Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/4400/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2024 р. Справа № 520/4400/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено 11.04.24 у справі №520/4400/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові (далі за текстом також відповідач), в якій просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; - зобов`язати Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов`язано Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог. Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо спірного періоду з 01.01.2020 по 28.01.2020, оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що останнє ухвалене з порушенням норм матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав правову оцінку тому, що з 01.01.2020 положення п.4 Постанови № 704, в редакції Постанови КМУ від 21.02.2018 за № 103, в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу - Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), що, в свою чергу, впливає також на розмір додаткових видів грошового забезпечення. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати судове рішення в оскаржуваній частині та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними, просить у її задоволенні відмовити. Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що таке ухвалене з порушенням норм матеріального права. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає, що звернення позивача з позовом про перерахунок та виплату грошового забезпечення саме з 01.01.2020 є неправомірним, оскільки набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 відбулося 29.01.2020, а скасування в судовому порядку в межах справи №826/6453/18 відповідних змін до Постанови КМУ №704, внесених Постановою КМУ № 103, не поновлює автоматично дію попередньої редакції відповідної норми п.4 Постанови КМУ №704. Просить урахувати, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом у цій справі, поважності причин його пропуску не наведено. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати судове рішення в оскаржуваній частині та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. У додаткових поясненнях у справі позивач звертає увагу, що втрата чинності п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 за № 704 (в редакції Постанови КМУ від 21.02.2018 за № 103) відбулась 29.01.2020 з набранням чинності рішенням у справі № 826/6453/18, однак зазначене не є основною підставою виникнення спору, а основною підставою позову є те, що Постанова № 704 є нормативним актом, який має нижчу юридичну силу, аніж Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який і має застосовуватись в розрізі визначення грошового показника - бази нарахування на відповідний рік при обчисленні грошового забезпечення. На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, розглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу у Відділі урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові. Позивач звернувся через свого представника до відповідача із запитом щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. У відповіді на адвокатський запит від 09.02.2024 за № 63/30-27 відповідачем повідомлено про відсутність правових підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача у спірний період (а.с.5-6). Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові щодо непроведення нарахування грошового забезпечення позивачу з 29.01.2020 по 31.12.2020, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є протиправною, з огляду на що зобов`язав відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зазначивши, що з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо виплати позивачу спірного грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 28.01.2020 задоволенню не підлягають. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 за № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ). Постановою №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Згідно з пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". Пункт 6 Постанови КМУ №103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18. Тобто, з 29 січня 2020 року відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018. Отже, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 відповідно до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ. Водночас, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 28 лютого 2023 року у справі №380/18850/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 380/10075/21. Разом з цим колегія суддів зазначає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Так, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 за № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 за № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 рік не містять. Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили, натомість з 01.01.2020 не відповідали акту вищої юридичної сили. Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 за №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн. Прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102,00 грн (ст. 7 Закону № 294-IX). З викладеного слідує, що у період 01.01.2020 по 31.12.2020 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102,00 грн. Натомість відповідачем грошове забезпечення позивача розраховано з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не відповідає вимогам законодавства, висновки про що також сформував Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, зазначивши, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Зазначена правова позиція підтримана також Верховним Судом у постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21. З урахуванням вказаної вище правової позиції Верховного Суду колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог стосовно перерахунку грошового забезпечення позивача з 01.01.2020 по 28.01.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових. З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині здійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) підлягають задоволенню за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 за №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Доводи апеляційної скарги позивача приймаються колегією суддів у якості належних. Надаючи оцінку доводам відповідача про недотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, колегія суддів виходить з того, що спірні правовідносини пов`язані з недотриманням законодавства про оплату праці. Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, колегія суддів, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України). Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22. Колегія суддів також зазначає, що суд першої інстанції надав оцінку строкам звернення позивача до суду. Так, питання дотримання позивачем строку звернення до суду було предметом дослідження судом на стадії відкриття провадження у справі. Суд першої інстанції врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23, та зазначив, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 за №2352-ІХ поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Подібна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №240/5105/23, від 22.01.2024 у справі №990/235/23. З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції відхиляє аргументи відповідача щодо недотримання позивачем строку звернення до суду. Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, неправильно застосував норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Враховуючи те, що дана справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м.Харкові залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 у справі №520/4400/24 скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов`язати Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський