Постанова Дніпровський апеляційний суд № 209/3143/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1927/25 Справа № 209/3143/24 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Швеця М. В. на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року АТ «Сенс Банк»звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що 09.06.2008 року між ЗАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №700007718, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит та приймає в заставу в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором предмет застави, а позичальник приймає кредит та передає Банку в заставу в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором предмет застави на наступних умовах: п. 2.1. Сума Кредиту. Валюта Кредиту - 11 698,38 (одинадцять тисяч шістсот дев`яносто вісім доларів США 38 центів); п. 2.2. Номінальна процента ставка - 15,5 % (п`ятнадцять цілих п`ятдесят сотих відсотків) річних; п. 2.4. Цільове використання Кредиту - придбання Транспортного засобу згідно з Договором купівлі-продажу, укладеним між Позичальником та АТ «Українська Автомобільна Корпорація» (далі - Продавець) № 2380 від 05.06.2008 року Daewoo Lanos TF69Y, 2008 року випуску, колір - СІРИЙ, державний номер - НОМЕР_1 (далі за текстом - Транспортний засіб), № кузову - НОМЕР_2 , тип - ЛЕГКОВИЙ-СЕДАН-В (свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_3 , видане - Дніпродзержинськ 12.03.2008 ВРЕР ДАЇ УМВС, 06.06.2008 року). Позичальник у встановлений строк не виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, через що ЗАТ «Альфа-Банк» звернулося до Постійно діючого Третейського суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 700007718 від 9 червня 2008 року. Рішенням Постійно діючого Третейського суду від 11 травня 2010 року у справі № 753-10/83/10 задоволено позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 90 081,95 грн.Станом на дату подання позову Рішення Постійно діючого Третейського суду, Позичальником не виконано, заборгованість за Кредитним договором № 700007718 від 9 червня 2008 року не погашена. У зв`язку із наведеним АТ «Сенс Банк», як кредитор після зміни найменувань та реорганізацій ЗАТ «Альфа Банк», просило стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № 700007718 від 09.06.2008, за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року, у розмірі 29 745,49 гривень, яка складаються з: 7 788, 98 гривень - сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 21 956, 50 гривень - сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість; а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 700007718 від 09.06.2008, за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року, у розмірі 29 745, 49 грн., яка складається з: 7 788, 98 гривень - сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 21 956, 50 гривень сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість, також з відповідача на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 3 028 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також не відповідність висновків суду обставинам справи та не повне з`ясування обставин справи. Зазначає, що кредитний договір було укладено 09.06.2008 року, рішення постійно діючого Третейського суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 700007718 було винесено 11 травня 2010 року, позивач, звернувшись із зазначеним позовом у квітні 2024 року просить стягнути заборгованість за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року. А тому вважає, що строк позовної давності банком пропущено, у зв`язку із чим просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову з урахуванням уточнених позовних вимог становить 29 745,49 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Судом першої інстанції встановлено,що09.06.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №700007718. 19.08.2009 року відповідно до змін законодавства змінено організаційно-правову форму шляхом перейменування з Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» в Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк». 26.04.2018 року установа привела своє найменування і тип акціонерного товариства у відповідність до змін законодавства. Загальними зборами акціонерів було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства з публічного на приватне та про зміну найменування (назви) Банку з Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Альфа-Банк». Акціонерне товариство «Альфа-Банк» є правонаступником всіх прав та обов`язків Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк». Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» від 12 серпня 2022 року затверджено статут Акціонерного товариства у новій редакції щодо зміни найменування з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АЛЬФА - БАНК» НА АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СЕНС БАНК». Відповідно до п. 2 Розділу № 1 Кредитного договору, Банк надає позичальнику кредит та приймає в заставу в якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором предмет застави, а позичальник приймає кредит та передає Банку в заставу в якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором Предмет застави на наступних умовах: п. 2.1. Сума Кредиту. Валюта Кредиту - 11 698,38 (одинадцять тисяч шістсот дев`яносто вісім доларів США 38 центів); п. 2.2. Номінальна процента ставка - 15,5 % (п`ятнадцять цілих п`ятдесят сотих відсотків) річних; п. 2.4. Цільове використання Кредиту - придбання Транспортного засобу згідно з Договором купівлі-продажу, укладеним між Позичальником та АТ «Українська Автомобільна Корпорація» (далі - Продавець) № 2380 від 05.06.2008 року Daewoo Lanos TF69Y, 2008 року випуску, колір - СІРИЙ, державний номер - НОМЕР_1 (далі за текстом - Транспортний засіб), № кузову - НОМЕР_2 , тип - ЛЕГКОВИЙ-СЕДАН-В (свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_3 , видане - Дніпродзержинськ 12.03.2008 ВРЕР ДАЇ УМВС, 06.06.2008 року). Позичальник у встановлений строк не виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, через що ЗАТ «Альфа-Банк» звернулося до Постійно діючого Третейського суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 700007718 від 9 червня 2008 року. Рішенням Постійно діючого Третейського суду від 11 травня 2010 року у справі № 753-10/83/10 задоволено позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 90 081,95 грн. Станом на дату подання цього позову рішення постійно діючого Третейського суду позичальником не виконано, заборгованість за Кредитним договором № 700007718 від 9 червня 2008 року