Постанова Вінницький апеляційний суд № 125/10/23

Справа № 125/10/23 Провадження № 22-ц/801/1388/2024 Категорія: 20 Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2024 рокуСправа № 125/10/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., з участю секретаря судового засідання Кахно О. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Барського району Вінницької області до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Подільський господар», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Якименка О. О. на рішення Барського районного суду Вінницької області у складі судді Хитрука В. М. від 17 квітня 2024 року, встановив: У січні 2023 року Жмеринська окружна прокуратура Вінницької області в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Барського району Вінницької області звернулася до суду з цим позовом, за яким просила витребувати у ОСОБА_1 та у Фермерського господарства «Подільський господар» (далі ФГ «Подільський господар») на користь держави в особі Копайгородської селищної ради Вінницької області земельну ділянку, площею 2,00 га, з кадастровим номером: 0520282000:01:002:0227, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Копайгородської селищної територіальної громади (колишня територія Каришківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області). На обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що Жмеринською окружною прокуратурою Вінницької області за результатами вивчення стану законності при розпорядженні земельними ділянками державної власності на території Копайгородської територіальної громади Вінницької області виявлено порушення вимог Земельного кодексу України (далі ЗК України) при наданні Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (далі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області) у приватну власність громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13070/15-17-СГ від 10 жовтня 2017 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель державної власності у власність ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,00 га, з кадастровим номером 0520282000:01:002:0227, що розташована на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього наказу державним реєстратором Вінницької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» 13 листопада 2017 року зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520282000:01:002:0227 за ОСОБА_2 Вказувала, що наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області є незаконним, а земельна ділянка підлягає витребуванню на користь держави, тому що за ОСОБА_2 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-5669/25-17-СГ від 06 травня 2017 року вже було зареєстровано право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, площею 0,9604 га, кадастровий номер: 0520688900:01:001:0063. Зазначене підтверджує, що ОСОБА_2 на час отримання у власність спірної земельної ділянки (на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13070/15-17-СГ від 10 жовтня 2017 року) вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-5669/25-17-СГ від 06 травня 2017 року, тобто, протиправно отримала вдруге безоплатного земельну ділянку того ж виду використання. Спірна земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок держави. У подальшому 24 березня 2018 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу посвідчено договір купівлі-продажу № 524 земельної ділянки з кадастровим номером 0520282000:01:002:0227, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, власником земельної ділянки з кадастровим номером 0520282000:01:002:0227 є ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_1 набув у власність вказану земельну ділянку в особи, яка не мала права її відчужувати, а тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь держави. Після отримання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 передав її в оренду ФГ «Подільський господар» відповідно до договору оренди землі № 20 від 12 березня 2021 року, в користуванні якого вона перебуває досі, тому наявні також підстави для її витребування від особи, якій спірна земельна ділянка передана в оренду ФГ «Подільський господар». Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі Копайгородської селищної ради Вінницької області земельну ділянку, площею 2,00 га, з кадастровим номером 0520282000:01:002:0227, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Копайгородської селищної територіальної громади (колишня територія Каришківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області). Витребувано у ФГ «Подільський господар» на користь держави в особі Копайгородської селищної ради Вінницької області земельну ділянку, площею 2,00 га, з кадастровим номером 0520282000:01:002:0227, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Копайгородської селищної територіальної громади (колишня територія Каришківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області). Стягнуто з ОСОБА_1 та ФГ «Подільський господар» на користь Вінницької обласної прокуратури по 3101 грн 25 к. у відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання заяви про забезпечення позову. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 на час отримання земельної ділянки на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13070/15-17-СГ від 10 жовтня 2017 року, площею 2,00 га, з кадастровим номером 0520282000:01:002:0227, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області, вже використала своє право, набувши безоплатно у 2017 році у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:01:001:0063, у зв`язку з чим наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13070/15-17-СГ від 10 жовтня 2017 року є незаконним, земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, а тому підлягає витребуванню як в особи, в якої перебуває у власності, так і в орендаря. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Якименко О. О., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове про відмову у позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на те, що підставою позову є незаконність надання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області земельної ділянки, тому що саме ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області приймаючи оспорюваний наказ не перевірило факт реалізації ОСОБА_2 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, тим самим порушило вимоги статті 19 Конституції України, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, статті 116-118 ЗК України, статтю 186-1 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), статті 2, 6 Закону України «Про землеустрій», що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності. ОСОБА_1 у відповідності до нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 березня 2018 року набув за значні кошти право приватної власності на земельну ділянку; договір не визнано недійсним, не скасовано, він є чинним, а тому тягне за собою відповідні правові наслідки. Наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13070/15-17-СГ від 10 жовтня 2017 року, на підставі якого продавець ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку не скасовано, також не скасовано і державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку, а тому на день вчинення правочину земля на законних підставах належала продавцю, вона була власником і мала усі права її продажу. Порушення з боку держави принципу «належного урядування», що полягає в недотриманні встановлених самою державою процедур, не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_1 прав на майно, що було отримано в результаті відповідних порушень з боку державних органів. Зазначав, що судом першої інстанції порушено статтю 1 Першого протоколу Конвенції з прав людини та основоположних свобод, тому що особу позбавлено права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку має місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїй майном. Жмеринська окружна прокуратура Вінницької області подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм процесуального права, відповідно до фактичних обставин справи, встановлених на їх підставі правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частинами першою четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-5669/25-17-СГ від 06 травня 2017 року затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,9604 га, з кадастровим номером: 0520688900:01:001:0063. Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13070/15-17-СГ від 10 жовтня 2017 року затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Каришківської сільської ради Барського району та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2,00 га, з кадастровим номером 0520282000:01:002:0227. 13 листопада 2017 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520282000:01:002:0227 (номер запису 23426331, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1411045705202). 24 березня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_1 з кадастровим номером 0520282000:01:002:0227. 12 березня 2021 року ОСОБА_1 передав земельну ділянку з кадастровим номером 0520282000:01:002:0227 в оренду ФГ ««Подільський господар» згідно з договором оренди землі №

20. Між сторонами виник спір про витребування земельної ділянки від добросовісного набувача на користь власника на підставі пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності. Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Згідно з пунктом «в» частини третьої, частини четвертої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України. Звертаючись до суду з цим позовом Жмеринська окружна прокуратура Вінницької області в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Барського району Вінницької області просила витребувати у ОСОБА_1 та у ФГ «Подільський господар» земельну ділянку, площею 2,00 га, з кадастровим номером: 0520282000:01:002:0227, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Копайгородської селищної територіальної громади (колишня територія Каришківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області), яка була передана у власність ОСОБА_2 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13070/15-17-СГ від 10 жовтня 2017 року, посилаючись на те, що остання набула її у власність незаконно, повторно використавши своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для даного виду використання. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений незаконно. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). У справі, яка переглядається, судом першої інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку, площею 2,00 га, з кадастровим номером 0520282000:01:002:0227, із земель комунальної власності незаконно, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13070/15-17-СГ від 10 жовтня 2017 року, який прийнятий із порушенням вимог статей 116, 121 ЗК України. При цьому ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 524 від 24 березня 2018 року, відчужила цю земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , якому вказана земельна ділянка на даний час належить на праві власності. Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника держави в особі Копайгородської селищної ради Барського району Вінницької області поза її волею, на підставі незаконного рішення державного органу, а ОСОБА_2 , не маючи на це права, здійснила відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відновлення права держави в особі Копайгородської селищної ради Барського району Вінницької області на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 . У цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому апеляційний суд звертає увагу, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач, пред`явивши відповідний позов. З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. За таких обставин апеляційний суд прийшов до висновку, що доводи апеляційної інстанції не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32). Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Якименка О. О. залишити без задоволення, а рішення Барського районного суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. (Повний текст судового рішення виготовлено 18 липня 2024 року). Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий О. В. Ковальчук