Постанова 4857 № 500/6793/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/6793/23 пров. № А/857/3408/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Матковської З.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року (суддя Чепенюк О.В., м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними і скасування рішення та окремого пункту наказу,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у жовтні 2023 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення об`єднаної житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 , оформлене протоколом №28 від 28.09.2021, про зняття ОСОБА_1 із квартирного обліку та виключення його зі списків на першочергове отримання житла; визнати протиправним та скасувати пункт 6 наказу командира ВЧ А3215від 28.09.2021 №1081. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вважає рішення про зняття його з квартирного обліку протиправним, позаяк він має більше 20 років вислуги військової служби, а тому має право на отримання житла для постійного проживання. Підстави для зняття його з квартирного обліку відповідно до положень Постанови №1084 та Інструкції №1081 відсутні. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року позов задоволено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивача було звільнено з військової служби в запас, що позбавляє його права залишатися на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_1 , так як: правовідносини (трудові відносини) з військовою частиною НОМЕР_1 припинені (ст. 40 Житлового кодексу України); відсутні докази неможливості використання позивача на військовій службі після його звільнення (ст. 12 Закону №2011-ХІІ, п.29 Порядку №1081); підставою для звільнення. Був не вік, ста здоров`я, скорочення штатів чи проведення інших організаційних заходів (п. 29 Порядку №1081). Таким чином вважає, що житловою комісією з дотриманням вимог законодавства було прийнято рішення про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку. Також вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 24.07.1993 по 20.04.2021, що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 (а.с.15-16). З 24.02.2022 позивач перебуває на військові службі у ВЧ НОМЕР_1 на посаді заступника командира четвертого артилерійського дивізіону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , що підтверджено витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2022 № 37 та відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 (а.с.20). Відповідно до витягу з протоколу № 21 спільного засідання житлової комісії та командування військової частини НОМЕР_3 від 21.10.2013 позивача зараховано на квартирний облік з 21.10.2013 зі складом сім`ї одна особа (а.с.17 зворот). Інших протоколів житлової комісії учасниками справи суду не надано. Позивач у позовній заяві зазначав, що з 07.05.2015 він та члени його сім`ї складом чотири особи включені у списки на першочергове отримання житла згідно з набуттям статусу учасника бойових дій, такі відомості вказані в змісті оскаржуваного наказу від 28.09.2021 за №1081 (а.с.18). Згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.04.2021 №76 військовослужбовця військової служби за контрактом майора ОСОБА_1 , заступника командира першого артилерійського дивізіону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , відповідно до підпункту «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, звільнено з військової служби у запас з 20.04.2021, виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення з 20.04.2021 (а.с.19). У наказі зазначено, що вислуга років позивача станом на 20.04.2021 становить: календарна 27 років 08 місяців 26 днів, пільгова 05 років 10 місяців 26 днів, загальна 33 роки 07 місяців 22 дні. У зв`язку з звільненням позивача з військової служби у запас, об`єднаною житловою комісією ВЧ НОМЕР_1 № 28 від 28.09.2021 прийнято рішення зняти ОСОБА_1 з квартирного обліку та виключити зі списків на першочергове отримання житла, службового житла, про що свідчить витяг з протоколу засідання цієї комісії №28 від 28.09.2021 (а.с.17). У подальшому командиром ВЧ НОМЕР_1 прийнято оскаржуваний наказ від 28.09.2021 №1081, пунктом 6 якого наказано оголосити зазначене рішення об`єднаної житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 № 28 від 28.09.2021 про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку та виключення зі списків на першочергове отримання житла, службового житла (а.с.18). Не погоджуючись із такими рішеннями комісії та командира ВЧ НОМЕР_1 про зняття з квартирного обліку та виключення зі списків на першочергове отримання житла, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що зняття позивача з квартирного обліку не узгоджується з положеннями абзацу першого пункту 9 статті 12 Закону №2011-ХІІ, відповідно до якого при звільненні з військової служби в запас і наявності на час звільнення вислуги військової служби не менше 20 років, особи залишаються на квартирному обліку у військовій частині до одержання житла, а також з нормами пункту 3 Порядку №1081, яким встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносин регулюються Житловим кодексом України (далі - ЖК України), Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII), Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 та Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380. Як передбачено частиною першою статті 9 ЖК України, громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Відповідно до положень статті 43 ЖК України громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Закон №2011-ХІІ відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-ХІІ). Відповідно до статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Питання щодо забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями врегульоване положеннями статті 12 Закону №2011-ХІІ. Пунктом 1 статті 12 Закону №2011-ХІІ визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац четвертий пункту 1 статті 12 Закону №2011-ХІІ). Абзацом першим пункту 9 статті 12 Закону №2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров`я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Військовослужбовці, які набули право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», залишаються на такому обліку та користуються правом позачергового одержання житла. Відповідно статті 12 Закону №2011-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1081, який визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військово-службовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей. Згідно з пунктом 3 Порядку №1081 військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством. Пункт 22 Порядку №1081 встановлює, що облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах. Згідно з пунктом 29 цього ж Порядку військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла. Пункт 30 Порядку №1081 передбачає випадки, коли військовослужбовці знімаються з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, а саме у разі: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; 2) засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; 3) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; 4) подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; 5) в інших випадках, передбачених законодавством. Стосовно покликання апелянта на те, що конструкція норм п.9 ст.12 Закону №2011-ХІІ, п.29 Порядку №1081, де вказано що військовослужбовці, які перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров`я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині є кон`юкцією, а словосполучення «у разі неможливості їх використання на військовій службі» відноситься до кожного з перелічених елементів кон`юкції, колегія суддів зазначає наступне. Таке тлумачення апелянтом норм є помилковим, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлювався, що системний аналіз вищенаведених норм права свідчить про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ними житла, в тому числі і у разі звільнення в запас чи відставку, крім випадків, передбачених пунктом 30 Порядку. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 487/5835/17, від 1 квітня 2020 року у справі № 638/5769/18, від 8 квітня 2020 року у справі № 683/2197/18, від 19 травня 2020 року у справі № 683/2198/18 та від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20. Також, з метою вдосконалення забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 року №380 затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями. Відповідно до пунктів 2, 4, 5 розділу І Інструкції №380 забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок: новозбудованого, вивільненого або придбаного житла; надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця); переобладнання нежилих приміщень фонду Міноборони у жилі (крім приміщень, розташованих на територіях, які використовуються за призначенням військовими частинами). Військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Житлові приміщення для постійного проживання та грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла. Військовослужбовці мають право здати отримане за рахунок Міноборони постійне житло або рівнозначне житло, яке відповідає санітарно-технічним вимогам, у населених пунктах, регіонах, в яких воно було отримане, та за умови потреби Міноборони в такому житлі із подальшим правом на забезпечення житлом від Міноборони у встановленому законодавством порядку. Як встановлено матеріалами справи, позивач з 21.10.2013 перебував на обліку як такий, що потребує забезпечення житлом для постійного проживання, а з 07.09.2015 зарахований до списків на першочергове отримання житла, службового житла згідно з набуттям статусу учасника бойових дій складом сім`ї чотири особи. ОСОБА_1 20.04.2021 звільнений з військової служби в запас через припинення дії контракту (підпункт «к» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу), на час звільнення зі служби мав більше 20 років календарної вислуги військової служби. Оскаржуваними рішеннями позивача знято з квартирного обліку у зв`язку з припиненням дії контракту відповідно до підпункту «к» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі пункту 29 порядку Постанови №1081 та Інструкції №380. Натомість згідно з пунктом 30 Порядку №1081 військовослужбовці знімаються з обліку у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством. Наведений пункт Порядку №1081 не містить вичерпних підстав для зняття військовослужбовця з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, оскільки передбачає можливість зняття особи з обліку й в інших передбачених законодавством випадках. У спірному випадку підставою для прийняття відповідачем рішення про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку ВЧ НОМЕР_1 слугував факт звільнення позивача з військової служби у зв`язку із закінченням контракту, що у свою чергу відповідно до вищевказаних положень, на думку апеляційного суду, не є правовою підставою для прийняття оскаржуваних рішень. Зняття позивача з квартирного обліку не узгоджується з положеннями абзацу першого пункту 9 статті 12 Закону №2011-ХІІ, відповідно до якого при звільненні з військової служби в запас і наявності на час звільнення вислуги військової служби не менше 20 років, особи залишаються на квартирному обліку у військовій частині до одержання житла, а також з нормами пункту 3 Порядку №1081, яким встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Наведена норма гарантує військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ними житла, у тому числі і в разі звільнення в запас чи відставку, крім випадків, передбачених пунктом 30 Порядку. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла або відповідної грошової компенсації. Такі висновки суду відповідають правовим позиціям, які викладені у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 460/6032/18, від 29.06.2021 у справі № 473/3528/18, від 24.09.2021 у справі № 748/303/20, від 06.10.2021 у справі № 591/7332/18, та зводяться до того, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а отже і на залишення на квартирному обліку до отримання ними житла, в тому числі і у разі звільнення в запас чи відставку і з інших підстав, за виключенням випадків, передбачених пунктом 30 Порядку. З огляду на те, що на час звільнення у запас позивач мав стаж військової служби понад 20 років, був зарахований на квартирний облік з 21.10.2013 та звільнений з військової служби у запас у зв`язку з припиненням дії контракту, апеляційний суд резюмує про відсутність підстав для зняття його з квартирного обліку. Стосовно покликання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції при відкритті провадження було враховано, що ОСОБА_1 відповідно до довідки від 17.10.2023 №661 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 з 24.02.2022 по теперішній час, а тому не мав можливості своєчасно отримати правничу допомогу та скористатися послугами адвоката; також що для захисту порушеного права позивач звертався з позовом до Тернопільського міськрайонного суду, однак ухвалою від 01.08.2022 провадження по справі №607/23136/21 закрито та вказано, що спір належать до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції дійшов висновку, що на час відкриття провадження у справі доводи представника позивача про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є обґрунтованими, а також суд врахував обмежену можливість позивача повноцінно реалізовувати своє право на доступ до правосуддя з огляду на проходження військової служби та участь у бойових діях та інших заходах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку. Відтак суд поновив строк звернення до суду. Стосовно покликань апелянта на те, що ОСОБА_1 перебував у відпустці з 23.08.2023 по 06.09.2023, перебування у зоні бойових дій, а у період з 29.08.2022 по 20.09.2022, з 10.12.2022 по 21.12.2022, з 17.02.2023 по 06.08.2023 - у місці постійної дислокації ВЧ НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 . Апеляційний суд погоджується, що такі обставини не є достатніми для того, щоб вважати висновок суду про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду передчасним. Судом першої інстанції враховані всі обставини та докази, подані представником позивача, щодо причин несвоєчасного звернення до суду у сукупності (зміна юрисдикційності вирішення такої категорії спорів, зміна представника позивача, неповідомлення представником через перебування за кордоном про судове рішення Тернопільського міськрайонного суду у справі №607/23136/21, проходження військової служби, перебування в зоні бойових дій). З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується, що відсутні підстави застосовувати в даній справі процесуальні наслідки звернення до суду з позовом поза межами строку визначеного законом. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі №500/6793/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда З. М. Матковська