Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/5155/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 540/5155/21 Перша інстанція: суддя Гомельчук С.В., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Домусчі С.Д. суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Херсонської міської ради на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Херсонської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В: Позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись з позовом до Херсонської міської ради, в якому просили суд визнати протиправним та скасувати рішення Херсонської міської ради №64 від 26.01.2021р. в частині відмови ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 516 кв. м., по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка). В обґрунтування позову вказували, що 26.01.2021р. Херсонська міська рада прийняла рішення на 4 сесії 8 скликання №64 про відмову у наданні дозволу позивачам на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 516 кв. м., по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі ст. 123 ЗК України. Інших причин, які б заважали відповідачу видати вищевказаний дозвіл, у спірному рішенні не зазначено. При цьому, в рішенні не зазначено, в чому саме полягає вказана невідповідність та, з яких мотивів міська рада виходила, здійснюючи такий висновок та якими документами підтверджується. Вважає, що висновок про відмову у видачі вказаного дозволу є неправомірним, а відповідачем при прийнятті спірного рішення не було встановлено у достатньому обсязі всіх обставин та не досліджено всіх доказів, які могли б слугувати підставою для висновку про відмову у задоволенні клопотання від 17.06.2020р. Таким чином, рішення відповідача є немотивованим. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Херсонської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, задоволений повністю. Визнане протиправним та скасоване рішення Херсонської міської ради №64 від 26.01.2021 в частині відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 516 кв. м., по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Херсонської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 908 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Херсонської міської ради на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 908 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Херсонської міської ради на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 908 грн. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Херсонська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про неврахування судом першої інстанції того факту, що заявлена земельна ділянка розташована на землях загального користування за лінією регулювання забудови. Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Суд встановив, що 17.06.2020 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до Херсонської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 516 кв. м., по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, які додаються до клопотання. Рішенням 4 сесії Херсонської міської ради 8 скликання від 26.01.2021р. №64 "Про відмову громадянам у дозволі на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність та в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки)" відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у дозволі на розроблення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 516 кв. м., по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі ст. 123 Земельного кодексу України. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що в оскаржуваному рішенні не наведена жодна із вимог ст. 123 ЗК України, та зі змісту вказаного рішення незрозуміло, наявність яких саме обставин стало підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку. Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР), який передбачає, зокрема: - сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10); - виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26); - акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59). Положеннями Земельного кодексу України від 24.10.2001р. №2768-ІІІ (далі ЗК України) передбачено, зокрема: - громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 1 ст. 116); - сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122); - особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч. 2 ст. 123); - відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 123). Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що питання передачі у користування громадян земельних ділянок вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, шляхом прийняття відповідних рішень. При цьому, положеннями ст. 123 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення таких земельних ділянок у користування і чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень вказаної ст. ЗК України. Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є правомірність відмови Херсонської міської ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки. За позицією відповідача, правомірність відмови позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки згідно оскаржуваного рішення Херсонської міської ради №64 від 26.01.2021р. полягає у тому, що земельна ділянка, на яку претендують позивачі не відповідає вимогам ст. 123 ЗК України. В оскаржуваному рішенні не наведена жодна із вимог ст. 123 ЗК України, та зі змісту вказаного рішення незрозуміло, наявність яких саме обставин стало підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція, зокрема у межах справ №806/1049/15, № 509/4156/15-а, № №804/4435/16, згідно якої, приймаючи рішення, відповідний орган повинен навести усі підстави його прийняття у вказаному рішення. Водночас, рішення суб`єкта владних повноважень вважається прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, якщо належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні не наведено. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що така відмова відповідача є незаконною, оскільки ч.7 статті 118 Земельного кодексу містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не підлягає розширеному тлумаченню, і яким не передбачено такої підстави для відмови, яка наведена в оскаржуваному рішенні. Разом з тим, згідно ч.1 та 2 статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Відповідно до ч.5 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Частинами 9 та 10 статті 79-1 ЗК передбачено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Зміст статей 118, 122 ЗК України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність чи користування з підстав, визначених законом. Наведене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 30 травня 2018 року по справі № 826/5737/16. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Херсонської міської ради залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 540/5155/21 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 02.07.2024 Суддя-доповідач С.Д. Домусчі Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький