Постанова Київський апеляційний суд № 368/1242/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 368/1242/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Закаблук О.В. провадження №22-ц/824/10039/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 11 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Судді-доповідача: Олійника В.І., суддів: Кулікової С.В., Желепи О.В., при секретарі: Гоін В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 22 жовтня 2019 року у справі за позовом Кагарлицької міської ради Київської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки загального користування шляхом перенесення паркану, - в с т а н о в и в : У вересні 2016 року Кагарлицька міська рада Київської області звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила зобов`язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загального користування біля житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом перенесення паркану з приведенням її у придатний для використання стан за власний рахунок. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що до Кагарлицької міської ради та її виконавчого комітету неодноразово надходять усні та письмові скарги від мешканців міста у зв`язку з тим, що жителем будинку АДРЕСА_1 було встановлено паркан, який вийшов за існуючу межу на земельну ділянку загального користування. Це заважає сусідам та учасникам дорожнього руху і може стати причиною непередбачуваних наслідків. Зазначала, що на підставі звернення ОСОБА_4 рішенням ради №449-18 від 17.07.2014 року йому було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, яка розміщена в АДРЕСА_1 . Проте, заявник без будь яких дозволів самовільно зайняв земельну ділянку комунальної власності шляхом встановлення паркану поза межами існуючої межі на землях загального користування, а тому площа земельної ділянки збільшилась до 0,02 га та становила вже 0,1468 га. У зв`язку з цим розробнику технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку ТОВ «Кагарлицький земельно-кадастровий центр» було надіслано звернення про призупинення виконання відповідних робіт. Рішенням ради №498-09 від 20.11.2014 року «Про розгляд доповідної записки» були відкликані погодження посадових осіб міської ради з акту передачі межових знаків, встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 на земельну ділянку в АДРЕСА_1 (в подальшому АДРЕСА_1 ) на загальну площу 0,1468 га. Разом з тим землевпорядну організацію, яка розробляє технічну документацію із землеустрою, зобов`язано виготовити нові кадастрові плани на загальну площу 0,12 га відповідно до рішенням №449-18 від 17.07.2014 року. У зв`язку з цим та смертю заявника процедура оформлення права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 була призупинена, але конфліктна ситуація з боку власника паркану не вирішувалася. Відповідно до висновку комісії, що створена па підставі розпорядження міського голови, встановлено факт самовільного будівництва паркану по АДРЕСА_1 та відсутність документу, який підтверджував би право користування (власності) за вказаною адресою. Вказувала, що ОСОБА_2 було рекомендовано в двотижневий термін перенести паркан на колишнє місце. На це та на неодноразові звернення до нього реакції з боку відповідача не було, а паркан так і залишився стояти на землі загального користування. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 22 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки що згідно листа ДП «Діпроміст» за вихідним №5-1254 від 12.05.2017 року із фрагментом генерального плану АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_4 із нанесеними межами червоних ліній, який міститься в матеріалах справи, ширина вулиці Володимира Великого , так звані червоні лінії, мають складати 12 м, а фактично складають 6 метрів. Крім цього, з висновку експерта №62/10 - 2018 року від 07.02.2019 року, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що з північно-східної сторони ділянка ОСОБА_2 виступає за межі іншої ділянки на АДРЕСА_1 на 0,29 см, і в районі місцезнаходження ділянки ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) значно звужена і зменшилася до 3,50 м. Вказувала, що суд першої інстанції вірно зазначив, що згідно норм ДБН, зокрема п.7.27 (житлові вулиці - 3,50 м, дороги районного значення - 3,75 м, ширина дороги повинна бути не менше 3,50 м). Враховуючи ст.39 Земельного кодексу України, ст.ст.16, 17, 18 Закону України «Про автомобільні дороги», лист міського голови Панюти О.О., в якому зазначено, що ширина дороги повинна бути 5,5-5,8 м, і вважала можливим прийти до висновку, що ширина вулиці Володимира Великого в районі місцезнаходження земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідає вищезазначеним нормам. Проте дані обставини, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, якими обґрунтовував позовну заяву позивач Кагарлицька міська рада Київської області в судовому засіданні належними, допустимими, достатніми доказами не підтвердилися, а із встановлених обставин випливають правовідносини в галузі земельного права, які закріплені в ЗК України. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів па цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. За ст.187 ЗК України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України. Згідно зі ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач повністю заперечує проти позову і вважає, що позовні вимоги Кагарлицької міської ради є незаконними, безпідставними та необґрунтованими. Відповідно до джерел існуючої судової практики підставою для пред`явлення вимог щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом перенесення паркану мають бути належні та допустимі докази щодо вчинення відповідачем неправомірних дій, спрямованих прямо або опосередковано на свідоме порушення прав позивача на володіння чи користування земельною ділянкою у такий спосіб, як самовільне перенесення спільної межі земельних ділянок на землю позивача, всупереч тим даним розташування спільної межі земель, що були встановлені землевпорядною організацією в натурі (на місцевості). У випадку відсутності належних та допустимих доказів такій обставині вимоги позивача до задоволення не підлягають. У позові такі докази відсутні. Тому, з наведених вище підстав, вимоги позивача щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом перенесення паркану не підлягали до задоволення, так як позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів тим обставинам, що саме відповідач вчинив протиправні дії щодо самовільного зайняття земельної ділянки загального користування шляхом побудови паркану поза спільною межею вглиб земельної ділянки загального користування, що спростовується тими належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи і були надані відповідачем в рахунок заперечень на позов, і свідчать про те, що межі та площа земельної ділянки відповідача по фактичному користуванні ідентична тим межам, що були відведені в натурі згідно Кадастрового плану, що межа землі відповідача не заходить на земельну ділянку загального користування, а саме, на АДРЕСА_1 , і відсутнє накладення земельних ділянок. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог. Первинним власником житлового будинку, господарських та побутових будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 був ОСОБА_4 - батько відповідачів. Даний факт підтверджується договором купівлі-продажу від 02.10.1961 року, укладеного в місті Обухів Київської області, зареєстрований у реєстрі за №1997 від 02.10.1961 року, який було зареєстровано 10.10.1962 року у Фастівському БТІ Київської області, (том №1, а.с.34-35), та технічним паспортом на житловий будинок від лютого 1992 року, (том №1, а.с.36-39). Проте, в самому договорі купівлі-продажу відомостей щодо розміру земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок з спорудами, - нічого не вказано, відповідно, встановити площу земельної ділянки, на якій було розташоване домоволодіння станом на момент укладення договору купівлі-продажу неможливо. Однак, в судовому засіданні встановлено, що з моменту укладення вищевказаного договору купівлі - продажу сім`я ОСОБА_4 постійно користувалася та користується земельною ділянкою, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , ( за час користування назва вулиці неодноразово змінювалася, та, спочатку вона мала назву Карла Маркса, потім, - Московська, а тепер - Володимира Великого (том №1, а.с.7). Як вбачається з матеріалів справи, інші суміжні власники домогосподарств до відповідачів претензій щодо розміру земельної ділянки, її розташування, - не мають. Має претензії лише третя особа, - ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Судом з матеріалів справи встановлено, що домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 , було огороджене дерев`яним (штахетним) парканом, що підтверджується технічним паспортом від лютого 1992 року (том №1, а.с.38). Як встановлено в судовому засіданні, у 2010 році ОСОБА_4 побудував бетонний паркан. Той факт, що бетонний паркан будував ще ОСОБА_4 , - не заперечується також третьою особою, - ОСОБА_1 У 2014 році ОСОБА_4 звернувся із заявою до міської ради з метою приватизувати земельну ділянку, що знаходиться біля житлового будинку, який розміщено за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно поданої заяви 17.07.2014 року було прийнято рішення сесії Кагарлицької міської ради №449-18-LII-VI «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 загальною площею 0, 12 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та ведення особистого селянського господарства» (том №1, а.с.5). Відповідно до вказаного рішення:

1. Надано гр. ОСОБА_4 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, яка розміщена в АДРЕСА_1 .

2. Виготовлену технічну документацію із землеустрою подати на розгляд та затвердження сесії міської ради. Проте, від 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розпочалася конфліктна ситуація щодо земельної ділянки, яка, на думку третьої особи ОСОБА_1 , значно виходить на проїжджу частину, що створює їй незручності. В результаті негативного розвитку конфліктної ситуації Кагарлицькою міською радою Київської області винесено 20 листопада 2014 року рішення (том №1, а.с.6), згідно з яким:

1. Відкликати погодження посадових осіб міської ради з акту передачі межових знаків, встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_4 на земельну ділянку в АДРЕСА_1 , на загальну площу 0,1468 га у зв`язку з конфліктною ситуацією, пов`язаною з будівництвом паркану (звуженням проїжджої частини вулиці Московської). 2 . Землевпорядній організації, яка розробляє технічну документацію із землеустрою, виготовити нові кадастрові плани на загальну площу 0,12 га, відповідно до рішення міської ради від 17.07.2014 року.

3. Секретарю міської ради дане рішення довести до зацікавлених осіб. Проте, перед вищевказаним рішенням сесії Кагарлицької міської ради в серпні 2014 року землевпорядною організацією було встановлено межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складалися кадастрові плани земельних ділянок, встановлені кадастрові номери земельних ділянок (том №1, а.с.28-33). Дійсно, під час виготовлення земельно-технічної документації було встановлено той факт, що загальна площа земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та для ведення особистого селянського господарства біля будинку становить 0,1468 га, тобто, на 0,0268 га більше, як ОСОБА_4 отримав у міській раді дозвіл на приватизацію присадибних земельних ділянок. Отже, приватизувати присадибні земельні ділянки ОСОБА_4 не встиг у зв`язку зі смертю, але кадастрові плани обох земельних ділянок, тобто, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,10 га (кадастровий номер 3222210100:01:462:0043) та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0468 га (кадастровий номер 3222210100:01:462:0044) виготовив, та дані земельні ділянки 21.08.2014 року були зареєстровані в ДЗК. З огляду на викладене, суд вірно вважав, що вищевказані факти підтверджують відсутність будь-яких порушень при виготовленні кадастрових планів. Суд також прийшов до правильного висновку, що в разі наявності факту накладення земельних ділянок ОСОБА_4 на інші земельні ділянки, в тому числі, - на землю загального користування, власником якого є Кагарлицька міська рада Київської області, то державний кадастровий реєстратор відмовив би у їх реєстрації. Відповідно, суд вірно вважав помилковим твердження позивача, викладене ним в позовній заяві, яке полягає в тому, що площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 збільшилась з 0,12га до 0,1468 га через те, що ОСОБА_4 самовільно зайняв земельну ділянку комунальної власності шляхом установлення паркану поза межами існуючої межі на землях загального користування, так як така позиція позивача в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження із-за відсутності належних та допустимих доказів такого порушення. Як вбачається з позиції позивача та третьої сторони, ОСОБА_4 перенесено паркан від будинку в сторону вулиці на 6 м 90см, що, враховуючи вимоги розумності, логічності, з огляду на матеріали справи - не відповідає дійсності. Проте, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане 11 березня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції у Київськй області (том №1, а.с.105). Спадкоємцями померлого ОСОБА_4 є діти - ОСОБА_2 - відповідач по справі, та ОСОБА_3 - відповідачка по справі). Той факт, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями померлого ОСОБА_4 підтверджується матеріалами спадкової справи (том №1, а.с.92 - 142). Відповідно, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями ОСОБА_4 - вони є відповідачами у даній справі. Отже, відповідно до джерел існуючої судової практики підставою для пред`явлення вимог щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом перенесення паркану мають бути належні та допустимі докази щодо вчинення відповідачем неправомірних дій, спрямованих прямо або опосередковано на свідоме порушення прав позивача на володіння чи користування земельною ділянкою у такий спосіб, як самовільне перенесення спільної межі земельних ділянок на землю позивача, всупереч тим даним розташування спільної межі земель, що були встановлені землевпорядною організацією в натурі (на місцевості). У випадку відсутності належних та допустимих доказів такій обставині, вимоги позивача до задоволення не підлягають. Однак, таких беззаперечних доказів позивачем надано. Проте, з висновків експерта № 62/10 - 2018 року від 07.02.2019 року (том №3, а.с.2 - 31) не можливо встановити достеменно факт та розмір порушення, так як позивачем на проведення експертизи не надано достатньо даних. Як вірно зазначив суд першої інстанції, зважаючи на висновки експертизи, встановити достеменно факт порушення саме відповідачем меж земельної ділянки загального користування не можливо, а лише ймовірно, крім того, неможливо винести на основі даного висновку законне, логічне, зрозуміле рішення, адже суд, з огляду на висновки експертизи позбавлений можливості вказати в резолютивній частині рішення в яких точках слід усунути порушення, на скільки і де слід відступити (перенести паркан), в яку сторону, і таке інше. Суд вірно вважав, що можливо було винести законне, обґрунтоване рішення лише в тому випадку, якби експерт чітко та ясно зазначив, що є порушення і воно має прояв в тому, що в поворотній точці (гіпотетично а) є факт порушення межі, що (гіпотетично на межі від точки а до точки б) слід перенести паркан в сторону від проїзної частини на скільки то сантиметрів чи метрів, проте, цього у висновку експерта немає з огляду на ту обставину, що позивачем не надано на адресу експерта достатнього об`єму земельно-технічної документації, а суд, відповідно, не мав змоги винести законне та обґрунтоване рішення. Тому, з наведених вище підстав, вимоги позивача щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом перенесення паркану задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів тим обставинам, що саме відповідач вчинив протиправні дії щодо самовільного зайняття земельної ділянки загального користування шляхом побудови паркану поза спільною межею вглиб земельної ділянки загального користування, що спростовується тими належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи і були надані відповідачем в рахунок заперечень на позов, і свідчать про те, що межі та площа земельної ділянки відповідача по фактичному користуванні ідентична тим межам, що були відведені в натурі згідно Кадастрового плану, що межа землі відповідача не заходить на земельну ділянку загального користування, а саме АДРЕСА_1 , тобто накладення земельних ділянок відсутнє. Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, що було підставою для відмови у задоволені позовних вимог. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 22 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 16 листопада 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: