Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/7833/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5414/23 Справа № 205/7833/22 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Барильської А.П., суддів: Зайцевої С.А., Максюти Ж.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, - ВСТАНОВИЛА: У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів (далі ТОВ ФК ЄАПБ) звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що 27 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №1251553. 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ ФК ЄАПБ укладено договір факторингу №14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ ФК ЄАПБ прийняв належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників №3 від 16 серпня 2021 року до договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року, ТОВ ФК ЄАПБ набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 44 790 грн, з яких: 15 000 грн - сума заборгованості за позикою; 29 790 грн - сума заборгованості за відсотками. Оскільки відповідач ОСОБА_1 порушив взяті на себе за договором позики №1251553 зобов`язання та допустив заборгованість у загальному розмірі 44 790 грн, просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК ЄАПБ заборгованість за договором позики №1251553 від 27 лютого 2021 року у розмірі 44 790 грн, з яких: 15 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 29 790 грн - заборгованість за відсотками, а також понесені судові витрати. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2023 року позовну заяву ТОВ ФК ЄАПБ задоволено. Вирішено питання стосовно судового збору (а.с.85-91). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив обставини справи. Не взяв до уваги, що пересічний споживач фінансових послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованими про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді договору позики та правилами надання грошових коштів у позику, оскільки ці правила це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання фінансових послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил. Вказував, що позовна заява не містить належного та обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми, що, в свою чергу, позбавляє суд можливості перевірити правильність такого нарахування (а.с.95-96). 16 червня 2023 року позивач ТОВ ФК ЄАПБ надали відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказували, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, нічим не підтверджуються, є необґрунтованими, надуманими та безпідставними (а.с.129-131). Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 44 790 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справ. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 27 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №1251553, підписаний електронним підписом позичальника, за умовами якого відповідачу було надано позику у розмірі 15 000 грн на строк 30 днів, з процентною фіксованою ставкою (базовою) 1,99% в день та датою повернення позики (останнім днем) 29 березня 2021 року, зниженою процентною ставкою 0,59% в день та процентною ставкою за понадстрокове користування позикою (її частиною) 2,70% в день, орієнтовною реальною річною процентною ставкою 215,35% та орієнтованою загальною вартістю позики 17 655 грн (а.с.6). Підпунктами 4.1. та 4.2. пункту 4 договору позики встановлено, що підписанням цього договору позики позичальник підтверджує, що: він ознайомився на сайті https://mvcredit.ua/ru/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті https://mvcredit.ua/ru/documents-license/, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація), йому зрозумілі. Відповідно до п. 5 договору позики цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до Закону України «Про електрону комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі. Згідно з п. 6 договору позики, договір укладений в результаті зваженого рішення сторін, на взаємовигідних умовах, на принципах ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, згідно яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог розумності та справедливості. Договір діє з моменту перерахування суми позики протягом строку позики, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань за цим договором. У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором виникла заборгованість у розмірі 44 790 грн, з яких: заборгованість за основною сумою боргу 15 000 грн, заборгованість по відсоткам 29 790 грн (а.с.18). 14 червня 2021 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ ФК ЄАПБ було укладено договір факторингу №14/06/21, за умовами якого ТОВ «ФК «1Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило позивачу права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі боржників (а.с.12-17). Відповідно до п. 1.1 договору факторингу фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов`язань, право на одержання яких належить клієнту. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ ФК ЄАПБ, суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості. Позивачем надано суду достатньо належних та допустимих доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог, які не спростовані відповідачем. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, які, відповідно до вимог ч. 4ст. 263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до п.1.2 договору факторингу, перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений печатками акт прийому-передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору. 27 лютого 2021 року між ТОВ ФК 1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів та відповідачем шляхом підписання електронних документів, було укладено договір позики № 1251553, відповідно до якого відповідач отримав позику та зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити проценти від суми позики. ОСОБА_1 прийняв умови та правила надання грошових коштів у позику шляхом підписання їх електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, однак в порушення умов вказаних договорів не виконав своїх зобов`язань щодо повернення позики. За умовами п.2 договору позики № 1251553 строк дії складає 30 днів і діє до 29 березня 2021 року. Позивач надав копію витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_1 має загальну суму заборгованості в розмірі 44 790 грн. Відповідач не визнаючи заявлену до стягнення суму заборгованості, розрахунку заборгованості та доказів погашення кредитної заборгованості перед ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» не надав. Доводи апеляційної скарги в частині того, що пересічний споживач фінансових послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованими про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді договору позики та правилами надання грошових коштів у позику, оскільки ці правила це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання фінансових послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки не є підставою для відмови у задоволенні позову. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не посилається на те, що грошові кошти, передбачені умовами договору позики №1251553 від 27 лютого 2021 року, йому не надавалися як і не вказує на те, що договір ними не укладався. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, тому дійшов правильного висновку про задоволення позову. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: А.П. Барильська Судді: С.А. Зайцева Ж.І. Максюта