Постанова 4851 № 520/32235/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2024 р. Справа № 520/32235/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Спаскіна О.А. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 02.04.24 по справі № 520/32235/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУНП в Харківській області, відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані 107 діб оплачуваних відпусток за 2015 - 2022 p.p. у сумі 154094,11 грн та непроведення остаточного розрахунку у день звільнення; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 107 діб оплачуваних відпусток за 2015 - 2022 p.p. у сумі 154094,11 грн та середнє грошове забезпечення за шість місяців затримки остаточного розрахунку у сумі 247904,52 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на час прийняття наказу про звільнення з органів Національної поліції, відповідач протиправно не здійснив з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки за 2015-2022 роки. Враховуючи те, що спеціальне законодавство не регулює питання виплати компенсації за невикористану відпустку працівникам поліції, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.01.2021 по справі № 160/10875/19, стверджував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства, а відтак, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Керуючись приписами пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), навів власний розрахунок недоотриманої ним суми грошової компенсації за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки у розмірі 154094,11 грн, де 1529,30 грн - середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 (1529,30*107 днів невикористаної відпустки=163635,10), із вирахуванням здійсненої відповідачем часткової виплати компенсації за 2022 рік у розмірі 9540,99 грн (163635,10-9540,99=154094,11). Враховуючи те, що позивача звільнено зі служби в органах поліції 22.11.2022, однак остаточний розрахунок при звільненні у повному обсязі не здійснено по теперішній час, вважав наявними підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців у розмірі 247904,52 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 по справі №520/32235/23 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суми - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані 107 діб оплачуваних відпусток за 2015 - 2022 p.p. у повному обсязі. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 107 діб оплачуваних відпусток за 2015 - 2022 p.p. у розмірі недоплаченої суми 51330 (п`ятдесят одна тисяча триста тридцять) грн 24 коп. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не проведення із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за шість місяців затримки остаточного розрахунку при звільненні з 23.11.2022 року до 23.05.2023 року у сумі 253085 (двісті п`ятдесят три тисячі вісімдесят п`ять) грн 32 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 по справі № 520/32235/23 в частині стягнення з відповідача компенсації за невикористані 107 діб оплачуваних відпусток за 2015-2022 р.р. у розмірі недоплаченої суми 51330,24 грн та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на його користь компенсації за невикористанні 107 днів оплачуваних відпусток за 2015-2022 р.р. у сумі 154094,11 грн. Змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 по справі № 520/32235/23 в частині вірного визначення відсоткового значення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції при обрахунку розміру одноденної заробітної плати позивача помилково застосовано такий нормативно-правовий акт, як «Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.201 № 260 (далі - Порядок № 260) замість Порядку № 100, що в свою чергу призвело до невірного обрахунку розміру середньоденного грошового забезпечення та зменшення належної до стягнення з відповідача суми грошової компенсації за невикористані 107 днів оплачуваних відпусток. Крім того, зауважив, що суд першої інстанції допустив вільне трактування Порядку № 260, обраховуючи одноденний розмір грошового забезпечення позивача поділивши дохід за листопад 2022 року (який також судом зазначено невірно) на кількість фактично відпрацьованих ОСОБА_1 календарних днів (22) у листопаді, оскільки виходячи із розуміння положень вказаного Порядку, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів, тобто, ділиться грошове забезпечення за повний відпрацьований місяць, а відтак, при визначенні одноденного розміру грошового забезпечення, суд мав виходити із грошового забезпечення ОСОБА_1 за жовтень 2022 року - 39758,56 грн. Стверджував, що невірний розрахунок компенсації за 107 діб невикористаних оплачуваних відпусток за 2015-2022 роки мав наслідком невірно обраховане відсоткове значення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу справедливості та співмірності, яке має бути змінено судом апеляційної інстанції. Відповідач, також не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість та порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 по справі № 520/32235/23 та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність підстав для здійснення компенсації невикористаної позивачем основної та додаткової щорічної оплачуваної відпустки починаючи за 2015 - 2022 роки оскільки з 01.05.2022 набув чинності Закон України від 15.03.2022 № 2123-IX "Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" (далі - Закон № 2123-IX), яким внесені зміни, зокрема до статті 60 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), а саме частину 1 викладено у наступній редакції "Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції", що виключає можливість субсидіарного застосування загальних норм трудового законодавства та інших загальних законів до регулювання порядку проходження та припинення служби поліцейськими, а відтак повинні застосовуватися тільки норми, що встановлені Законом № 580-VIII, що також узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19. Отже, законодавством не передбачені умови та підстави виплати поліцейському грошової компенсації за невикористані дні щорічних чергових відпусток не у році звільнення зі служби в поліції та за не одержані додаткові відпустки, відтак, у ГУНП в Харківській області відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за минулі роки. Також зауважив, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною, оскільки за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Крім того, не погодився із проведеним судом першої інстанції розрахунком суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки грошове забезпечення позивача взято судом з урахуванням виплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), що в свою чергу не є складовою грошового забезпечення, адже не має постійного характеру, тому що здійснюється на підставі наказів керівників. Наполягав, що при здійсненні такого обрахунку, необхідно було взяти суми грошового забезпечення, відповідно до довідки, виготовленої на підставі Порядку № 100, в якій зазначено, що за вересень 2022 року грошове забезпечення позивача складало 14631,36 грн, а за жовтень 2022 року - 17196,96 грн. Загальна сума грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням становила 31826,32 грн. А отже, дану суму 31826,32 грн необхідно поділити на 61 календарний день, який був відпрацьований позивачем, та відповідно отримати середньоденну заробітну плату, яка складає 521,74 грн, а не 1999,23 грн, як помилково обрахував суд першої інстанції. У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач заперечував проти доводів, викладених в ній, та просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 ; скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 по справі № 520/32235/23 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. В обґрунтування відзиву наполягав на тому, що чинним законодавством не передбачені умови та підстави виплати поліцейському грошової компенсації за невикористані дні щорічних чергових відпусток не у році звільнення зі служби. Зауважив, що позивачу виплачено компенсацію за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за 2022 рік у кількості 28 діб, а тому вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки за 2015-2022 роки у кількості 107 діб не відповідають чинному нормативному регулюванню. В іншій частині зміст відзиву на апеляційну скаргу позивача дублює зміст апеляційної скарги відповідача. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з листопада 2015 року проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області та у відповідності до наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 22.11.2022 року № 566 о/с «По особовому складу» звільнений згідно із п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, у зв`язку з реалізацією Дисциплінарного статуту Національної поліції України з виплатою компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за період з 01.01.2022 до 22.11.2022 у кількості 28 діб. Остаточний розрахунок з позивачем відповідач по справі здійснив 28.11.2022 року. Також, позивачем зазначено, що ним оскаржувався наказ про звільнення до Харківського окружного адміністративного суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 року у справі №520/1395/23 адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5,м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про поновлення на посаді залишено без задоволення. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.08.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 по справі № 520/1395/23 залишено без змін. Позивач зазначив, що на дату звільнення стаж служби в поліції для встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки у календарному обчисленні складає 25 років 03 місяці 06 днів. При цьому, при проведенні з ним остаточного розрахунку при звільненні відповідач у справі виплатив компенсацію за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку лише за період з 01.01.2022 до 22.11.2022, тобто за останній рік служби в поліції. З приводу вказаного питання адвокатом позивача було направлено на адресу відповідача адвокатський запит. Листом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 16.09.2023 № 145аз/119/05/01-2023 представника позивача повідомлено про те, що наказом ГУНП в Харківській області від 22.11.2022 № 566 о/с ОСОБА_1 було звільнено з поліції з 22.11.2022 з виплатою компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за період з 01.01.2022 по 22.11.2022 у кількості 28 діб. ОСОБА_1 звільнено за п.6. ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Згідно із п.7 розділу VI наказу МВС № 260-2016 у наказі про звільнення підрозділом кадрового забезпечення в разі необхідності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначається стаж служби для її виплати. Крім того, у разі необхідності в наказі про звільнення додатково вказуються підстави для проведення відрахувань з грошового забезпечення та інших виплат. Отже, в наказі про звільнення ОСОБА_1 відсутній припис про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні із зазначенням стажу служби для її виплати. Також повідомлено, що під час проходження служби в органах і підрозділах ГУНП в Харківській області з 07.11.2015 по 16.06.2017 та з 20.01.2020 по 22.11.2022 щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2016 рік використав частково, невикористана частина 14 діб додаткової відпустки, за 2017 рік щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки використав частково, невикористана частина 5 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки, за 2020 рік щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки використав частково, невикористана частина 15 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки, за 2021 рік щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки використав частково, невикористана частина 10 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки, за 2022 рік щорічну чергову оплачувану основну В подальшому, листом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 19.10.2023 №170аз/119/05/29-2023 представника позивача було повідомлено про те, що під час проходження служби в ГУНП в Харківській області з 07.11.2015 по 16.06.2017 та з 22.01.2020 по 22.11.2022 щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустку за 2015 не використав у кількості 3 діб, невикористана частина щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2016 рік - 14 діб додаткової відпустки, невикористана частина щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік - 15 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки, невикористана частина щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік - 10 діб та 15 діб додаткової відпустки, невикористана частина щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2022 рік - 20 діб основної та 15 діб додаткової відпустки. У позовній заяві вказано, що на дату звільнення позивача не використано відпустки у кількості 107 діб. Однак, відповідачем у справі при звільненні нараховано та виплачено компенсацію лише за 28 діб, а отже, фактично відповідач у справі при звільненні позивача не виплатив йому компенсацію за невикористані 79 діб відпусток. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Харківській області, яка полягає у невиплаті при звільненні грошової компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки за 2015 - 2022 роки у кількості 107 діб у розмірі 154094,11 грн, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання відповідної компенсації, оскільки через відсутність правового врегулювання питання виплати компенсації за невикористані дні відпустки положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260, при вирішенні питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, підлягають застосуванню приписи КЗпП України та Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року за № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), відповідно до яких, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відтак, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 19 січня 2021 року по справі №160/10875/19 та від 20 липня 2023 року по справі №200/18480/21, суд дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Керуючись приписами пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 судом обраховано одноденний розмір грошового забезпечення позивача у розмірі 568,89 грн. (12515,65 грн. / 22 календарних дні) та загальний розмір компенсації за 107 діб невикористаної відпустки - 60871,23 грн. Врахувавши те, що на день звільнення позивача відповідачем була виплачена сума компенсації у розмірі 9540,99 грн, суд дійшов висновку, що розмір недоплаченої позивачу суми компенсації становить 51330,24 грн, а не 154094,11 грн, як визначив позивач. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не проведення остаточного розрахунку у день звільнення та стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за шість місяців затримки остаточного розрахунку, суд першої інстанції, врахувавши обставини того, що відповідачем при звільненні позивача зі служби в поліції не виплачено належні йому суми грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, дійшов висновку, що до спірних правовідносин належить застосувати норми статей 116-117 КЗпП України, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 07 травня 2020 року у справі №360/412719, від 31 травня 2021 року у справі №200/13837/19-а та від 20 липня 2023 року у справі №200/18480/21. З урахуванням принципу справедливості та співмірності, істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком, суд вважав, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачу у розмірі 253086,32 грн. (69,94% від 361860,63 грн). Як наслідок, з метою ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних відносинах, суд вважав, що належним способом захисту буде стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані 107 діб оплачуваних відпусток за 2015 - 2022 p.p. у розмірі недоплаченої суми 51330 (п`ятдесят одна тисяча триста тридцять) грн 24 коп та середнє грошове забезпечення за шість місяців затримки остаточного розрахунку при звільненні з 23.11.2022 року до 23.05.2023 року у сумі 253085 (двісті п`ятдесят три тисячі вісімдесят п`ять) грн 32 коп. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Закон № 504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII). Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання). Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 (в редакції станом на день звільнення позивача) за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Аналізуючи наведені норми законодавства, слід дійти висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260 (що діяли станом на день звільнення позивача) питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР. При цьому, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на Закон № 2123-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 580-VIII та викладено частину першу статті 60 останнього в редакції: "Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції", оскільки вказаним Законом № 2232-ІХ не було змінено правове регулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському. Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.05.2023 по справі № 620/3663/19, враховуючи, що спірні правовідносини, які були предметом розгляду в суді касаційної інстанції у вказаній справі, не є подібними до правовідносин у цій справі та стосувалися питання законності наказу про переміщення позивача з підстави ненадання останнім згоди на таке переміщення, а не питання виплати компенсації за невикористані дні відпусток. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР та частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20. З наявного в матеріалах справи листа відповідача від 19.10.2023 № 170аз/119/05/29 (а.с.16) та наданих розрахункових листів про нараховане та виплачене грошове забезпечення встановлено, що під час проходження служби в Національній поліції України ОСОБА_1 не використав наступні відпустки за період з 07.11.2015 по 16.06.2017 та з 22.01.2020 по 22.11.2022, а саме: щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустку за 2015 - у кількості 3 діб, частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2016 рік - 14 діб додаткової відпустки, частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік - 15 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки, частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік - 10 діб та 15 діб додаткової відпустки, частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2022 рік - 20 діб основної та 15 діб додаткової відпустки. Зазначене свідчить, що Головним управлінням Національної поліції в Харківській області було допущено протиправну бездіяльність в частині не нарахування та не виплати позивачу в повному обсязі компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки у загальній кількості 107 діб, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині. Так, порядок нарахування поліцейському грошової компенсації за невикористану відпустку, встановлений пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 (в редакції станом на день звільнення позивача), з аналізу якого вбачається, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби, а одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Відповідно до наявних в матеріалах справи розрахунку місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 на дату звільнення (а.с. 29) та довідки від 11.10.2023 № 329 про нараховане та виплачене грошове забезпечення за листопад 2022 року (а.с 17), колегією суддів встановлено, що грошове забезпечення позивача в місяць звільнення зі служби становило 22056,64 грн. Відтак, одноденний розмір грошового забезпечення позивача становить 735,22 грн. (22056,64 грн / 30 календарних днів). Враховуючи обставини того, що позивач має невикористану частину відпустки за спірні у даній справі роки загалом у кількості 107 діб, то на його користь відповідачем мала бути виплачена компенсація у розмірі 78668,54 грн, проте відповідачем на день звільнення позивача була виплачена сума компенсації у розмірі 9540,99 грн., тобто не у повному розмірі, що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки у розмірі 69127,55 грн. Разом з цим, судом першої інстанції внаслідок помилкового застосування показника грошового забезпечення позивача за листопад 2022 року у розмірі 12515,65 грн, який не підтверджений наявними в матеріалах справи доказами, та поділу його на 22 календарних дні замість 30, як встановлено приписами абзацу 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 (в редакції станом на день звільнення позивача) здійснено невірний обрахунок одноденного грошового забезпечення позивача, що призвело до зменшення належної до виплати позивачу суми компенсації за невикористані дні відпусток. При цьому колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що при обрахунку розміру одноденної заробітної плати необхідно використовувати положення Порядку № 100, а не Порядку № 260 (в редакції станом на день звільнення позивача), оскільки при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто у даному випадку Порядку № 260 (в редакції станом на день звільнення позивача), а положення Порядку № 100 вважати загальними нормами (lex generalis). Що стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо непроведення остаточного розрахунку у день звільнення та стягнення з відповідача середнього заробітку за шість місяців затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 247904,52 грн. колегія суддів зазначає таке. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону №2352-IX ) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення. Матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу Головного управління Національної поліції України від 22.11.2022 № 566 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 22.11.2022 (а.с. 7). Водночас, позивачу не виплачено у день звільнення компенсацію за невикористані дні щорічних основної та додаткової відпустки в повному обсязі, що в свою чергу свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо непроведення із позивачем остаточного розрахунку при звільненні. Відповідач, посилаючись на статус позивача, як поліцейського, наполягає, що положення статей 116, 117 КЗпП України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Однак, з огляду на положення Закону № 580-VIII та Порядку № 260 (в редакції станом на день звільнення позивача), такі посилання колегія суддів вважає хибними, бо порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні поліцейського зі служби в поліції не врегульовано вказаними спеціальними нормативно - правовими актами. Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин. Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі № 825/66/16. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача обов`язку нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Харківській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Щодо посилання відповідача на передчасність вимог про стягнення середнього заробітку, колегія суддів зазначає наступне. Так, Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі №640/11699/21 (правовідносини у якій є подібними) наголошував на помилковості висновків судів попередніх інстанцій про передчасність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, у випадку коли вона заявлена одночасно з вимогою про стягнення з Апарату ВРУ на користь позивачки грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (сум, які належали позивачці при звільненні). Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2023 року справа № 640/2534/21. Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020р. у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а. Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору. Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача про передчасність вимог не ґрунтуються на приписах законодавства. Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до Порядку № 260 (в редакції станом на день звільнення позивача) грошове забезпечення поліцейських включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до наказу МВС України 28.11.2022 № 775 « Про затвердження Порядку та умов виплати додаткової винагороди поліцейським на період дії воєнного стану» (далі - Порядок № 775), цей порядок та умови визначають механізм і умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди поліцейським, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». На період дії воєнного стану поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії та заходи), перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, ця винагорода збільшується до 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в первинній редакції), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022. Разом з тим, ані Постанова № 168, ані Порядок № 775 не визначали додаткову винагороду на період дії воєнного стану як складову грошового забезпечення. В подальшому, згідно пункту 15 Порядку № 775 (з урахуванням змін, внесених Наказом Міністерства внутрішніх справ № 38 від 26.01.2023 - застосовується з 01 лютого 2023 року) додаткова винагорода на період дії воєнного стану є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Згідно з абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до підпункту «б» пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Відповідно до пункту 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. З системного аналізу зазначених правових норм, слідує, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення (одноразовою виплатою), яка не враховується для обчислення середнього заробітку у разі затримки виплати всіх належних сум при звільненні працівника, що свідчить про обґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача в цій частині. Як зазначалось вище, днем звільнення позивача зі служби є 22.11.2022, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є вересень 2022 (30 календарних днів) та жовтень 2022 року (31 календарний день). Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по 22.11.2022, складеної уповноваженими особами ГУНП в Харківській області, розмір грошового забезпечення позивача за вересень 2022 року становив 17194,96 грн, а за жовтень 2022 року - 19758,56 грн (без урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168), отже середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби перед звільненням склала 605,80 грн (36953,52/61). Суд апеляційної інстанції зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, яким законодавець обмежив виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23 та від 19.09.2024 у справі № 560/687/24. Отже розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 110255,60 грн (605,80 грн х 182 календарних дні у шестимісячному періоді з 23.11.2022 (перший день після звільнення) по 23.05.2023 включно). З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню на користь позивача підлягають кошти в сумі 110255,60, що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України та свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Ухвалюючи оскаржуване апелянтами судове рішення, суд першої інстанції посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Однак, колегія суддів зауважує, що підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі. З огляду на це суд апеляційної інстанції зазначає, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Колегія суддів наголошує, що правова позиція суду першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни. Зазначене застереження у контексті цієї справи зумовлене тим, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який суд першої інстанції взяв до уваги при вирішенні цієї справи, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Втім, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Аналогічний висновок висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 19.09.2024 у справі № 560/687/24, який колегія суддів вважає застосовним до спірних правовідносин. Суд першої інстанції, правильно вважаючи за необхідне визначити суму для стягнення за період 6 місяців, дійшов помилкових висновків щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, визначивши його з урахуванням принципу співмірності, тобто з неправильним застосуванням чинних приписів статті 117 КЗпП України. Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Таким чином, в межах цієї справи підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції що діє з 19.07.2022 року і до цього періоду вказані висновки Великої Палати Верховного Суду не є застосовними. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 30.11.2023 року у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 19.09.2024 у справі № 560/687/24. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані 107 діб оплачуваних відпусток за 2015 - 2022 роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.11.2022 по 23.05.2023, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з Головного управління Національної поліції України в Харківській області на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані 107 діб оплачуваних відпусток за 2015 - 2022 pоки у розмірі 69127,55 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23.11.2022 по 23.05.2023 у розмірі 110255,60 грн. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Враховуючи, що суд першої інстанції внаслідок неповного з`ясування обставин у справі та невірного застосування норм матеріального права неправильно визначив розмір належного позивачу відшкодування, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 по справі № 520/32235/23 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог. З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ч. 4 ст.229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Харківській області - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 по справі № 520/32235/23 - скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суми - задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані 107 діб оплачуваних відпусток за 2015 - 2022 роки. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області (61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 5, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані 107 діб оплачуваних відпусток за 2015 - 2022 роки у розмірі недоплаченої суми 69127 (шістдесят дев`ять тисяч сто двадцять сім) грн 55 коп. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не проведення із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області (61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 5, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за шість місяців затримки остаточного розрахунку при звільненні з 23.11.2022 до 23.05.2023 у розмірі 110255 (сто десять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) грн 60 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді О.А. Спаскін В.Б. Русанова