Постанова Київський апеляційний суд № 753/1968/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 червня2024 року м. Київ Справа № 753/1968/23 Провадження: № 22-ц/824/10484/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддівВерланова С. М., Нежури В. А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Хомича Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Якусика О.В., у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Віді-Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації, у с т а н о в и в: У жовтні 2021 року Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Віді-Страхування» (далі по тексту- ТзДВ «СК «Віді-Страхування», позивач) звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 21 жовтня 2021 між ОСОБА_2 та АТ «Ощадбанк», та ТзДВ «СК «Віді-Страхування» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією автомобіля «Toyota RAV 4», д.н.з. НОМЕР_1 . 13 вересня 2022 року в м. Києві на перехресті вул. К. Малевича та вул. Івана Федорова сталася ДТП, за участю застрахованого автомобіля «Toyota RAV 4», д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля «Volkswagen Passat», д/н д.н.з. НОМЕР_1 під управлінням ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , відповідач), в результаті якої було пошкоджено застрахований в ТзДВ «СК «Віді-Страхування» автомобіль «Toyota RAV 4». Згідно з постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року відповідача визнано винним в ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності. Позивач вказує, що вказане ДТП було визнано страховим випадком та в подальшому сплачено страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 315972 грн 85 коп. Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП застрахована у ТзДВ СК «Альфа-Гарант», ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, був передбачений у розмірі 260000 грн. Враховуючи те, що різниця між фактичним розміром шкоди (315972,85 грн) і сумарним лімітом відповідальності (260000 грн), становить 55972,85 грн (315972,85 грн - 160000,00 грн = 55972,85 грн), просить стягнути вказану суму з відповідача. Рішенням Вишгородського Дарницького районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року позов задовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзДВ «СК «Віді-Страхування» страхове відшкодування у розмірі 55972 грн 85 коп. та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2684 грн. Не погодившись з таким судовим рішенням, адвокат Хомич А.М. в інтересах ОСОБА_1 07 квітня 2024 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимогвідмовити. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що відшкодування здійснюється з урахуванням коефіцієнта зносу деталей, податку на додану вартість та з вирахуванням, у даному випадку, франшизи. Матеріали справи не містять відомостей фізичного зносу деталей пошкодженого автомобіля. Ухвалами Київського апеляційного суду від 01 травня 2024року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що особою винною у вчиненні ДТП є ОСОБА_1 , страховою компанією, яка застрахувала його відповідальність, є Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі за текстом - ТзДВ «СК«Альфа-Гарант»), а отже саме страховик відповідача при розрахунку і здійсненні виплати страхового відшкодування на користь позивача мав право, за наявності відповідних підстав, зменшити розмір страхового відшкодування на суму зносу, суми ПДВ та відняти франшизу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 13 вересня 2022 року в м. Києві на перехресті вул. К. Малевича та вул. Івана Федорова сталася ДТП, за участю застрахованого автомобіля «Toyota RAV 4», д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля «Volkswagen Passat», д/н д.н.з. НОМЕР_1 під управлінням ОСОБА_1 . Внасліок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Вказана постанова суду набрала законної сили 01 листопада 2022 року. Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Внаслідок ДТП пошкоджено автомобіль «Toyota RAV 4», д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_2 21 жовтня 2021 між ОСОБА_2 та АТ «Ощадбанк», та ТзДВ «СК «Віді-Страхування» укладено договір № АС-017355 добровільного страхування наземного транспорту, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією автомобіля «Toyota RAV 4», д.н.з. НОМЕР_1 . Цивільно-правова відповідальність відповідача, як власника наземного транспортного засобу забезпечена полісом обов`язкового страхування №210870098 ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» із лімітом відповідальності 160 000,00 грн. за шкоду, заподіяну майну. 15 грудня 2022 року між ТзДВ «СК «Віді-Страхування» та ТзДВ СК «Альфа-Гарант» укладено угоду про здійснення страхового відшкодування, відповідно до якої сторони погодили, що виплата страхового відшкодування за полісом має бути здійснена у розмірі 144000 грн, за збитки, пов`язані з пошкодженням наземних транспортних засобів, а саме: «ToyotaRAV 4», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок ДТП, яке мало місце 13 вересня 2022 року та сталась з вини відповідача, який керував транспортним засобом «VolkswagenPassat», д.н.з. НОМЕР_2 . Відповідно до платіжного доручення № 32468 від 23 грудня 2022 року ТзДВ СК «Альфа-Гарант» перерахувала на рахунок ТзДВ «СК «Віді-Страхування» страхове відшкодування в розмір 144000 грн в порядку регресу згідно зі страховим актом № ЦВ/22/3797 за договором № 210870098 від 02 вересня 2022 року. Згідно з договором добровільного страхування цивільної відповідальності наземного транспорту «Додаткова Автоцивілка» № 12-ДЦВ\ЕР-210870098 від 03 вересня 2022 року цивільно-правова відповідальність власника автомобіль марки «VolkswagenPassat», д.н.з. НОМЕР_2 (страхувальник ОСОБА_1 ) була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» з лімітом відповідальності у розмірі 100000 грн. 19 грудня 2022 рокуміж ТзДВ «СК «Віді-Страхування» та ТзДВ СК «Альфа-Гарант» укладено угоду про здійснення страхового відшкодування, відповідно до якої сторони погодили, що виплата страхового відшкодування за полісом має бути здійснена у розмірі 90000 грн, за збитки, пов`язані з пошкодженням наземних транспортних засобів, а саме: «Toyota RAV 4», д/н д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок ДТП, яке мало місце 13 вересня 2022 року та сталась з вини ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 . Відповідно до платіжного доручення № 32467 від 23 грудня 2022 року ТзДВ СК «Альфа-Гарант» перерахувала на рахунок ТзДВ «СК «Віді-Страхування» страхове відшкодування в розмір 90000 грн згідно зі страховим актом № СМ/22/0027 за договором № 12-ДЦВ\ЕР-210870098 від 03вересня 2022року. На виконання вимог ст.979 ЦК України, ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» сплатило ТзДВ «СК «Віді-Страхування» 234000 грн страхового відшкодування. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 55 972 грн 85 коп., тобто, різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яку здійснила ТзДВ «СК «Віді-Страхування». Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це становлено договором. За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, становленому законодавством. Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правал фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. За змістом статті 993 ЦІК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов?язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц. Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі. У зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування, до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто, відбулася в порядку суброгації заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завдання шкоди відповідачем. Відносини ж між відповідачем та його страховиком регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно з частиною першою зазначеної статті у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним законодавством. ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Отже, страховик відповідача виконав свої зобов'язання, відшкодувавши витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням його зносу. Установивши, що вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталась з вини ОСОБА_1 , перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, колегія суддів зазначає, що з відповідача як з винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром понесених витрат та отриманим страховим відшкодуванням. Доводи апеляційної скарги про те, що стягнута судом першої інстанції сума страхового відшкодування є завищеною через неврахування коефіцієнта фізичного зносу, є безпідставними, оскільки виплата страхового відшкодування здійснена у розмірі, обрахованому відповідно до умов договору страхування, підпункт 32.13 якого передбачає обов`язок для страхової компанії відшкодувати збитки саме без урахування зносу пошкодженого транспортного засобу. Посилання скаржника щодо неврахування судом сум податку на додану вартість не беруться до уваги колегією суддів з таких підстав. У разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком (вказаний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 757/22706/15-ц). Як встановлено судом, страховиком позивача здійснено виплату страхового відшкодування безпосередньо на рахунок станції технічного обслуговування, що здійснювало відновлювальний ремонт автомобіля Toyota RAV 4», д.н.з. НОМЕР_1 , та що є платником податку на додану вартість, отже, в даному випадку судом вірно вирішено вимоги в цій частині. Враховуючи, що позивач, який є страховиком потерпілої особи, виконав свої зобов`язання за договором страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків повністю, тому з відповідача як винної в дорожньо-транспортній пригоді особи підлягають стягненню збитки в не спростованому ним розмірі, 55972 грн 85 коп, як різниця між фактичним розміром завданої шкоди (вартістю відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту зносу) в сумі 315972 грн 85 коп. та сумою страхового відшкодування, сплаченою страховиком відповідача в межах ліміту відповідальності за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Хомича А.М. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року залишенню без змін. Звертаючись до апеляційного суду із відзивом на апеляційну скаргу Невідомий О.М. в інтересах ТзДВ «СК «Віді-Страхування» вказував на необхідність здійнити розподіл судових витрат, та вказував, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести, у зв`язку з розглядом апеляційної скарги становить 10000 грн витрат на правничу допомогу. Однак представником позивача не надано суду доказів, передбачених ст. 137, 141 ЦПК України на підтвердження таких витрат, а тому колегія суддів не входить в обговорення цього питання. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Хомича Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура