Постанова Київський апеляційний суд № 753/16730/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 753/16730/23 № апеляційного провадження: 22-ц/824/11305/2024 Головуючий у суді першої інстанції: Галаган В.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Ніколаєнко Олени Миколаївни на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2024 року, встановив: у вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованістьв розмірі 52 382,68 гривні та судові витрати, посилаючись на те, що між сторонами 16 березня 2019 року було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок. Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору станом на 23 серпня 2023 року утворилась заборгованість, яка складається з 10 904,03 гривень заборгованості за тілом кредиту та 2 166,9 гривень заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, а всього 13 070,93 гривень. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2024 року позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 44 395,27 гривень та судовий збір. У задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування кредитом було відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що між ним та відповідачем 23 травня 2012 року було укладено договір про надання банківських послуг. За умовами договору позичальнику було встановлено кредитний ліміт на картковий рахунок. Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання щодо внесення коштів на погашення кредиту, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 52 382,68 гривні, яку він просить стягнути. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2024 року позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 44 395,27 гривень та судовий збір. У задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування кредитом було відмовлено. Рішення суду в частині задоволення вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту не оскаржується і судом апеляційної інстанції не переглядається. Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження видачу відповідачу картки та строку її дії, анкета-заява не містить істотних умов кредитування, а розрахунок заборгованості не свідчить про дійсний її розмір. В повному обсязі з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може з наступних підстав. У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що між сторонами було укладено кредитний договір шляхом приєднання відповідача до Умов та Правил надання банківських послуг, договір кредиту є укладеним, а тому заборгованість має бути стягнута на користь банку у повному обсязі. Такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог про стягнення відсотків виходячи з наступного. В частинах 1 та 2 статті 207 ЦК України закріплено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. В ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 шляхом заповнення Заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг 23 травня 2022 року уклав з АТ КБ «Приватбанк» договір про надання банківських послуг (а.с.11-22). Вказана заява містить умови кредитування, що спростовує висновки суду першої інстанції про те, що анкета-заява містить лише анкетні дані відповідача та його контактну інформацію. З довідки про видані ОСОБА_1 картки вбачається, що позичальнику було видано такі кредитні картки: 16 березня 2019 року - «Універсальна Gold» НОМЕР_2 терміном дії до листопада 2022 року; 28 жовтня 2019 року - «Універсальна Gold» НОМЕР_1 терміном дії до вересня 2023 року; 02 листопада 2019 року - «Універсальна World» НОМЕР_3 терміном дії до жовтня 2023 року (а.с. 10). Зі змісту Заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг вбачається, що сторонами було погоджено базову відсоткову ставку для карт «Універсальна» - 42% річних, «Універсальна Gold» - 40,8% річних (а.с. 11,12). Також анкета заява містить інші умови кредитування, порядок нарахування та сплати відсотків, тощо. Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. В ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. В ході розгляду справи у суді першої інстанції позивачем було надано виписку по рахунку відповідача, довідки про видані йому кредитні картки та встановлення на них кредитного ліміту. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 . Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року (справа № 200/5647/18). Вказані обставини судом першої інстанції взяті до уваги не були, виписка по рахунку відповідача не досліджувалась. З наданої до суду першої інстанції виписки про рух коштів на рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 користувався виданими йому кредитними картками, а саме виданою 02 листопада 2019 року карткою «Універсальна World» НОМЕР_3 та виданою 28 жовтня 2019 року карткою «Універсальна Gold» НОМЕР_1, шляхом використання кредитних коштів та поповнення картки для їх повернення (а.с.79-83). При цьому з вказаної виписки неможливо встановити за якою саме карткою (картками) банком нараховувались відсотки за користування кредитом, оскільки щодо операцій по списанню відсотків графа «Картка» інформації про номер картки не містить (є пустою). Також виписка свідчить про те, що відсотки банком нараховувались та списувались за різними відсотковими ставками, а саме 3,4 % та 1,7% на місяць. При цьому суд звертає увагу на те, що надана до суду Заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, а також витяг з тарифів банку не містять інформації щодо умов кредитування за кредитною карткою типу «Універсальна World». З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції позбавлений можливості провести власний розрахунок заборгованості, оскільки виписка по рахунку свідчить про одночасне використання відповідачем кредитних карток різного типу, доказів щодо умов кредитування за якими відсутні. При цьому заборгованість позивачем нараховувалась загальна, за всіма відкритими картками, що також позбавляє суд можливості перевірити правильність нарахування банком відсотків за користування кредитною карткою «Універсальна Gold», умови кредитування за якою були погоджені. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України. У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів погодження з відповідачем умов кредитування за карткою «Універсальна World» підстави для стягнення заборгованості за відсотками відсутні. У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23). Положеннями ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. В даному випадку висновок, зроблений судом першої інстанції, не в повному обсязі відповідає встановленим обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши мотивувальну його частину в редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Ніколаєнко Олени Миколаївни задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині залишити рішення без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий Судді