Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/3911/19

Справа № 308/3911/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 04 червня 2024 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Джуги С.Д. суддів: Кожух О.А., Мацунича М.В., з участю секретаря судових засідань: Чичкало М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Розман Сергій Юрійович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2023 року у складі судді Придачука О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, в с т а н о в и в : У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна. Позов мотивовано тим, що 13 червня 1986 року ОСОБА_1 уклала шлюб з відповідачем. За час перебування у шлюбі та фактичних шлюбних відносинах (з 1996 року по другу половину 2018 року) сторонами спору набуто у спільну сумісну власність певне нерухоме майно. Так, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21 червня 2006 року ними було придбано домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 61,3 кв.м. У подальшому на підставі відповідних дозвільних документів сторони здійснили реконструкцію цього домоволодіння, збільшивши його загальну площу до 314,5 кв.м. Крім того, після придбання вказаного домоволодіння сторони спору у 2009 році набули у власність земельну ділянку під згаданим домоволодінням, площею 0,25 га (кадастровий номер 2124880302:04:002:0083). Оскільки відповідач був стороною вищезгаданого договору купівлі-продажу нерухомого майна, право власності на таку ділянку теж в цілому було зареєстровано за ним. Проте, незважаючи на те, що домоволодіння майже повністю закінчене будівництвом, відповідач відмовляється вводити його в експлуатацію та реєструвати право власності на нього. За вказаних обставин позивач просила визнати за нею та ОСОБА_2 право власності по частині на земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер 2124880302:04:002:0083) по АДРЕСА_1 та по частині, розташованого на даній ділянці об`єкту незавершеного будівництва, загальною площею 314,5 кв.м. за цією ж адресою, із залишенням вказаного майна у їх спільній частковій власності. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2023 року у задоволенні заявленого позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Розман С.Ю., просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не врахував обставини, які наведені в обґрунтуванні позову та не надав належної правової оцінки. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Шпуганич В.П. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 травня 2019 року у справі №308/13427/18 (а.с.87-87 зворот, Т.1). Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Житко О.І. за реєстраційним № 1505, вбачається, що ОСОБА_2 перебуваючи у шлюбі придбав домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 61,3 кв.м. (а.с.22-23, Т.1). Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України). Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (частина третя статті 331 ЦК України). Частина перша статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України). При цьому в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проєктної документації (будівельного паспорта), оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна. Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі№ 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22) та ін. Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21). Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №511/2303/19 (провадження № 14-56цс22). При цьому, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, на який посилається й позивач у позовній заяві, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва. З матеріалів справи вбачається, що після придбання житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 61,3 кв.м., була проведена його реконструкція, унаслідок чого площа вказаного будинку збільшилася до 314,5 кв.м. Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 вбачається, що прибудова літ.А', площею 84,8 кв.м. та надбудова літ. А'', площею 172,9 кв.м. збудовані самовільно (а.с.24 зворот, Т.1). Доказів отримання сторонами відповідної проектної документації та дозвільних документів на початок будівельних робіт з реконструкції спірного нерухомого майна, матеріали справи не містять. Таким чином, колегією суддів встановлено, спірний житловий будинок є самочинно збудованим під час перебування сторін у шлюбі нерухомим майном, що сторонами не заперечується, і не може бути об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу. В даному випадку у позивача виникає право на частину будівельних матеріалів і виконаних робіт, вкладених у будівництво (реконструкцію) житлового будинку на час припинення шлюбу або на присудження компенсації за належну їй частку майна, однак таких вимог ОСОБА_1 у суді першої інстанції не заявляла. Доводи апеляційної скарги про те, що у зв`язку з тривалим розглядом справи у суді першої інстанції правова позиція щодо поділу незавершеного/самочинного нерухомого майна набутого шлюбі змінилася, а відтак позивач була позбавлена можливості змінити свої вимоги чи підстави позову у встановлений законом процесуальний спосіб, є необґрунтованими та спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 квітня 2023 року у справі №511/2303/19 (провадження №14-56цс22), про сталість і послідовність судової практики Верховного Суду України та Верховного Суду про те, що самочиненно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу. Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції 22 квітня 2019 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче провадження, яке закрито 08 вересня 2021 року, тобто апелянт мала достатньо часу для аналізу судової практики, що стосується предмету спору, яка склалася за цей період, та у випадку необхідності для зміни предмету або підстав позову. Щодо позовних вимог про визнання за сторонами по частині на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 2124880302:04:002:0083, розташованою за адресою АДРЕСА_1 , колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 5 ч. 1 ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Оскільки спірна земельна ділянка площею 0,25 га за кадастровим номером 2124880302:04:002:0083 за адресою: АДРЕСА_1 , набута ОСОБА_2 за рахунок безоплатної приватизації на підставі рішення Баранинської сільської ради №13 від 27 березня 2009 року (а.с.47, Т.1), а відтак, є особистою приватною власністю останнього, режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється, а тому, відповідно, поділу як майно подружжя воно не підлягає. Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - залишити без змін. Виходячи з наведеного та керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Розман Сергій Юрійович,залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 17 червня 2024 року. Головуючий: Судді: