LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4850200/1911/24

від 11.07.2024 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 р. у справі №200/1911/24 залишити без задоволення.

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2024 року справа №200/1911/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 р. у справі №200/1911/24 (головуючий І інстанції Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 045550022586 від 30.11.2023, в якому відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати стаж ОСОБА_1 з 01.09.1987 по 08.06.1988 на підставі трудової книжки НОМЕР_1 та з 21.08.2006 по 04.11.2019, як пільговий, згідно трудової книжки НОМЕР_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з 28.11.2023, із врахуванням рішення суду та згідно Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.11.2023 № 045550022586 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1987 по 08.06.1988 на підставі трудової книжки НОМЕР_1 та період з 21.08.2006 по 04.11.2019, в тій частині, який не був зарахованій відповідачем, як пільговий, згідно трудової книжки НОМЕР_1 та даних Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 28.11.2023 із врахуванням оцінки, наданої судом у рішенні та згідно Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ. В решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування зазначено, що позивач до заяви про призначення пенсії від 28.11.2023 надала трудову книжку серії НОМЕР_2 від 24.06.1988, з якої не вбачається дата видачі диплому. Окремо диплом ОСОБА_1 не надавала. Отже, управлінням правомірно не зараховано позивачу період навчання, оскільки з наданих документів не вбачається дата видачі диплому. Записи у трудовій книжці позивача про його роботу у спірний період не підтверджують стаж роботи зі шкідливими і важкими умовами праці і подання уточнюючої довідки в такому випадку є обов`язковим. Відповідно довідок від 17.12.2019 № 86-1, № 86-2 наданих ОСОБА_1 вбачається, що позивачка відпрацювала у шкідливих умовах: за 2006 рік 11 місяців 06 днів; за 2007 рік 09 місяців 00 днів; за 2008 рік 10 місяців 14 днів; за 2009 рік 07 місяців 08 днів; за 2010 рік 07 місяців 09 днів; за 2011 рік 09 місяців 01 день; за 2012 рік 09 місяців 07 днів; за 2013 рік 09 місяців 04 днів; за 2014 рік 06 місяців 04 днів; за 2016 рік 0 місяців 11 днів; за 2017 рік 02 місяці 08 днів; за 2018 рік 03 місяців 17 днів; за 2019 рік 03 місяців 12 днів. Отже, в інший час ОСОБА_1 не працювала у шкідливих умовах. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» необхідною умовою для призначення пенсії є досягнення 55 років та наявність пільгового стажу 10 років, а станом на момент звернення ОСОБА_1 до управління з заявою про призначення пенсії позивачці виповнилося 53 роки та наявний пільговий стаж 6 років 6 місяців. При цьому, згідно спірного рішення, підставою для відмови у призначенні пенсії є відсутність необхідного пільгового стажу 10 років та віку 55 років. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації АДРЕСА_1 . 28.11.2023 позивачка звернулась до територіального органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №045550022586 від 30.11.2023 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч. 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за Списком №2, яке мотивоване відсутністю достатньої кількості пільгового стажу за Списком №2 та необхідного пенсійного віку. У матеріалах справи наявний розрахунок стажу для призначення пенсії, з якого судом установлено, що позивачці не зараховано наступні спірні періоди з 01.09.1987 по 08.06.1988 навчання, період з 21.08.2006 по 04.11.2019 зарахований частково, а саме за 2006 рік 1 місяць 09 днів; за 2007 рік 09 місяців 00 днів; за 2008 рік 10 місяців 14 днів; за 2009 рік 07 місяців 08 днів; за 2010 рік 07 місяців 09 днів; за 2011 рік 09 місяців 01 день; за 2012 рік 09 місяців 07 днів; за 2013 рік 09 місяців 04 днів; за 2014 рік 06 місяців 04 днів; за 2016 рік 0 місяців 11 днів; за 2017 рік 02 місяці 08 днів; за 2018 рік 03 місяців 17 днів; за 2019 рік 03 місяців 12 днів з урахуванням довідок від 17.12.2019 № 86-1, № 86-2. Відповідно до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування станом на 15.03.2024, у індивідуальних відомостях про застраховану особу стаж роботи підтверджують характер роботи позивача у період з 2006 року по жовтень 2019 року. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного. 03.10.2017 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (Закон №2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV) розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.» Відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше встановлений пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років. Разом з тим, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII. Крім того, згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення суду конституційної юрисдикції застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Отже, рішенням №1-р/2020 від 23.01.2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-XII, у зв`язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення цього рішення (пункт 2 резолютивної частини). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми у редакції до внесення змін Законом №213-VIII. Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України). На момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, справа №560/12743/21 щодо якої є типовою, дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України"). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, всупереч доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у цій справі слід застосувати саме норми Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-ІV. Щодо доводів апелянта, що управлінням правомірно не зараховано позивачу період навчання, оскільки з наданих документів не вбачається дата видачі диплому, суд зазначає наступне. Як встановлено судом, трудова книжка ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 від 24.06.1988, містить, зокрема, такі записи щодо спірних періодів: № бн навчання СПTУ-17 з 01.09.1987 по 08.06.1988 диплом №122788. Відповідач, відмовляючи в зарахуванні до страхового стажу періоду навчання посилається на те, що в трудовій книжці відсутня дата видачі диплому. При цьому, суд звертає увагу на те, що записи трудової книжки позивача містять повну інформацію про навчання та роботу позивача у спірний період та характер виконуваних позивачем робіт, окрім того вказані записи виконані у відповідності до вимог законодавства, із зазначенням відповідних наказів, на підставі яких вони внесені, та без будь-яких помилок або виправлень. В період, в якому позивачу оформлялася трудова книжка НОМЕР_2 , діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 (надалі - Інструкція №162). Згідно з п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Згідно з п.2.6 Інструкції № 162, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Згідно з 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснювався в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (п. 8.1. Інструкції). Згідно пункту 18. постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність у трудовій книжці позивача дати видачі диплому не є тим недоліком, який може мати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення. За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Щодо доводів апелянта, що записи у трудовій книжці позивача про його роботу у спірний період не підтверджують стаж роботи зі шкідливими і важкими умовами праці і подання уточнюючої довідки в такому випадку є обов`язковим, суд зазначає наступне. Як встановлено судом, трудова книжка ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 від 24.06.1988, містить, зокрема, такі записи щодо спірних періодів: № 8 з 21.08.2006 прийнята в цех - 6 учнем гальваніка (розп. 1665 від 17.08.2006); №9 23.11.2006 присвоєно професія гальваніка 3 розряду (розп.№166 від 22.11.2006); №10 05.02.2008 присвоєно 4 розряд гальваніка (розп. №38 від 05.02.2008); №11 14.03.2011 присвоєно 5 розряд гальваніка (розп. №58 від 11.03.2011); №12 22.11.2011 присвоєна друга професія маляра 3 розряду (розп. №134 від 21.11.2011); № 13 з 04.11.2019 звільнена у зв`язку із скороченням чисельності працівників (нак. 1413 вк від 04.11.2019). Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто надання уточнюючої довідки необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Відповідно до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування станом на 15.03.2024, у індивідуальних відомостях про застраховану особу стаж роботи підтверджують характер роботи позивача у період з 2006 року по жовтень 2019 року. Таким чином, трудова книжка позивача, зокрема, в частині записів про роботу з 21.08.2006 по 04.11.2019 на посаді, яка передбачена Списком №2 є належним доказом роботи позивача на вказаних посадах і у наведений період часу, а отже факт роботи позивача протягом вказаного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами. Суд звертає увагу, що в даному випадку, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Враховуючи, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави їх не враховувати. На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1987 по 08.06.1988 на підставі трудової книжки НОМЕР_1 та період з 21.08.2006 по 04.11.2019, в тій частині, який не був зарахованій відповідачем, як пільговий, згідно трудової книжки НОМЕР_1 та даних Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 28.11.2023 із врахуванням оцінки, наданої судом у рішенні та згідно Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ. За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 р. у справі №200/1911/24 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 р. у справі №200/1911/24 залишити без змін. Повне судове рішення 11 липня 2024 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.Д. Компанієць

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»