Постанова 4824 № 758/3322/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 758/3322/18 № апеляційного провадження: 22-ц/824/11329/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Захарчук С.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2020 року, встановив: у березні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 117 000 грн. 00 коп., посилаючись на те, що між сторонами 15 березня 2011 року було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 500 грн. 00 коп. у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку. Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору станом на 31 грудня 2017 року утворилась заборгованість, яка складається з 5 880 грн. 22 коп. заборгованості за тілом кредиту та 111 119 грн. 78 коп. відсотків за користування кредитними коштами. Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2020 року позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість в розмірі 5 880 грн. 22 коп. та судовий збір. Не погоджуючись з рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив суд залишити її без задоволення, посилаючись на невідповідність її доводів обставинам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що між ним та ОСОБА_1 15 березня 2011 року було укладено договір, за умовами якого позичальник отримав кредитний ліміт на картковий рахунок в розмірі 5 500 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості. Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання щодо внесення коштів на погашення кредиту, в результаті чого виникла заборгованість, яка складається з 5 880 грн. 22 коп. заборгованості за тілом кредиту та 111 119 грн. 78 коп. відсотків за користування кредитними коштами. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість в загальному розмірі 117 000 грн. 00 коп. та судові витрати. Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2020 року позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість в розмірі 5 880 грн. 22 коп. та судовий збір. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. Такий висновок суду є законним та відповідає встановленим у справі обставинам. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення статей 207, 526, 626, 628, 634, 638, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України. В частинах 1 та 2 статті 207 ЦК України закріплено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. В ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 шляхом заповнення Анкети-заяви 15 березня 2011 року уклав з ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», договір про надання банківських послуг (а.с.10). Зі змісту даної Анкети-заяви вбачається, що відповідач ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку. Також зі змісту даної заяви вбачається, що відповідач виявив бажання оформити на своє ім`я кредитну картку «Універсальна» без зазначення бажаного кредитного ліміту та типу картки. При зверненні до суду з позовом позивачем було надано копію Анкети-заяви від імені ОСОБА_1 , копію його паспорту та виписку по рахунку відповідача, а також витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року. При цьому позивачем не зазначено в якій саме редакції діяли Умови та Правила на день укладення договору з ОСОБА_1 . Надані Умови та Правила підпису відповідача не містять. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17) зазначається, що в такому випадку неможливо застосовувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування коштами, надані банком при зверненні до суду з позовом Умови та Правила надання банківських послуг разом із Анкетою-заявою не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Враховуючи викладене, судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача на корить АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за відсотками. З наданої до суду першої інстанції виписки по рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 користувався виданими йому кредитними картками шляхом використання кредитних коштів та поповненням картки, що свідчить про наявність підстав для стягнення з нього на користь банку заборгованості за тілом кредиту, про що судом першої інстанції було зроблено вірний висновок. У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що крім Анкети-заяви відповідачем було також підписано Довідку про умови кредитування, у якій сторонами була погоджена, зокрема, відсоткова ставка за користування кредитними коштами, що є підставою для задоволення позовних вимог в повному обсязі. При зверненні до суду апеляційної інстанції зі скаргою позивачем було надано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», а також довідку про видані відповідачу кредитні картки. Вказані докази всупереч вимогами ч. 5 ст. 177 ЦПК України, якою встановлено обов`язок позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, до суду першої інстанції не надавались. Позивач при зверненні до суду з позовом просив суд розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, про наявність у нього будь-яких доказів, які не надано до позовної заяви, не заявляв. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідні докази позивачем до суду першої інстанції не подавались у зв`язку з неотриманням відзиву на позовну заяву є неспроможними, оскільки позивач при зверненні до суду з позовом просив суд розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, про наявність у нього будь-яких доказів, які не надано до позовної заяви, не заявляв. Доводів про те, чим була викликана об`єктивна неможливість подачі таких доказів до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Частиною 3 ст. 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За таких обставин у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для прийняття та оцінки доданих до апеляційної скарги доказів. Також колегія суддів звертає увагу на те, що у поданій апеляційній скарзі представник позивача зазначає, що розмір заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами складає 8 179 грн. 57 коп., тоді як при зверненні до суду з позовом позовні вимоги у вказаній частині були заявлені в розмірі 111 119 грн. 78 коп. Вказана розбіжність в розрахунках позивачем обґрунтована не була. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями ст. 13 ЦПК України встановлена диспозитивність цивільного судочинства. Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. В даному випадку до суду першої інстанції позивачем не було надано належних доказів на підтвердження строку дії договору, укладеного між ним та відповідачем, як доказів на підтвердження погодження розміру відсоткової ставки за користування кредитними коштами, а тому вимоги про стягнення з відповідача на його користь відсотків задоволенню не підлягають. Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення, а заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий Судді