Постанова 4809 № 398/2974/21

ПОСТАНОВА Іменем України 21 червня 2024 року м. Кропивницький справа № 398/2974/21 провадження № 22-ц/4809/764/24 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Карпенка О. Л., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Обласне комунальне виробниче підприємство «Дніпро-Кіровоград», розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 січня 2024 року у складі судді Нероди Л. М. і В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог В червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» (далі ОКВП «Дніпро-Кіровоград») та з урахуванням доповнень просила: - стягнути на свою користь 13 884 грн 98 коп заборгованості по належним виплатам при звільненні, з яких: 3 000 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати; 5 363 грн 50 коп не нарахованої і невиплаченої заробітної плати; 3 397 грн 28 коп не нарахованої допомоги по тимчасовій втраті непрацездатності; 2 125 грн 20 коп не нарахованих компенсаційних виплат за невикористану відпустку; - стягнути на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день прийняття рішення суду; - стягнути на свою користь моральну шкоду в розмірі 2 000 грн; - допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати у межах суми платежу за однин місяць в сумі 6 000 грн; - визнати грубе порушення норм та статей Кодексу закону про працю України (далі КЗпП України) ОКВП «Дніпро-Кіровоград». Позовна заява мотивована тим, що 01.03.2007 ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ОКВП «Дніпро-Кіровоград», а 13.01.2020 була звільнена згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників. Не погодившись з рішенням відповідача щодо звільнення, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11.01.2021 її було поновлено на роботі. ОКВП «Дніпро-Кіровоград» було подано апеляційну скаргу на зазначене рішення та постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 березня 2021 року рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року було скасовано, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено. Відповідач, керуючись прийнятим апеляційним судом рішення, видав наказ № 34-з від 26.03.2021 «Про скасування наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 та видачу трудової книжки». Позивач зазначала, що станом на 26.03.2021 за роботодавцем обліковується борг по нарахованій та не виплаченій заробітній платі у сумі 3 000 грн. Також, відповідачем не нарахована заробітна плата за 143 години, відпрацьовані нею у березні 2021 року, а саме у розмірі 5 362,50 грн. Окрім того, відповідачем не нараховані компенсаційні виплати за невикористану відпустку за час фактичного перебування її у трудових відносинах з відповідачем за період з 06.01.2021 по 26.03.2021, а саме у розмірі 2 125,20 грн. ОКВП «Дніпро-Кіровоград» в порушення ЗУ «Про загальнообов`язкове соціальне державне страхування» згідно листка непрацездатності серії АВЦ № 265868, який ОСОБА_1 видано за період з 06.01.2021 по 22.01.2021 та який був зданий на підприємство 25.01.2021, не сплатив позивачу допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 3 397,28 грн. Крім того, враховуючи, що відповідач в останній день роботи не провів повний розрахунок з ОСОБА_1 , останній заподіяно величезні моральні страждання, які позивач оцінює в розмірі 2 000 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОКВП «Дніпро-Кіровоград» про стягнення нарахованої та не нарахованої заробітної плати, не нарахованої соціальної допомоги по тимчасовій втраті працездатності, не нарахованих компенсаційних виплат за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що якщо апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції і визнав звільнення працівника правомірним, рішення про поновлення на роботі втрачає свою силу, а працівник вважається звільненим з дати, зазначеної в наказі про звільнення. За огляду на викладене, суд першої інстанції вважав, що доводи позивача про порушенням ОКВП «Дніпро-Кіровоград» вимог трудового законодавства щодо виплати належних сум при звільненні є безпідставними, оскільки в даному випадку зобов`язання про поновлення на роботі, вчинені під час виконання рішення суду першої інстанцією, яке було згодом скасоване, має бути повернуто до первісного стану, що передував виконанню рішення суду, про що була повідомлена позивач. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 січня 2024 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням суду у справі № 398/3493/22 встановлено, що фактичне повне виконання рішення суду у справі № 398/450/20 відбулося згідно наказу № 13 від 25 січня 2021 року з січня 2020 року. Судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи щодо виконання рішення суду у справі № 398/450/20, а тому висновки суду про дотримання ОКВП «Дніпро-Кіровоград» вимог трудового законодавства щодо виплати належних ОСОБА_1 сум (станом на 26.03.2021) є передчасними. Також, матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про розгляд справи, призначений на 02 січня 2024 року, що свідчить про порушення процесуальних гарантій забезпечення належного розгляду справи стосовно неї через непоінформованість про дату і час розгляду справи в суді першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу Від ОКВП «Дніпро-Кіровоград» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 та залишити без змін заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 січня 2024 року. Розгляд справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2024 становить 302 800 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скаргапідлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до ксерокопії трудової книжки ОСОБА_1 , вбачається, що 25.01.2021 згідно з наказом № 13 від 25.01.2021, запис за № 36 є недійсним, поновлено на попередній роботі; 26.03.2021 згідно з наказом № 34-з від 26.03.2021 скасовано наказ від 25.01.2021 № 13 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідного-каналізаційного господарства». Згіднонаказу № 4-з від 11.01.2020 внесено зміни до наказу від 24.12.2019 № 154-з «Про припинення трудового договору» та вважати днем звільнення ОСОБА_1 , комірника господарської дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства 13.01.2020 за п.1 ст. 40 КзпП України, скорочення чисельності штату працівників. Відповідно до наказу № 13 від 25.01.2021 відновлено в штатному розписі підприємства посаду комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства, що передбачена на 14.01.2020. Поновлено ОСОБА_1 на посаді комірника господарської дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства з 14.01.2020. За змістом до наказу № 34-з від 26.03.2021 скасовано наказ від 25.01.2021 № 13 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідного каналізаційного господарства». Начальнику служби кадрового забезпечення ОСОБА_2 повідомити ОСОБА_1 про необхідність одержання трудової книжки. З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена під особистий підпис 26.03.2021. Відповідно до довідки про доходи, вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працювала в ОКВП «Дніпро-Кіровоград» та за листопада 2019 року нарахована заробітна плата у сумі 3 999,12 грн, та грудень 2019 року нарахована заробітна плата у сумі 3 588,53 грн. Згідно довідки про суми виплаченого доходу і утримання податків за місцем основної роботи від 31.03.2021 вбачається, що ОСОБА_1 за січень 2021 року нарахованого доходу 1 599,34 грн, за лютий 2021 року нарахованого доходу 6 000 грн. Відповідно до довідки про доходи від 31.03.2021 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працювала в ОКВП «Дніпро-Кіровоград» та за січень 2021 року нарахована заробітна плата 1599,34 грн та лютий 2021 року нарахована заробітна плата 6 000 грн. За змістом листа непрацездатності серії АВЦ № 265868, вбачається, що ОСОБА_1 за період з 06.01.2021 по 22.01.2021 перебувала на лікарняному. Відповідно до листа від 30.03.2021 Генерального директора ОКВП «Дніпро-Кіровоград» написано на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що 26.02.2021 і 16.03.2021 позивачем отримано заробітну плату у загальному розмірі 3 702,47 грн, відповідно до поновлення позивача на посаду комірника господарчої дільниці на підставі рішення Олександрійського міськрайонного суду від 11.01.2021, оскільки вказане рішення скасоване, пропонує у добровільному порядку повернути отримані кошти у розмірі, виплаченої заробітної плати на рахунок підприємства. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06.01.2021 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОКВП «Дніпро-Кіровоград» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області, про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку належних сум звільненому працівникові. Рішення набуло законної сили 16.02.2021. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11.01.2021 визнано протиправним звільнення ОСОБА_1 з посади комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства ОКВП «Дніпро-Кіровоград» за п. 1 ст. 40 КЗпП України згідно наказу № 154-з від 24 грудня 2019 року з урахуванням змін, внесених наказом № 4-з від 11 січня 2020 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства ОКВП «Дніпро-Кіровоград» з 14 січня 2020 року. Стягнуто з ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 48 500 грн 92 коп, який обраховано без утримання податків та інших обов`язкових платежів, 10 000 грн моральної шкоди, 10 000 грн витрат на правову допомогу та 840 грн 80 коп судового збору. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць, тобто за період з 14 січня 2020 року по 14 лютого 2020 року в сумі 4 516 грн 28 коп, яка обрахована без утримання податків та інших обов`язкових платежів та про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 24.03.2021 апеляційну скаргу адвоката Стадніченко І. В., яка представляє інтереси ОКВП «Дніпро-Кіровоград», задоволено. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОКВП «Дніпро-Кіровоград» про визнання звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 02.06.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 (в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України) на постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОКВП «Дніпро-Кіровоград» про визнання звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди визнано неподаною та повернуто скаржнику. Постановою Верховного Суду від 18.05.2022 постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 березня 2021 року у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОКВП «Дніпро-Кіровоград» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 48 500,92 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн, відмови у стягненні судового збору за подання позовної заяви в розмірі 840,80 грн та витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн, скасовано. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року у частині задоволення вимог ОСОБА_1 до ОКВП «Дніпро-Кіровоград» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн і в частині стягнення судового збору за подання позовної заяви в розмірі 840,80 грн та витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн залишено в силі. Абзац 4 резолютивної частини рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладено в такій редакції:«Стягнути з ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 48 500 грн 92 коп із утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів». Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у прийнятті касаційної скарги ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОКВП «Дніпро-Кіровоград» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовлено та повернуто її заявнику разом з доданими до скарги матеріалами. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 визнано противоправним та скасовано припис управління Держпраці у Кіровоградській області про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 30.04.2021 № КР4482/217/АВ/П. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції конвенції про захист правлюдини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Обґрунтовуючи підстави апеляційної скарги, позивач посилалась на те, що вона не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України). Частиною першою статті 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України). Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України). Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (частина одинадцята статті 128 ЦПК України). Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Наприклад, Європейський суд з прав людини зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (KHARCHENKO v.UKRAINE, № 37666/13, § 6, 7, ЄСПЛ, від 03 жовтня 2019 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Матеріалами справи підтверджується, що в оскаржуваному заочному рішенні Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 січня 2024 року зазначено, що позивач в судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а. с. 116-119). На адресу ОСОБА_1 було надіслано судову повістку про виклик до суду на 14 годину 00 хвилин 02 січня 2024 року (а. с. 113), при цьому, матеріали справи не місять доказів отримання позивачем судової повістки з повідомленням про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання, призначене на 02 січня 2024 року. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Тобто, розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, єобов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18. Оскільки суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача, не повідомленої належним чином про дату час і місце розгляду справи, і остання обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, заочне рішення суду підлягає обов`язковому скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке. Устатті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічна норма закріпена в ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці». Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 дійшла таких висновків: «Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини). Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень». Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 757/44641/19 (провадження № 61-9748св21) зазначив, «що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою)». За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року у справі № 398/450/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним звільнення ОСОБА_1 з посади комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства ОКВП «Дніпро-Кіровоград» за п. 1 ст. 40 КЗпП України згідно наказу № 154-з від 24 грудня 2019 року з урахуванням змін, внесених наказом № 4-з від 11 січня 2020 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства ОКВП «Дніпро-Кіровоград» з 14 січня 2020 року. Стягнуто з ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 48 500 грн 92 коп, який обраховано без утримання податків та інших обов`язкових платежів, 10 000 грн моральної шкоди, 10 000 грн витрат на правову допомогу та 840 грн 80 коп судового збору. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць, тобто за період з 14 січня 2020 року по 14 лютого 2020 року в сумі 4 516 грн 28коп, яка обрахована без утримання податків та інших обов`язкових платежів та про поновлення на посаді допущено до негайного виконання. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а. с. 82-83). Наказом генерального директора ОКВП «Дніпро-Кіровоград» від 25 січня 2021 року № 13 на виконання рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року у справі № 398/450/20 поновлено ОСОБА_1 на посаді комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідного-каналізаційного господарства з 14 січня 2020 року (а. с. 10). Постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 березня 2021 року у справі № 398/450/20 апеляційну скаргу адвоката Стадніченко І. В., яка представляє інтереси ОКВП «Дніпро-Кіровоград», задоволено. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОКВП «Дніпро-Кіровоград» про визнання звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено. В порядку розподілу судових витрат компенсовано ОКВП «Дніпро-Кіровоград» 1 261,20 грн сплаченого судового збору за рахунок держави в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (а. с. 84). Наказом генерального директора ОКВП «Дніпро-Кіровоград» від 26 березня 2021 року № 34-з на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 24 березня 2021 року по справі № 398/450/20 скасовано наказ від 25 січня 2021 року № 13 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства» (а. с. 11). Згідно копії довідки про суму виплаченого доходу і утриманих податків за місцем основної роботи ОКВП «Дніпро-Кіровоград» № 60 від 31.03.2021 ОСОБА_1 за лютий 2021 року нараховано дохід в розмірі 6 000 грн, утримано податків в розмірі 1 170 грн та виплачено дохід в розмірі 2 415 грн; за березень 2021 року відомості про нарахований та виплачений дохід позивачу відсутні (а. с. 13). За змістом копії довідки ОКВП «Дніпро-Кіровоград» № 61 від 31 березня 2021 року середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 , з розрахунку нарахованої заробітної плати та кількості фактично відпрацьованих робочих годин за період січень-лютий 2021 року становить 37 грн 95 коп (а. с. 14). Згідно копії листа Управління Держпраці у Кіровоградській області від 15.05.2021 № В/370-02.1/46-03та від 05.05.2021 № В/370/1-02.1/46-03 адресованого ОСОБА_1 вбачається, що інспекційним відвідуванням встановлено, що відповідно до табелів робочого часу в березні 2021 року позивачем було відпрацьовано 143 години робочого часу (а. с. 15-17). З наведено вбачається, що позивач на виконання рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року була фактично допущена до роботи відповідачем в період з 25.01.2021 по 26.03.2021, а тому має право на отримання заробітної плати за вказаний період за фактично відпрацьований час. Таким чином, з ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2 415 грн нарахованої, але навиплаченої заробітної плати, за лютий 2021 року, яка обрахована з відрахуванням податків та обов`язкових платежів та зборів, оскільки з наданих доказів вбачається, що відповідачем було утримано податки за лютий 2021 року в розмірі 1 170 грн, що становить 19,5 % від суми нарахованого доходу за вказаний місяць. Крім того, відповідач повинен сплатити позивачу заробітну плату за фактично відпрацьовані 143 години ОСОБА_1 за березень 2021 року в розмірі 5 426 грн 85 коп (37,95*143). Разом з тим, враховуючи, що в позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути з ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на свою користь заробітну плату за березень 2021 року в розмірі 5 362 грн 50 коп, суд, не виходячи за межі позовних вимог, приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 5 362 грн 50 коп заробітної плати, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті. Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом -моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України). КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (постанова Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі №302/181/20 (провадження №61-10794св23). Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Враховуючи характер та обсяг, заподіяних душевних і психічних страждань, які довелося зазнати позивачу внаслідок невиплати заробітної плати, суд вважає, що невиплатою ОСОБА_1 заробітної плати, останній завдано моральної шкоди, а тому, з урахуванням обставини справи та засад розумності і справедливості, на її користь підлягає стягненню 1 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОКВП «Дніпро-Кіровоград» про стягнення не нарахованої допомоги по тимчасовій втраті працездатності у сумі 3 397 грн 28 коп та не нарахованих компенсаційних виплат за невикористану відпустку в розмірі 2 125 грн 20 коп, суд вважає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке. Суд зазначає, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Отже, якщо суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції і визнав звільнення працівника правомірним, рішення про поновлення на роботі втрачає свою силу, а працівник вважається звільненим з дати, зазначеної в наказі про звільнення. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 серпня 2021 року у справі № 2а-8044/09/1370, від31 жовтня 2023 року у справі №460/10065/21, від 22 лютого 2024 року у справі №460/1984/20 та від 22 лютого 2024 року у справі №460/1984/20. З урахуванням викладеного, враховуючи, що постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 березня 2021 року у справі № 398/450/20 рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року скасовано, в спірних правовідносинах днем звільнення позивача зі роботи є 13 січня 2020 року, у зв`язку з чим позивач не має права вимагати від відповідача оплати їй допомоги по тимчасовій втраті непрацездатності, невикористаної відпустки за період фактичного допуску. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОКВП «Дніпро-Кіровоград» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день прийняття рішення суду, суд виходить з наступного. Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Оскільки наказом генерального директора ОКВП «Дніпро-Кіровоград» від 26 березня 2021 року № 34-з на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 24 березня 2021 року по справі № 398/450/20 скасовано наказ від 25 січня 2021 року № 13 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства», а не звільнено позивача на підставі положень ст. 36 КЗпП України, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 117 КЗпП України щодо відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, а тому вимоги ОСОБА_1 в цій частині не можуть бути задоволенні. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання грубим порушенням норм та статтей КЗпП України ОКВП «Дніпро-Кіровоград», суд зазначає наступне. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18). Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom) (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма (стаття 13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року, заява № 38722/02). Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тож у кожному конкретному спорі суд найперше повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають з характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь -якою особою. У цій справі порушенням права, на яке посилається позивач, є невиплата належних працівникові сум, тож ефективним способом захисту порушеного права є саме стягнення відповідних сум, про що і йдеться у позові. Водночас позивач вважає за необхідне у такому спорі визнати дії ОКІВ «Дніпро-Кіровоград» щодо невиплати коштів групим порушенням норм КЗпП України як окремої позовної вимоги. Суд зазначає, що визнання грубим порушенням статтей КЗпП України ОКВП «Дніпро-Кіровоград`є не позовною вимогою, а підставою основних позовних вимог, а тому не є ефективною та сама по собі не призведе до поновлення порушених прав, як наслідок, відсутні підстави для її задоволення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд першої інстанції, розглядаючи позов ОСОБА_1 , допустив порушення норм процесуального права, що полягало в неповідомленні позивача про дату, час та місце розгляду справи, не надав належну оцінку наданим позивачем доказам, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог. Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 січня 2024 року скасуваню з ухваленням нового про стягнення ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 2 415 грн заробітної плати за лютий 2021 року, 5 362 грн 50 коп заробітної плати за березень 2021 року, 1 000 грн моральної шкоди та відмову в заволенні інших позовних вимог. Щодо судових витрат Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання позовної вимоги про стягнення заробітної плати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», з ОКВП «Дніпро-Кіровоград» в дохід держави пропорційно задоволеним позовним вимогам підлягає стягненню 1 271 грн 65 коп ((908+1 362)*56,02%) судового збору. Крім того, з ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 пропорційно задоволеним позовним вимогам про стягнення моральної шкоди підлягає стягненню 1 271 ((908+1 362)*50%) грн судового збору, сплачені позивачем за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02січня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» задовольнити частково. Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» (код ЄДРПОУ 03346822) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 2 415 (дві тисячі чотириста п`ятнадцять) грн заробітної плати за лютий 2021 року, яка обрахована з відрахуванням податків та обов`язкових платежів. Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» (код ЄДРПОУ 03346822) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 362 (п`ять тисяч триста шістдесят два) грн 50 коп заробітної плати за березень 2021 року, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті. Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» (код ЄДРПОУ 03346822) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1 000 (одна тисяча) грн моральної шкоди. В задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» (код ЄДРПОУ 03346822) в дохід держави 1 271 (одна тисяча двісті сімдесят одна) грн судового збору. Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» (код ЄДРПОУ 03346822) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1 135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді А. М. Головань О. Л. Карпенко