не погашена. Відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 700007718 від 13.06.2007 року за статтею 625 ЦК України (3% річних та інфляційних втрат) загальна заборгованість ОСОБА_1 за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року становить 29 745,49 гривень, що складаються з: 7 788, 98 гривень - сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 21 956, 50 гривень - сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість. На адресу позичальника направлено досудову письмову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань від 07.03.2024 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що банк підтвердив виконання зі своєї сторони зобов`язання щодо надання кредиту. Відповідач користувався кредитними коштами та частково погашав заборгованість за договором, що підтверджує факт користування грошовими коштами отриманих на умовах укладеного кредитного договору. Натомість відповідач допустив порушення умов договору щодо своєчасного повернення кредиту, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Із таким висновком суду не можливо погодитись з огляду на наступне. Звертаючись до суду із позовом АТ «Сенс Банк» посилалось на те, що заборгованість за кредитним договором № 700007718 у розмірі 90 081,95 грн., яка була стягнута рішенням Постійно діючого Третейського суду від 11 травня 2010 року ОСОБА_1 не була погашена на момент звернення до суду із цим позовом, у зв`язку із чим банк має право у порядку ст. 625 ЦК України на стягнення із божника 3 % річних та інфляції. За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18). Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань. Відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджує рішення Постійного діючого Третейського суду від 12 травня 2010 року у справі №776-4/82/10. Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що: натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі №757/44680/15-ц (провадження №61-32171сво18). Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності. Кредитор, звернувшись до третейського суду з позовом, використав своє право на дострокове погашення боргу в порядку ст. 1050 ЦК та такими діями на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Вказане узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду в постановах від 31.10.2018 (справа №202/4494/16), від 04.07.2018 (справа №310/11534/13), від 28.03.2018 (справа №444/9519/12). Як встановлено судом, рішенням Постійно діючого Третейського суду від 11 травня 2010 року у справі № 753-10/83/10 задоволено позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 90 081,95 грн. При цьому матеріали справи не містять відомостей про те, що на підставі рішення банк отримував виконавчі листи чи пред`являв їх до виконання. Відповідно до частини першої статті 22 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон №606-XIV) в редакції, чинній на час завершення виконавчого провадження №24096125, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, протягом трьох місяців; 2)інші виконавчі документи протягом року, якщо інше не передбачено законом. Відповідно частини першої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, у редакції, що діяла на час набрання судовим рішенням законної сили, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч. 2 ст. 23 Закону №606-XIV). У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони (ч. 3 ст. 23 Закону №606-XIV). Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII), яким передбачено пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання протягом трьох років, набув чинності лише 05 жовтня 2016 року. Відповідно до пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом №1404-VIII. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону №1404-VIII до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності. Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі №905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі №5016/149/2011(17/6), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі №553/1951/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі №521/21810/17, від 29 січня 2020 року у справі №344/19847/18. Таким чином, строк пред`явлення виконавчого документу до виконання у цій справи давно сплив. Отже, з матеріалів справи вбачається, що грошове зобов`язання на підставі рішення Постійного діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 11 травня 2010 року у справі №753-10/83/10 є натуральним, вимога в якому не може бути захищена в примусовому порядку, оскільки стягувачем пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання. З даним позовом до суду АТ «Сенс Банк» звернулось у травні 2024 року, тобто через 13 років з дня закінчення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Будь-яких доказів пред`явлення виконавчого листа на примусове виконання з 2010 року, поновлення позивачем (стягувачем) строку пред`явлення до виконання вказаного виконавчого документу в судовому порядку - суду не надано, клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 3% річних у сумі 7 788,98 грн та інфляційних нарахувань у сумі 21 956,50 грн. задоволенню не підлягають, адже нараховані АТ «Сенс Банк» до вимоги, що існує в натуральному зобов`язанні, яке не може бути захищене в примусовому порядку. Частиною четвертою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В апеляційній скарзі відповідач не зазначає про відношення рішення третейського суду від 12 травня 2010 року у справі №776-4/82/10 до натурального зобов`язання. Однак, у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»). Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, провадження №12-161гс19; від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц, провадження №14-20цс21 та інших. Зважаючи на незастосування судом першої інстанції положень матеріального закону, що підлягав застосуванню, який має істотне значення для правильного вирішення спору, колегія дійшла висновку про наявність підстав для виходу за межі апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення й постановлення нового судового рішення у цій справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За правилами частин четвертої, сьомої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Згідно із ч.13 ст. 141 ЦПК України у випадку коли суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 29 745,49 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Швеця М. В. задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року скасувати. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: