Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/36258/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2024 р. Справа № 520/36258/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Чалого І.С. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 12.03.24 по справі № 520/36258/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУНП в Харківській області , відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки, починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб. В обґрунтування позову зазначив про протиправне не нарахування та невиплату позивачу при звільненні компенсації за невикористані основні, додаткові щорічні оплачувані відпустки та відпустки, як учаснику бойових дій, що підтверджується відсутністю відповідних відомостей у наказі про звільнення. Стверджував, що така поведінка позивача суперечить приписам частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки, починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб. Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість та порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 520/36258/23 та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність підстав для компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, оскільки така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. При цьому. невикористана у поточному році додаткова відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати лише протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем. Отже, на думку відповідача, законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією, тому висновки суду першої інстанції щодо задоволення вимог позивача про зобов`язання відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену окремим категоріям працівників - учасникам бойових дій є необґрунтованими. Щодо компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки починаючи з 2015 по 2018 роки пояснив, що з 01.05.2022 набув чинності Закон України від 15.03.2022 № 2123-IX "Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" (далі - Закон № 2123-IX), яким внесені зміни, зокрема до статті 60 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), а саме частину 1 викладено у наступній редакції "Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції", що виключає можливість субсидіарного застосування загальних норм трудового законодавства та інших загальних законів до регулювання порядку проходження та припинення служби поліцейськими, а відтак повинні застосовуватися тільки норми, що встановлені Законом № 580-VIII. Подібна правова позиція, на думку відповідача, сформована та викладена Верховним Судом у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19. Отже, законодавством не передбачені умови та підстави виплати поліцейському грошової компенсації за невикористані дні щорічних чергових відпусток не у році звільнення зі служби в поліції та за не одержані додаткові відпустки. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції України в Харківській області та в подальшому звільнений наказом Головного управління Національної поліції України в Харківській області від 10.09.2019 року №324о/с. Зі змісту позовної заяви встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 йому не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані основні, додаткові щорічні оплачувані відпустки та відпустки як учаснику бойових дій. При цьому, у наказі про звільнення позивача не зазначено кількість днів невикористаної ним відпустки. Вважаючи свої права порушеними з приводу вказаного питання позивач через свого представника звернувся до відповідача із запитом з проханням нарахувати компенсацію за невикористані ним основні, додаткові щорічні оплачувані відпустки починаючи з 2015 по 2018 роки (за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, за 2018 рік у кількості 14 діб, за 2019 рік у кількості 14 діб, а всього 191 доба. Листом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 23.11.2023 року № 198аз/119/05/29-2023 позивача було повідомлено про те, що на підставі Закону України «Про Національну поліцію» та наказу МВС № 260-2016, які діяли на момент звільнення позивача грошова компенсація за невикористану відпустку за попередні роки не передбачена. Законних підстав для проведення розрахунків грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки відповідач не вбачав. Під час розгляду справи зі змісту наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що відповідно до інформації, яка міститься в довідці за підписом начальника УКЗ ГУНП в Харківській області під час проходження служби в ГУНП в Харківській області з 07.11.2015 по 10.09.2019 ОСОБА_1 щорічні чергові основні та додаткові відпустки за 2015-2018 роки не використав (за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), за невикористану частину щорічної відпустки за 2019 рік при звільненні отримав грошову компенсацію, додаткові оплачувані відпустки, згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 - 2019 роки не використав (по 14 діб за кожен рік окремо). Також відповідно до довідки за підписом начальника УКЗ ГУНП в Харківській області під час проходження служби в ГУНП в Харківській області з 07.11.2015 по 10.09.2019 ОСОБА_1 не використав щорічні чергові основну та додаткову відпустки за 2016 рік (30 діб та 13 діб відповідно), щорічну чергову основну та додаткову відпустки за 2017 рік не використав (30 діб 14 діб відповідно), щорічну чергову основну та додаткову відпустки за 2018 рік (30 діб та 15 діб відповідно), щорічну чергову основну та додаткову відпустки за 2019 рік ( 30 діб та 15 діб відповідно). Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки враховуючи відсутність правового врегулювання питання виплати компенсації за невикористані дні відпустки положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260, при вирішенні питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, підлягають застосуванню приписи КЗпП України та Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року за № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), відповідно до яких, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відтак з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 січня 2021 року по справі №160/10875/19 дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Також суд зазначив про наявність у позивача при звільненні зі служби в поліції права на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, та невчинення дій з боку відповідача щодо її виплати. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсацій за такі відпустки за спірні періоди. Як наслідок, з метою ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних відносинах, суд вважав, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Закон № 504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 далі - КЗпП України. Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII). Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 за № 260 (далі - Порядок № 260) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання). Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Отже право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Аналізуючи наведені норми законодавства, слід дійти висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР. При цьому, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на Закон № 2123-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 580-VIII та викладено частину першу статті 60 останнього в редакції: «Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції», оскільки вказаним Законом № 2232-ІХ не було змінено правове регулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.05.2023 по справі № 620/3663/19, враховуючи, що спірні правовідносини, які були предметом розгляду в суді касаційної інстанції у вказаній справі, не є подібними до правовідносин у цій справі та стосувалися питання законності наказу про переміщення позивача з підстави ненадання останнім згоди на таке переміщення, а не питання виплати компенсації за невикористані дні відпусток. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР та частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20. Наявною в матеріалах справи довідкою за підписом начальника УКЗ ГУНП в Харківській області полковника поліції Ігоря Іванчишина (а.с. 12) підтверджено, що під час проходження позивачем служби у ГУНП в Харківській області за період з 07.11.2015 по 10.09.2019 щорічні чергові основні та додаткові відпустки за 2015-2018 роки не використав, а саме за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової, а за невикористану частину щорічної відпустки за 2019 рік при звільненні він отримав грошову компенсацію. Водночас, відомостей про нарахування та виплату позивачу компенсації за невикористані ним щорічні чергові оплачувані відпустки за період із 07.11.2015 до 31.12.2018 у загальній кількості 135 (діб) матеріали справи не містять. Зазначене свідчить, що Головним управлінням Національної поліції в Харківській області було допущено протиправну бездіяльність в частині не нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки, починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання ГУНП в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, за 2019 рік у кількості 14 діб, колегія суддів зазначає таке. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ). Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. За приписами ст. 4 Закону України від 05 листопада 1996 року, № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток. Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року, № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) установлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року, № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Частинами 1, 2 ст. 94 Закону № 580-VIII установлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформованої у постанові від 11 листопада 2021 року у справі № 360/1874/20, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Отже у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, що знайшло своє відображення у постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 620/1487/20 і від 29 квітня 2021 року у справі № 200/602/20-а. Так, Верховний Суд вказав, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та ст. 12 Закону № 3551-ХІІ. Положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Як установлено судом, позивач має право на пільги, визначені законодавством України для учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 06.11.2015. Доказів того, що позивачем було використано додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки суду не надано. З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, проте відповідачем протиправно не виплачено таку компенсацію позивачу, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 10.09.2019. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Враховуючи, що колегія суддів не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 по справі № 520/36258/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді І.С. Чалий С.П. Жигилій