у матеріалах даної справи відсутній. Тобто відсутні будь-які докази того, що ТОВ «Таліон Плюс» набув право вимоги до відповідачки, яке б в подальшому міг відступити позивачеві. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 ст. 263 ЦПК України). Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Зазначене свідчить про те, що позивач у справі, що переглядається, не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором кредитної лінії № 269131584 від 25 травня 2021 року. Наведені обставини є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому колегія суддів приймає в цій частині доводи апеляційної скарги. З огляду на встановлені апеляційним судом підстави відмови у позові обговорення інших аргументів апеляційної скарги є передчасним. Суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та недотримання вимог процесуального закону щодо оцінки доказів у справі зробив помилковий висновок про наявність у позивача права вимоги до відповідача, а тому рішення в силу вимог пунктів 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові. Зважаючи на результат розгляду справи, в порядку ч.13 ч.141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4 026 грн за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 4 026 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий: А.П. Барильська Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров