Постанова Миколаївський апеляційний суд № 476/54/24

19.07.24 33/812/377/24 Справа №476/54/24 Провадження № 33/812/377/24 Категорія: ч.2 ст.130 КУпАП П О С Т А Н О В А Іменем України 19 липня 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого судді Базовкіної Т.М., із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., за участі захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 адвоката Ліпатова С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу, яка подана в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , захисником адвокатом Ліпатовим Сергєм Володимировичем, на постанову, яку ухвалив Єланецький районний суд Миколаївської області під головуванням судді Чернякової Наталії Володимирівни у приміщенні цього суду 13 червня 2024 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік, у с т а н о в и в : Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №482063/93 від 22 січня 2024 р. водій ОСОБА_1 22 січня 2024 року о 15:48 годині на вул. Аграрній в смт. Єланець Вознесенського району Миколаївської області керував автомобілем МАZDА 626, н/з НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Зі згоди водія ОСОБА_1 огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки за допомогою технічного приладу алкотест Драгер 6810 під відеофіксацію бодікамери TECSAR, номер тесту 1727, результат тесту - 2,08 проміле, чим порушив вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху. Такі дії ОСОБА_1 працівник поліції кваліфікував за частиною 2 статті 130 КУпАП. Протокол разом з матеріалами був направлений органом поліції до Єланецького районного суду Миколаївської області. ОСОБА_1 в судове засідання суду першої інстанції не з`явився. Захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, адвокат Ліпатов С.В. до суду подав клопотання про закриття провадження у справі. Зазначив, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП. Доказів, які б доводили вину ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 482063/93 від 22 січня 2024 року не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки не містить даних, які характеризують об`єктивну сторону складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП (вчинення повторного протягом року будь-якого з порушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП). На підставі викладеного просив суд закрити провадження у справі за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП. Постановою Єланецького районного суду Миколаївської області від 13 червня 2024 р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Не погоджуючись із постановою суду, захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 адвокат Ліпатов С.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Апеляційна скарга мотивована тим, що елементом об`єктивної сторони правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 130 КУпАП, є вчинення повторно протягом року одного з діянь, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №482063/93 від 22 січня 2024 р. в поліції, не дивлячись на кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130 КУпАП, не зазначено про повторне порушення ним вимог п. 2.9а Правил дорожнього руху протягом року після вчинення раніше одного з діянь, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також коли та яке саме діяння ним вчинено. Тому цей протокол не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, що тягне визнання його судом недійсним, а справа відносно ОСОБА_1 закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Суд, розглянувши справу, наведених обставин справи та положень закону не врахував, відхилив подане захисником клопотання про закриття провадження у справі, самостійно змінив правову кваліфікацію дій ОСОБА_1 з частини 2 ст. 130 КУпАП на частину 1 ст. 130 КУпАП, що суперечить вимогам як КУпАП, так і практиці Європейського суду з прав людини, зокрема висновкам, викладеним у рішеннях по справі Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року, та Карелін проти Росії від 20 вересня 2016 року. На думку захисника, аналіз обставин справи та наявних у ній доказів свідчить, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КупАП, а також відсутня в його діях вина як обов`язкова складова правопорушення. У судове засідання суду апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з`явився. Про час та місце судового засідання учасники провадження він повідомлялися шляхом направлення судової повістки засобами поштового зв`язку на адресу місця проживання. Враховуючи наведені обставини щодо повідомлення ОСОБА_1 , думку захисника про можливість розгляду справи у його відсутність, обізнаність про час, день та місце розгляду справи, з урахуванням положень частини 1 статті 268, частин 5, 6 статті 294 КУпАП, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу у відсутність ОСОБА_1 . Вивчивши та дослідивши матеріали адміністративної справи в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши захисника Ліпатова С.В., який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, через доведеність факту керування ним транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає, що він ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин адміністративної справи, а також вимогах закону. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (частини 1-3 ст. 7 КУпАП). Згідно із статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до частин 1, 2 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Згідно пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306 (далі Правила), водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Невиконання вказаних вимог утворюють склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративним правопорушенням є керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Частиною 2 ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті. Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності (ч. 1 ст. 254 КУпАП). У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі (ч. 1 ст. 256 КУпАП). Тобто протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів, але й виступає як юридичний акт (процесуальний документ, складений уповноваженою особою), який свідчить про порушення відносно особи справи про адміністративне правопорушення та містить зміст цього порушення. В межах сформульованого у протоколі про адміністративне правопорушення звинувачення суд розглядає справу. Як зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 482063/93 від 22 січня 2024 року, ОСОБА_1 22 січня 2024 року о 15:48 годині в смт. Єланець Вознесенського району Миколаївської області на вул. Аграрній керував автомобілем МАZDА 626, н/з НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Зі згоди водія ОСОБА_1 огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки за допомогою технічного приладу алкотест Драгер 6810 під відеофіксацію бодікамери TECSAR, номер тесту 1727, результат тесту - 2,08 проміле, чим порушив вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 130 КУПАП. Проаналізувавши зміст цього протоколу, суд першої інстанції дійшов наступних висновків, з якими погоджується апеляційний суд. Суть правопорушення, яка зазначена поліцейським у вищевказаному протоколі, відповідає змісту складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП керування особою автомобілем в стані алкогольного сп`яніння, але не містить викладу обставин (однак), які би вказували на те, що ОСОБА_1 вчинив дане правопорушення, будучи особою, яка протягом року вже вчиняла будь-яке з порушень, передбачених частиною першою статті 130 КУпАП. Тобто поліцейським не зазначено ознак, які б кваліфікували дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130КУпАП. Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, та вважав за можливе перекваліфікувати його дії з частини 2 ст. 130 КУпАП на ч. 1 ст. 130 КУпАП. Такий висновок суду першої інстанції, ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин адміністративної справи, а також вимогах закону. Згідно частини 1 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Порядок огляду особи, яка керувала транспортним засобом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, врегульований також Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09 листопада 2015 р. № 1452/735 (далі Інструкція № 1452/735). Так, відповідно до пунктів 2, 4 Розділу І Інструкції № 1452/735 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці Отже, наявність у водія хоча б однієї вищевказаної ознаки сп`яніння є підставою для проведення огляду водія на стан алкогольного сп`яніння. Висновок суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, підтверджений сукупністю проаналізованих судом першої інстанції зібраних органом поліції доказів, які є взаємопов`язаними та узгоджуються між собою: - змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 482063/93, із якого вбачається, що 22 січня 2024 року о 15:48 годині ОСОБА_1 на вул. Аграрній в смт. Єланець Вознесенського району Миколаївської області керував автомобілем МАZDА 626 в стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується результатом огляду на стан сп`яніння, тест № 1727 - 2,08 проміле, чим порушив вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху; - змістом акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого огляд ОСОБА_1 проводився у зв`язку із виявленням характерного запаху алкоголю з порожнини рота, почервонінням очей та шкіри обличчя, порушенням мови, результат огляду за допомогою алкотеста Драгер 6810 становить 2,08 проміле; - роздруківкою результатів тестування ОСОБА_1 з відображенням результату 2,08 проміле; - відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, із якого вбачається, що 22 січня 2024 року о 15:48 годині працівниками поліції зупинено автомобіль МАZDА 626, н/з НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 за порушення при виконанні маневру повороту вимог Правил дорожнього руху, а саме щодо ввімкнення покажчику повороту та правил користування ременями безпеки. В ході спілкування з водієм та перевірки його документів поліцейський виявив в нього візуальні ознаки алкогольного сп`яніння та запитав про вживання ним алкогольних напоїв, на що останній пояснив, що алкогольні напої вживав напередодні, не заперечував, що має явні ознаки алкогольного сп`яніння. З відеозапису вбачається, що поліцейський повідомляє ОСОБА_1 про наявність в нього ознак алкогольного сп`яніння та неодноразово пропонує пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки з використанням технічного приладу алкотест Драгер або в закладі охороні здоров`я, роз`яснює про відповідальність у разі відмови від проходження огляду в установленому законом порядку. ОСОБА_1 погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки з використанням технічного приладу алкотест Драгер. Номер його тесту 1727, результат тесту склав 2,08 проміле. ОСОБА_1 не заперечував проти результатів проведеного огляду на місці зупинки з використанням технічного приладу алкотест Драгер. При цьому, поліцейський повідомив, що результат тесту перевищує допустиму норму у 9 разів. Після чого у відношенні ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 482063/93 від 22 січня 2024 року, копія якого ним отримана; - змістом письмових пояснень ОСОБА_1 від 22 січня 2024 року поліцейському, відповідно до яких він підтвердив факти керування транспортним засобом, зупинки на вимогу поліцейських та вживання алкоголю. Підстав для сумнівів у достовірності зазначених доказів судом не встановлено. Істотних порушень вимог закону в діях поліцейських, що можуть мати наслідком недопустимість зібраних доказів, судом також не встановлено. Так, протокол про адміністративне правопорушення серії ААД№482063 від 22 січня 2024 р. підписаний особою, яка притягається до адміністративної відповідальності без зауважень та заперечень. Також ОСОБА_1 підписав акт огляду водія транспортного засобу на стан алкогольного сп`яніння і роздруківку результату огляду, погодившись з показниками приладу огляду. Під час проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння поліцейськими застосовано технічні засоби відеозапису, що відповідає вимогам частини 2 ст. 266 КУпАП. В сукупності зазначені докази свідчать, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП. Таким чином, проаналізованими та належним чином оціненими в їх сукупності та взаємозв`язку судом першої інстанції доказами підтверджено, що ОСОБА_1 було порушено п. 2.9 «а» Правил, тобто скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, який дав оцінку та відхилив усі заперечення сторони захисту, та не приймає аргументи апеляційної скарги як безпідставні. Всі докази, покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 , визнаються апеляційним судом належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, а також, поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винність останнього у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21 липня 2011 року). За такого не має підстави вважати, що протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №482063/93 був складений неправомірно. Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з огляду на встановлені у справі обставини, з врахуванням досліджених доказів, а також, що фабула адміністративного правопорушення, яка викладена у вищевказаному протоколі, відповідає об`єктивній стороні правопорушення, відповідальність за яке передбач.1 ст.130 КУпАП, слід перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч.2 ст.130 КУпАП на ч.1 ст.130 КУпАП. Довід апеляційної скарги про помилковість такого висновку не приймається, зважаючи на наступне. Під час судового розгляду встановлено, що дії ОСОБА_1 поліцейський кваліфікував невірно за ч. 2 ст. 130 КУпАП з огляду на викладений ним зміст вчиненого правопорушення та відсутність посилань на повторність вчинення однорідного правопорушення, а тому апеляційний суд погоджується з посиланням в апеляційній скарзі про відсутність у діях ОСОБА_1 складу цього правопорушення, однак суд обґрунтовано встановив факт керування ОСОБА_1 автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, що виявлено поліцейським у передбаченому законом порядку, та відповідає об`єктивній стороні правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КупАП. КУпАП не містить норм, які б передбачали перекваліфікацію дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому суд першої інстанції правильно вважав, що у даному випадку необхідно застосувати аналогію закону як засіб заповнення прогалини у законодавстві, який полягає у застосуванні врегульованих конкретною нормою правовідносин, норми закону, що регламентує подібні відносини у кримінальному процесуальному законодавстві. Так, відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 11 жовтня 2011 року №10-рп/2011 зазначив, що з аналізу положень міжнародних актів, наведених у Рішенні, не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення». У пункті 3.6 цього рішення Конституційний Суд України вказує, що відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України поширює певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 року (заява N 7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини (зокрема, mutatis mutandis рішення у справі OZTURKv.GERMANY від 21 лютого 1984 року, пункт 53), справи про адміністративні правопорушення, враховуючи, зокрема, розмір та характер стягнень, для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод належать до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на дану категорію справ поширюються гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно з вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення, згідно з національним законом або міжнародним правом; також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. Відповідно до частини 3 статті 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Зміна правової кваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 130 КУпАП на ч. 1 ст. 130 КУпАП з метою ухвалення справедливого рішення за нормою, яка передбачає менш суворе стягнення, покращує становище правопорушника, а тому не є порушенням права останнього на захист та не суперечить визначеному Конституцією України принципу верховенства права. Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують. Зокрема, не приймаються посилання апелянта на невідповідність ухваленої судом постанови висновкам Європейського суду з прав людини, зокрема викладеним у рішеннях по справі Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року, та Карелін проти Росії від 20 вересня 2016 року про те, що коли викладена у протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її,а так само не може самостійно вишукувати докази на користь обвинувачення. Так, наведені висновки Європейського суду з прав людини не є релевантними до обставин справи, яка переглядається, в якій на відміну від наведених справ суд не редагував викладену у протоколі фабулу адміністративного правопорушення, а, навпаки привів у відповідність до викладеної поліцейським у протоколі про адміністративне правопорушення фабули юридичну кваліфікацію адміністративного правопорушення, що відповідає фактично вчиненому правопорушенню. Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Апеляційний суд наголошує, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів і таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Тобто належними та допустимими доказами доведено, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №482063/93. Апеляційний суд вважає, що у справі, яка переглядається, дотримано судом стандарт доведення висунутого ОСОБА_1 обвинувачення у скоєнні передбаченого ч. 1 статті 130 КУпАП правопорушення поза розумним сумнівом. В цьому разі стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, які є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було учинено і особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, або відносно якої закрито адміністративне провадження з нереабілітуючих підстав, є винною у вчиненні цього правопорушення. Між тим, у справі, яка переглядається, належними та допустимими доказами доведено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, який підтверджений правомірно проведеним оглядом на стан сп`яніння, а доказів протилежного матеріали справи не містять. Доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді. Отже, суд першої інстанції в межах наданих йому матеріалів справи про адміністративне правопорушення провів судовий розгляд, дослідив надані йому докази, з`ясував обставини, що підлягали з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та ухвалив законну, обґрунтовану постанову. Порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б могли вплинути на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення, апеляційним судом не встановлено. З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов до законного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підстав для скасування постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не знаходить, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому, апеляційний суд також враховує, що адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху. Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу, яка подана в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , захисником адвокатом Ліпатовим Сергієм Володимировичем, залишити без задоволення, постанову Єланецького районного суду Миколаївської області від 13 червня 2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік, залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Миколаївського апеляційного суду Т.М. Базовкіна