Постанова Київський апеляційний суд № 368/351/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 368/351/18 провадження № 22-ц/824/1938 /2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І. при секретарі Усковій Я. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖІН ЕНД СІДЗ», третя особа: ОСОБА_2 , Кагарлицька міська рада про визнання недійсним державного акту, договору оренди, скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 грудня 2022 року в складі судді Кириченко В. І., встановив: 06.03.2018 заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на ті підстави, що 30 грудня 1992 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 23,1 га для створення селянського (фермерського) господарства на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, який зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №

35. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 26.01.2016, на підставі вищезазначеного державного акта на право власності на землю, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком В. О. зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 площею 23,1 га за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 26.01.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком В. О. зареєстровано (рішення №27940320 від 26.01.2016) договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в результаті чого право власності на земельну ділянку площею 23,1 га перейшло до останньої. 20.04.2016 ОСОБА_1 уклала договір оренди вказаної земельної ділянки з ТОВ "Всеукраїнський науковий інститут селекції" строком на 10 років. Право оренди земельної ділянки зареєстровано 28.04.2016. Вивчення обставин відчуження ОСОБА_2 земельної ділянки встановлено, що видача державного акту на право приватної власності на землю останньому та подальше її відчуження на користь ОСОБА_1 проведено незаконно. Підставою набуття земельної ділянки ОСОБА_2 стало рішення 10 сесії 21 скликання Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 30.09.1992, про що зазначено в державному акті на право власності на земельну ділянку, виданому 30.12.1992 року ОСОБА_2 . Разом з тим, в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017111190000339 від 27.11.2017, під час ознайомлення з протоколами сесій з 1991 по 1993 роки Мирівської сільської ради встановлено, що рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 23,1 га ОСОБА_2 . Мирівською сільською радою не приймалося, а протокол 10 сесії 21 скликання взагалі датовано 15.09.1992, що також підтверджується протоколом огляду від 30.11.2017, поясненнями сільського голови Мирівської сільської ради ОСОБА_4., інформацією архівного сектору Кагарлицької районної державної адміністрації №01-09-42 від 22.11.2017. Також встановлено, що спірну земельну ділянку передано ОСОБА_2 на підставі рішення 11 сесії 21 скликання Мирівської сільської ради від 05.02.1993, проте не у приватну власність, а у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства з видачею районним відділом по земельним ресурсам державного акту на право постійного користування. Факт незаконного набуття ОСОБА_2 земельної ділянки у приватну власність також підтверджується тим, що відповідно до ст. 6 ЗК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею . Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.332-17689/2 -17 від 24.11.2017 визначено, що розмір такої частки становить 2,62 га. Таким чином ОСОБА_2 міг отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення селянського (фермерського господарства) не більше розміру земельної частки (паю), а саме 2,62 га. Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001, площею 23,1 га, перебувала у постійному користуванні ОСОБА_2 і рахується, як землі державної власності та не підлягала відчуженню на користь інших осіб. Порушене право власності держави на спірну земельну ділянку підлягає судовому захисту, оскільки держава була позбавлена такого права незаконно. Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку (постанова Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2824цс15). Враховуючи інформацію ГУ Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.332-17689/2-18 від 21.02.2018, земельна ділянка з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 знаходиться за межами населеного пункту, прокурором подано позов в інтересах держави в собі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, як спеціально уповноваженого органу виконавчої влади на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення. У зв`язку з бездіяльністю вказаного органу у прокурора виникло право на звернення до суду з даним позовом. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив: - визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 23,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, який зареєстрований 30.12.1992 в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 35 за ОСОБА_2 ; - скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мартиненка В. О. від 26.01.2016 № 27940320 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 23,1 га для ведення фермерського господарства за ОСОБА_1 ; - визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 від 20.04.2016, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «Всеукраїнський науковий інститут селекції», скасувати його державну реєстрацію; - витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із власності ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 площею 23,1 га вартістю 605 083,00 грн, що знаходиться на території Мирівської сільради Кагарлицького району Київської області. 18.04.2018 ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області в особі заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури, ТОВ «Агропромислова компанія ВНІС», третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності. Позов обґрунтовано тим, що 26 січня 2016 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 23,1 га, що розташована за адресою: Київська область, Кагарлицький район, Мирівська сільська рада, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 3222285600:03:302:0001. 27 січня 2016 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. Набуття права власності на вказану земельну ділянку було здійснено у повній відповідності до вимог законодавства. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем та законним власником земельної ділянки, набутої у власність у встановленому законодавством порядку на підставі укладеного з ОСОБА_2 відплатного договору купівлі-продажу, а тому згідно ч. 2 ст. 388 ЦК України вона не може бути витребувана у добросовісного набувача. Попередній власник володів земельною ділянкою протягом строку достатнього для отримання її у власність за набувальною давністю, а тому вона має право на набуття спірної земельної ділянки у власність відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України. Враховуючи викладене, просила суд визнати за нею право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222285600:03:302:0001, загальною площею 23,1 га, що розташована за адресою: Київська обл., Кагарлицький р-н., Мирівська сільська рада, з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства. 12.02.2020 представник ОСОБА_1 - адвокат Галкін С. А. звернувся до суду з заявою про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ДЖІН ЕНД СІДЗ". Заява обґрунтована тим, що 07.12.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "ДЖІН ЕНД СІДЗ" укладено договір оренди спірної земельної ділянки, 09.12.2016 державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права оренди строком на 10 років. 28.04.2020 заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури звернувся до суду з заявою, в якій просив замінити неналежного відповідача ТОВ "ВНІС" на належного ТОВ "ДЖІН ЕНД СІДЗ", з зазначенням змінених позовних вимог до цього відповідача: "Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 від 07.12.2016, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ДЖІН ЕНД СІДЗ» та скасувати його державну реєстрацію. Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 04 червня 2020 року задоволено клопотання прокурора про заміну неналежного відповідача ТОВ "ВНІС" на належного ТОВ "ДЖІН ЕНД СІДЗ", заяву про зміну позовних вимог прийнято до розгляду. Протокольною ухвалою від 06 жовтня 2021 року залучено до участі в справі в якості третьої особи Кагарлицьку міську раду. Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 17 листопада 2021 року Головне правління Держгеокадастру у Київській області замінено на Кагарлицьку міську раду, оскільки з 27 травня 2021 року, - дня набрання чинності положеннями п. 24 розділу Х Перехідних положень ЗК України, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Землі не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Предметом спору є землі Мирівської сільської ради, що знаходяться за межами населеного пункту. Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 17 листопада 2021 року скасовано. 19.10.2022 керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду з заявою про зміну найменування органу прокуратури, який звернувся з позовною заявою до суду із "заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області" на "керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області". Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 20 жовтня 2022 року змінено найменування органу прокуратури, який звернувся з позовною заявою до суду із "заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області" на "керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області". Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 13 грудня 2022 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001 від 17.12.2016, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «ДЖІН ЕНД СІДЗ» та скасовано його державну реєстрацію. Витребувано на користь держави із власності ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001, площею 23,1 га, що розташована на території Мирівської сільської ради Обухівського району Київської області. В решті позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. 03.02.2023 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 грудня 2022 року в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222285600:03:302:0001, загальною площею 23,1 га, що розташована за адресою: Київська обл., Кагарлицький р-н., Мирівська сільська рада. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним з огляду на грубе порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. Свої доводи обґрунтовує тим, що позивачем не заперечується той факт, що 30 грудня 1992 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку. 18 грудня 2015 року Управлінням Держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київської області було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку, а 26 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки. 07 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ "ДЖІН ЕНД СІДЗ" було укладено договір оренди земельної ділянки, а 09 грудня 2016 року право оренди було зареєстровано державним реєстратором. Зазначила, що прокурором не доведено законність представництва Головного управління Держгеокадастру у Київській області в даній справі. Прокурор перед зверненням до суду з даним позовом не повідомив Головне управління Держгеокадастру у Київській області про наявність підстав для такого звернення. Доданий до відповіді на відзив лист прокурора від 20.02.2018 №36/1490 вих-18 не було надано до позовної заяви, а також відсутні докази того, що такий лист дійсно направлявся Головному управлінню Держгеокадастру у Київській області. У позовній заяві та відповіді на відзив прокурором не наведено причин, яків перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом. Крім цього, Головне управління Держгеокадастру у Київській області не існує як юридична особа. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2022 року №1015 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" відбулася реорганізація територіального органу Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві, шляхом його приєднання до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, яке в свою чергу було перейменовано з Головного управління Держгеокадастру у Київській області. Суд у цивільному процесі не уповноважений на самостійну зміну назви позивача, а прокурор уточнену позовну заяву не подав. Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області втрачені повноваження розпоряджатися земельними ділянками за межами населених пунктів, у тому числі земельними ділянками сільськогосподарського призначення, таким чином у справі прокурором здійснювалося представництво не уповноваженої особи, а позивач не має відповідного права передбаченого ч. 1 ст. 4 ЦПК України. Також зазначила, що прокурором не надано належних та допустимих доказів, які б безспірно підтверджували, що Мирівською сільською радою 30.09.1992 не приймалось рішення про надання ОСОБА_2 у приватну власність спірну земельну ділянку для створення селянського (фермерського) господарства , а також належність спірної землі до державної власності. Не зважаючи на те, що судом першої інстанції у допиті переважної більшості свідків було відмовлено, показами ОСОБА_3 , яка була секретарем Мирівської сільської ради в 1992-1993 роках, та ОСОБА_4 , який був головою Мирівської сільської ради в 1990-1993 роках, підтверджено, що Мирівською сільською радою приймалося рішення про передачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки у приватну власність. Таким чином, ані доводи прокурора, ані доводи суду першої інстанції про те, що державний акт видано без відповідного рішення сесії є безпідставними, оскільки вони не відповідають матеріалам справи. Посилання суду на ту обставину, що ОСОБА_2 міг отримати безоплатно земельну ділянку лише в розмірі земельної частки (паю) площею 2,62 га є необґрунтованим припущенням, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин, а саме видачі державного акту на право власності на землю в законодавстві було взагалі відсутнє саме поняття земельної частки (паю), а відтак і порядок розрахунку її розміру. Звертає увагу, що 21 січня 1993 року було здійснено державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності Фермерського господарства "Чиж", засновником та головою якого був ОСОБА_2 . Без отримання ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку на підставі державного акту від 30 грудня 1992 року державна реєстрація фермерського господарства була б неможливою. З огляду на те, що Управління Держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київської області у 2015 році погодило та затвердив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), посилання прокурора на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі не відповідає матеріалам справи. Враховуючи, що правовідносини щодо надання Мирівською сільською радою спірної земельної ділянки ОСОБА_2 виникли ще у 1992 році, а з позовом прокурор звернувся лише у 20187 році, прокурором пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Зазначила, що набуття нею права власності на спірну земельну ділянку відбулось у повній відповідності до вимог законодавства, вона є добросовісним набувачем, не знала і не могла знати, що ОСОБА_2 не мав права відчужувати земельну ділянку, а тому остання не може у неї бути витребувана. 21.03.2023 керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає необґрунтованими та безпідставними твердження відповідача про недоведеність прокурором підстав для представництва. Зазначив, що в даному випадку порушуються інтереси держави, оскільки укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, що перебуває у державній власності, суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5, 116, 122, 141, 142 та Перехідних положеннях Земельного кодексу України. Головне управління Держгеокадастру у Київській області на захист порушених прав держави до суду не звертався, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв`язку з бездіяльністю вказаного державного органу. Зміна найменування Головного управління Держгеокадастру у Київській області на Головне управління Держгекадастру у м. Києві та Київській області не є підставою для процесуального правонаступництва. Питання витребування спірної земельної ділянки на користь держави в особі дійсного розпорядника останньої може бути вирішено в процесуальному порядку на стадії виконання судового рішення. Прокурором були надані належні, допустимі та достатні докази на підтвердження заявлених позовних вимог. Про незаконність оспорюваного державного акту прокуратурі стало відомо у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017111190000339 від 27.11.2017. Оглядом протоколів Мирівської сільської ради 1991-1993 років встановлено, що 10 сесія 21 скликання відбулася 15.09.1992, а не 30.09.1992 та рішення про надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність не приймалось. Питання обізнаності позивача про порушення прав не повинно розглядатися через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належить контроль у сфері земельних відносин, про що вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №372/1387/13. Зважаючи, що встановити порушення законодавства без проведення досудового розслідування та дослідження всіх документів є неможливим, том строк позовної давності на звернення прокурора до суду не пропущений. 24.03.2023 ТОВ "ДЖІН ЕНД СІДЗ" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить її задовольнити з підстав, наведеній в ній. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Галкін С.А., представник ТОВ "ДЖІН ЕНД СІДЗ" - адвокат Правдюк В. М. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Представник позивача - прокурор Філіпенко О. І. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частинами першою, другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. З урахуванням цих положень правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. У справі, що переглядається, предметом спору є правомірність набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222285600:03:302:0001, площею 23,1 га, що розташована на території Мирівської сільської ради Обухівського району Київської області, на підставі рішення Х сесії ХХІ скликання від 30.09.1992 р. Мирівської сільської ради, витребування вказаної земельної ділянки з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору оренди, що був укладений 17.12.2016 між ОСОБА_1 і ТОВ «ДЖІН ЕНД СІДЗ», скасування його державної реєстрації. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у червні 1992 року ОСОБА_2 звернувся до голови Мирівської сільської ради з заявою про надання йому у довічне успадковуване володіння землю на території Мирівської сільської ради площею 34 га для організації селянського (фермерського) господарства (а.с.15 т.2). 15 вересня 1992 року, розглянувши заяву ОСОБА_2 про надання земельної ділянки для ведення фермерського (селянського) господарства площею с/г угідь 34,1 га, в т.ч. орної землі 23,1 га на полі І-І і полі ІІ-І з площ земель для ведення фермерства Мирівської сільської Ради народних депутатів, керуючись ст. 9. 31, 32 ЗК України, виконавчий комітет Мирівської сільської ради народних депутатів вирішив:

1. Замовити проект відведення земельної ділянки площею 34,1 г а для ведення фермерського/селянського господарства ОСОБА_2 за рахунок сприяння розвитку фермерських господарств.

2. Погоджений з відповідними службами проект відведення земельної ділянки подати на розгляд сільської Ради народних депутатів (а.с.16 т.2). 05 лютого 1993 року Мирівська сільська рада народних депутатів на ХІ сесії ХХІ скликання, розглянувши проекти відведення земельних ділянок для ведення селянського /фермерського/ господарства громадянам ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , керуючись ст. 9, 17, 19, 51 ЗК України, вирішила:

1. Надати із земель запасу у постійне користування для ведення селянського/фермерського/ господарства з послідуючою передачею в приватну власність земельні ділянки громадянам: ОСОБА_2 - 23,1 га, ОСОБА_5 - 24,5 га.

2. Просити районний відділ по земельним ресурсам тов. ОСОБА_6 забезпечити видачу Державних актів на право постійного користування землею для ведення селянського /фермерського/ господарства (а.с.54 т.1). Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2015 ОСОБА_2 звернувся до керівника ТОВ "ЗемЮрКонсалтинг" з заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) на підставі держаного акту на право приватної власності від 30.12.1992 року, зареєстрованого за № НОМЕР_1 , яка знаходиться за адресою: Київська область, Кагарлицький район Мирівська сільська рада. При виконання робіт по встановленню ( відновленню) меж просив межові знаки встановленого зразка не встановлювати. До заяви додав копію державного акту на право приватної власності (а.с.24 т.1). Так, відповідно до змісту копії Державного акту на право власності на землю від 30 грудня 1992 року, на підставі рішення Х сесії ХХІ скликання від 30 вересня 1992 року Мирівської сільської Ради Кагарлицького району Київської області ОСОБА_2 передається у приватну власність земельна ділянка площею 23,1 гектарів в межах згідно з планом. Землю передано для створення селянського (фермерського) господарства (а.с. 19 т.1). До матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) ОСОБА_2 , кадастровий номер 3222285600:03:302:0001, також додано витяг з протоколу Десятої сесії ХХІІ скликання Мирівської сільської ради народних депутатів від 30 вересня 1992 року, відповідно до змісту якого ОСОБА_2 вирішено надати земельну ділянку 23,1 га у приватну власність для створення селянського (фермерського) господарства (а.с.49 т.1). За результатами перевірки технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам на території Мирівської сільської ради виявлено можливе підроблення витягів з протоколу Х сесії ХХІ скликання Мирівської сільської ради, які є однією з підстав для розроблення технічної документації із землеустрою, про що 27.11.2017 внесено відомості до ЄРДР ( витяг з кримінального провадження №42017111190000339) (а.с.15 т.1). 