Постанова 4857 № 300/6732/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/6732/23 пров. № А/857/6805/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Іщук Л.П., суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року (головуючий суддя Остап`юк С.В., м. Івано-Франківськ) у справі №300/6732/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 10.09.2023. Обґрунтовує позов тим, що відповідач протиправно, в порушення норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 159 від 21.02.2001, при виплаті донарахованої індексації грошового забезпечення на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі за 300/6054/21 не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 10.09.2023. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 10.09.2023. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 10.09.2023. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-ІІІ, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Звертає увагу, що позивач зазначає, що компенсація втрати частини доходів має бути виплачена йому у зв`язку з затримкою виплати доходів, передбачених статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, вважаючи, що компенсація за порушення строків виплати індексації грошового забезпечення належить до заробітної плати (грошового забезпечення). Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Таким чином, проаналізувавши положення Закону № 2050-ІІІ, Порядку № 159, слід дійти висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог позивача, у зв`язку з чим, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Вважає, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Тому на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Отже, законних підстав для нарахування та виплати Позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у військової частини НОМЕР_1 немає. Також зазначає, що враховуючи специфіку фінансування військових частин виконання рішення суду в день набрання ним законної сили, чи протягом короткого терміну після набрання рішенням законної сили, є неможливим, особливо у період дії воєнного стану. Крім того, вважає, що позивачем не підтверджена вартість витрат за надання правничої допомоги в адміністративному процесі в частині вартості підготовки адміністративного позову. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, в розмірі 5000,00 грн встановлений не відповідно до умов договору про представництво в адміністративному судочинстві, що не відповідає вимогам п.2 ч. 3 ст. 134 КАС України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити повністю позивачу у його позовних вимогах. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій службі) за № 3 від 06.01.2022 ОСОБА_1 виключено з 06.01.2022 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2022 у справі №300/923/22, яке набрало законної сили 18.10.2023, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 до 31.10.2018. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі №300/5590/22, яке набрало законної сили 19.06.2023, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця індексації січень 2008 року, враховуючи раніше виплачені суми. 30.08.2023 та 10.09.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 на банківський рахунок позивача були перераховані кошти в розмірі 22441,95 гривень та в розмірі 55135 гривень, що підтверджується виписками банківської установи (а.с. 16, 17). Однак, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 10.09.2023. Позивач, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з вимогами зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію за втрату частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 10.09.2023. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159). Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно із статтею 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до норм статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Як визначено в пункті 3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення). Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17. Судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 своєчасно не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2022 у справі №300/923/22 та Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі №300/5590/22 було здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення 30.08.2023 та 10.09.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 на банківський рахунок позивача були перераховані кошти в розмірі 22441,95 гривень та в розмірі 55135 гривень. Разом з тим, покликання апелянта на те, що нараховані позивачу на виконання вказаних судових рішень кошти були виплачені своєчасно, є безпідставним, оскільки компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (нарахованих сум індексації), а не на виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті донарахування індексації грошового забезпечення та відновлення права позивача, порушеного при неналежному проведенні індексації грошового забезпечення, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ. Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 16.11.2022 у справі №674/22/17. З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування і виплата остаточного розрахунку з позивачем сум індексації грошового забезпечення відбулось з вини відповідача, тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною, відтак слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення (за період з 01.01.2016 по 31.10.2018 та за період з 01.01.2016 по 28.02.2018) за весь час затримки виплати по день фактичної виплати. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Разом з тим, щодо доводів апелянта про завищення розміру стягнутих судових витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту першого частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до статей 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною сьомою статті 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Колегія суддів враховує, що за вимогами процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Аналізуючи надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції звертає увагу, що дана справа віднесена до категорії справ незначної складності, судова практика з вирішення даного спору судом є незмінною. Суд апеляційної інстанції також враховує відсутність юридичного супроводу адвоката в суді першої інстанції у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження. Відтак, колегія суддів вважає, що розрахунок правничої допомоги у розмірі 5000 грн завищений у співвідношенні до обсягу наданих позивачу послуг.. Враховуючи викладене, беручи до уваги положення КАС України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розмір витрат зазначений позивачем не є пропорційний, а тому розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. За таких обставин, колегія суддів апеляційного вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року по справі № 300/6732/23 слід змінити в частині витрат на професійну правничу допомогу. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, але не погоджується з розміром судових витрати позивача на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим рішення суду відповідно до ст.317 КАС України підлягає зміні в цій частині. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 317, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року по справі № 300/6732/23 змінити в частині розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виклавши четвертий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (однієї тисячі) гривень». В решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2021 року по справі № 300/6732/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар