Постанова 4850 № 360/4728/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2021 року справа №360/4728/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Гайдара А.В., Ястребової Л.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 360/4728/20 (головуючий І інстанції О.В. Захарова) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови позивачу у не нарахуванні та не виплаті компенсації за невикористані відпустки у 2018, 2020 роках; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки за 2018 рік - 44 дні та за 2020 рік - 2 дні. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив службу в Національній поліції на посаді старшого оперуповноваженого 2-го відділу управління стратегічних розслідувань в Луганській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції. Відповідно до наказу від 12.10.2020 № 345 о/с позивача було звільнено з вище вказаної посади через хворобу з 30.10.2020. При звільненні йому не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 2018 рік (основна та додаткова відпустка), що є порушенням статті 24 Закону України "Про відпустки", Закону України "Про Національну поліцію". Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні основної чергової оплачуваної та додаткової оплачуваної відпуски за 2018 рік. Зобов`язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основної чергової оплачуваної відпустки у кількості та додаткової оплачуваної відпуски за 2018 рік у загальній кількості 44 календарні дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Позивач не має права на грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2018 рік, оскільки виплаті підлягає компенсація за невикористану відпустку саме в році звільнення. Судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин норми КЗпП України, Закону України «Про відпустки» та Порядку №100. Апелянт не є належним відповідачем у справі щодо позовної вимоги про зобов`язання компенсувати відпустку за 2018 рік, оскільки у 2018 році позивач не працював у Департаменті, що підтверджується наказом від 14.11.2019 № 58 о/с "По особовому складу" про призначення ОСОБА_1 старшим оперуповноваженим 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими злочинними групами) управління стратегічних розслідувань в Луганській області та довідкою від 14.11.2019 № 4002/111/19-2019, виданою Головним управлінням Національної поліції в Луганській області, відповідно до якої позивач не використав щорічну оплачувану відпустку за 2018 рік у кількості 44 доби. Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Департаменту нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки є передчасними, оскільки позивач не оскаржив до суду накази, які, на його думку, призвели до порушення його прав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Таким чином, суд надає оцінку рішенню суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Представник відповідача до судового засідання не з`явився, про час, дату та місце слухання справи був повідомлений належним чином. 19 травня 2021 року засобами електронного зв`язку надав клопотання про відкладення судового засідання. Суд апеляційної інстанції, з врахуванням встановлених процесуальних строків розгляду адміністративних справ, дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника апелянта, оскільки явка сторін не визнавалася обов`язковою, а апеляційна скарга містить доводи відповідача, що надає можливість суду апеляційної інстанції прийняти судове рішення з врахуванням доводів осіб, які приймають участь у цій справі. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце мешкання: АДРЕСА_1 , проходив службу в Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України. Наказом відповідача від 14.11.2019 № 58 о/с ОСОБА_1 призначено як такого, що прибув в порядку переведення з Головного управління Національної поліції в Луганській області старшим оперуповноваженим 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими злочинними групами) управління стратегічних розслідувань в Луганській області (арк. спр. 36). Наказом відповідача від 19.12.2019 № 119 о/с ОСОБА_1 надано основну чергову відпустку за 2020 рік з 02 січня по 01 лютого 2020 року (арк. спр. 38). Наказом відповідача від 24.02.2020 № 55 о/с ОСОБА_1 надано додаткову оплачувану відпустку за 2020 рік з 02 по 17 березня 2020 року (арк. спр. 39). Наказом відповідача від 17.03.2020 № 74 о/с ОСОБА_1 відкликано із 17 березня 2020 року із додаткової відпустки (арк. спр. 40). Відповідно до довідки про тимчасову непрацездатність від 03.03.2020 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 22.02.2020 по 03.03.2020 (арк. спр. 50). Зазначена інформація кореспондується з інформацією, зазначеною в довідці Управління стратегічних розслідувань в Луганській області від 11.01.2021 № 90/155/111/01-2021 (арк. спр. 55). Наказом відповідача від 12.10.2020 № 345 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 з 30 жовтня 2020 року, з компенсацією за 1 добу додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 07 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року (арк. спр. 37). Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані два дні додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік та 44 дні щорічної відпустки за 2018 року. Оцінка суду. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. За приписами статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Законом України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) визначені державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України. Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII). Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, (далі - Порядок № 260) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання). Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Аналіз вказаних норм свідчить, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР. Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19. Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним щорічну основну та додаткову оплачувану відпусту за 2018 рік. Однак відповідачем протиправно невиплачено позивачу компенсацію за такі відпустки, про що правильно зазначив суд першої інстанції. Суд не приймає посилання апелянта на те, що він не є належним відповідачем щодо позовної вимоги про зобов`язання компенсувати відпустку за 2018 рік з огляду на наступне. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення Судами встановлено, що позивача наказом заступника начальника Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України по особовому складу від 14.11.2019 № 58 о/с призначено на посаду як такого, що прибув в порядку переведення з Головного управління Національної поліції в Луганській області. Визначальною обставиною для нарахування позивачу грошової компенсації за дні не використаної відпустки є факт звільнення. Тобто, суд зауважує, що лише під час звільнення зі служби, позивач набуває право на грошову компенсацію за невикористані дні відпуски. Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд зауважує, що переведення позивача на службу до іншого підрозділу Національної поліції України не позбавляє його права скористатись частиною не використаної відпуски за новим місцем роботи. Отже, оскільки позивача було звільнено саме зі служби в поліції з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, відповідно Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України є останнім місцем проходження військової служби позивача. Відповідно грошову компенсацію за дні не використаної відпустки має виплачувати саме Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України. Суд також не приймає посилання апелянта, що вимоги позивача про компенсацію за невикористані дні відпустки є передчасними внаслідок не оскарження ним до суду наказів про звільнення з Головного управління Національної поліції в Луганській області та Департаменту, оскільки відсутність такого оскарження не звільняє відповідача від обов`язку провести у день звільнення позивача повний розрахунок та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, в тому числі за минулі періоди. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення,їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 360/4728/20 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 360/4728/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 24 травня 2021 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Л.В. Ястребова