Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/8108/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6206/24 Справа № 175/8108/23 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О.М. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Барильської А.П., Демченко Е.Л., при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Ткаченка Дениса Володимировича на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2024 року по справі за позовом Акціонерного Товариства «Сенс банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А : У листопада 2023 року Акціонерне Товариство «Сенс банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості. Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що 14 січня 2022 року між Акціонерним товариством «Альфа Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501418527. Згідно умов договору банк зобов`язується надати позичальнику кредит, а останній зобов`язується в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов`язаний достроково виконати всі боргові зобов`язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації. Банк виконав перед позичальником свій обов`язок щодо надання кредиту. Позивач вказує, що 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року. Банк зазначає, що позичальник взятих на себе кредитних зобов`язань належним чином не виконує. Внаслідок чого, станом на 22 січня 2023 року його заборгованість за кредитним договором становить 634 661,53 грн.. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму кредитної заборгованості. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі та стягнуто з відповідача кредитну заборгованість в сумі 634 661,53 грн.. В апеляційну скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Ткаченко Д.В. посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що апелянт не заперечує факту укладання кредитного договору, однак, в зв`язку із зміною назви Банку, було змінено сайт, де розміщуються інші умови договору та Тарифи. При цьому, апелянт вказує, що позивач не підтвердив, що на час укладання Договору між АТ Альфа Банк та відповідачем, діяли, саме ті умови та тарифи,а не інші. Крім того, апелянт вказує, що наданий Банком розрахунок заборгованості є невірним та безпідставним. Також апелянт вказує, що не отримував від Банку досудовому вимогу про виконання договірних зобов`язань. До того ж, апелянт зазначає, що датою повернення кредиту є 14 січня 2027 рік, а тому строк повернення всієї суми кредиту не настав. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 14 січня 2022 року між Акціонерним товариством «Альфа Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501418527, за якою сума кредиту складає 500 000,00 грн.. Згідно умов договору банк зобов`язується надати позичальнику кредит, а останній зобов`язується в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов`язаний достроково виконати всі боргові зобов`язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації. Банк виконав перед позичальником свій обов`язок щодо надання кредиту. З наданого Банку розрахунку вбачається, що заборгованість відповідача по кредитному договору станом на 22 січня 2023 року складає 634 661,53 грн., з яких: 491 666,67 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 142 994,86 грн. - заборгованість по відсоткам. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прострочив погашення платежів за кредитним договором та не повернув отримані кредитні кошти, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість згідно розрахунку. Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів. Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Встановлено, що 14 січня 2011 року відповідач отримав грошові кошти в розмірі 500 000,00 грн., з яких: 468 696,68 грн. надається для повернення заборгованості за кредитним договором №501360074 від 15 вересня 2021 року, а 31 303,32 грн. - для власних потреб. У оферті для отримання кредиту зазначені дані ОСОБА_1 : його прізвище, ім`я та по батькові, серія та номер паспорта, дата та орган його видачі, ідентифікаційний податковий номер, адреса реєстрації та місця проживання, дата народження, номер телефону, відомості про місце роботи. Крім того, оферта містить інформацію про те, що ОСОБА_1 ознайомився та погодився з кредитним договором, Умовами надання та обслуговування кредитів та Правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту, що розміщені на офіційному сайті АТ «Альфа-Банк». Відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань належним чином не виконував. З огляду на викладене, врахувавши те, що фактично відповідачем використано кредитних коштів на суму 500 000,00 грн., а повернуто банку кошти в розмірі 8 333,33 грн., суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця залишку заборгованості за кредитом та повернутих коштів, а також відсотки. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача щодо не отримання ним досудової вимоги, про погашення заборгованості, оскільки з матеріалів справи вбачається, що вказана вимога була направлена засобами поштового зв`язку за адресою перебування відповідача, яка була вказана ОСОБА_1 у оферті. Доводи апелянта в скарзі про те, що в зв`язку із зміною назви Банку, було змінено сайт, де розміщуються інші умови договору та Тарифи, а також те, що позивач не підтвердив, що на час укладання Договору між АТ Альфа Банк та відповідачем, діяли, саме ті умови та тарифи,а не інші, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Твердження апелянта про те, що наданий Банком розрахунок заборгованості є невірним та безпідставним, - колегія суддів також вважає безпідставними, так як відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції на спростування наданого Банком розрахунку не було надано свого розрахунку, квитанцій про сплату кредитної заборгованості, та інш. А тому, вказані твердження апелянта є лише його припущеннями, які нічим не підтверджені. При цьому, колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Суд першої інстанції чітко вказав підстави для задоволення позову, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів. Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рінення суду. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ткаченка Дениса Володимировича залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді А.П. Барильська Е.Л. Демченко