30.11.2017 прокурором Кагарлицької місцевої прокуратури Олефір О. І. під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадження проведено огляд речей та документів у приміщенні архівного відділу Кагарлицької районної державної адміністрації, в ході якого під час ознайомлення з протоколами сесій з 1991 по 1993 роки Мирівської сільської ради встановлено, що рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 23,1 га ОСОБА_2 . Мирівською сільською радою не приймалося. Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що Мирівська сільська рада не ухвалювала рішення Х сесії ХХІ скликання від 30 вересня 1992 року, яке зазначено в Державному акті на право приватної власності на землю, яке підстава для передачі ОСОБА_2 в приватну власність земельної ділянки площею 23,1 гектарів, а вказана земельна ділянка незаконно вибула із власності держави. Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення про передачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки у власність Мирівською сільською радою не приймалося, а протокол Х сесії ХХІ скликання взагалі датовано 15.09.1992, що підтверджується протоколом тимчасового доступу до речей і документів та їх виїмки від 20 березня 2018 року на підставі ухвали слідчого судді та описом речей і документів, які були вилучені 20 березня 2018 року, а також інформацією архівного сектору Кагарлицької районної державної адміністрації №01-09-42 від 22.11.2017, поясненнями сільського голови Мирівської сільської ради ОСОБА_4 . Вказаними доказами підтверджується, що спірну земельну ділянку передано ОСОБА_2 не у власність, а у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства з видачею районним відділом по земельним ресурсам державного акту на право постійного користування. З огляду на те, що земельна ділянка незаконно вибула із власності держави, порушене право підлягає судовому захисту. Отже, встановивши, що ОСОБА_2 на підставі рішення Мирівської сільської ради від 05 лютого 1993 року було надано спірну земельну ділянку із земель запасу у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, рішення про надання вказаної земельної ділянки у власність не приймалось, суд першої інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що державний акт, який було надано ОСОБА_2 для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі та виготовлена на його підставі технічна документація свідчать про незаконне вибуття вказаної земельної ділянки із власності держави. Покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що вони пам`ятають про прийняття сільрадою рішення про надання землі фермерам, в тому числі ОСОБА_2 , не є достатніми доказами на підтвердження вказаної обставини. Крім цього, покази свідка ОСОБА_4 спростовуються його ж письмовими поясненнями Кагарлицькій місцевій прокуратурі від 07.12.2016, які він надав добровільно, про те, що 05 лютого 1993 року Мірівською сільською радою приймалось рішення про надання ОСОБА_2 земельної ділянки у постійне користування. Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що показі свідки про події 25 річної давності викликають обґрунтовані сумніви. Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок земельної частки (паю) , наведений в інформації, наданій Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області в листі від 24.11.2017, проведений у 1996 році, а не станом на час виникнення спірних правовідносин, не спростовують той факт, що спірна земельна ділянка площею 23,1 га у власність ОСОБА_2 не передавалась, а відповідне рішення, на підставі якого було видано державний акт на право приватної власності на землю не приймалось. Не є такою обставиною й посилання в апеляційній скарзі на те, що 21 січня 1993 року було здійснено державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності Фермерського господарства "Чиж", засновником та головою якого був ОСОБА_2 . Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років володіння нею. Відповідно до ч. 1 ст. 8 цього Закону після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Щодо законності підстав для здійснення прокурором представництва в даній справі. Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Російської Федерації», пункт 33 рішення ЄСПЛ від 01 квітня 2010 року у справі «Корольов проти Російської Федерації»). Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України. Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». В постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду виклала такі правові висновки. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. В позовній заяві, поданій в цій справі, заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у відновленні становища, яке існувала до порушення права власності на землю сільськогосподарського призначення, а також зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області, як спеціально уповноважений орган виконавчої влади на розпорядження землями сільськогосподарського призначення, не вжив жодних заходів щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин та повернення незаконно переданої земельної ділянки, у зв`язку з чим вказане порушення законодавства залишається не усунутим. Крім того, на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Кагарлицька місцева прокуратура повідомила Головне управління Держгеокадастру у Київській області про здійснення інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області, а також про те, що прокуратура звертатиметься до суду з позовом в інтересах держави, в тому числі до ОСОБА_1 , що підтверджується листом від 20.02.2018 (а.с. 35 т.2). За таких обставин заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області та подав позов з дотриманням вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Щодо доводів апеляційної скарги про те, що на час ухвалення оскаржуваного судового рішення Головне управління Держгеокадастру у Київській області втратило повноваження розпоряджатися земельними ділянками за межами населених пунктів, у тому числі земельними ділянками сільськогосподарського призначення. 27 травня 2021 року набрав чинності Закон України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" ( від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ), яким розділ Х "Перехідні положення" ЗК України було доповнено пунктом 24 такого змісту: "24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. Відтак, з 27 травня 2021 року Головне управління Держгеокадастру у Київській області втратило право розпоряджатися земельними ділянками за межами населених пунктів, у тому числі земельними ділянками сільськогосподарського призначення. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18 зауважила, що за обставин наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки, прокурор мав обов`язок звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів. Той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади) (пункт 10.23 постанови). Вказані висновки відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" підлягають врахуванню при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки під час розгляду справи, внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала Кагарлицька міська рада, проте з врахуванням наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду це не впливає на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта. Щодо позовної давності. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18). Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17; провадження № 14-183цс18). Аналіз положень статей 256, 261, 267 ЦК України та статті 45 ЦПК України вказує на те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Тобто, обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як вбачається з матеріалів справі, з заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою, до якої ОСОБА_2 вперше було додано копію державного акту про право приватної власності на землю від 30.12.1992, останній звернувся лише 17.12.2015 (а.с.24 т.1). Право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 30.12.1992 вперше було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.01.2016 на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) , індексний номер: 27933075 від 26.01.2016 (а.с.17 т.1). З даним позовом прокурор звернувся 06.03.2018, тобто в межах строку позовної давності. Щодо добросовісності набуття ОСОБА_7 права власності на спірну земельну ділянку та можливості її витребування. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Втручання у права власності на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення , яка є незамінним способом і вичерпним за якостями природним ресурсом, який складно відновити у разі знищення (для утворення на землі родючого шару (ґрунту) потрібні сотні років), з метою контролю за їхнім використанням і розпорядженням, можна вважати легітимною. Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави в особі відповідної територіальної громади, за відсутності відповідного рішення про її передачу у приватну власність, тобто поза волею власника, а ОСОБА_2 не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що відновлення права територіальної громади на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, якою є ОСОБА_1 . В даному випадку витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України), так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач ( ОСОБА_1 ), пред`явивши відповідний позов. Указане відповідає висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18). За обставин цієї справи, ОСОБА_2 , незаконно набувши право власності на спірну земельну ділянку, в день здійснення державної реєстрації права власності на неї - 26.01.2016 на підставі державного акту, який було видано 30.12.1992, відчужив її ОСОБА_1 , що мало б викликати сумнів в останньої, і яка, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на цю земельну ділянку, і за необхідності, отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу земельної ділянки, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Із цих підстав доводи апеляційної скарги у частині оцінки добросовісності набувача ОСОБА_1 відхиляються апеляційним судом. Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання права приватної власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю. Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України. Так згідно із частиною першою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено такі висновки щодо застосування інституту набувальної давності. Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Статтею 123 ЗК України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 з відповідним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Остання також не позбавлена права звернутись з клопотанням до відповідної територіальної громади. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Наявність обставин, за яких відповідно до статті 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, апеляційним судом не встановлено. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 грудня 2022 року, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 05.07.2024. Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. І. Ящук