Постанова КЦС ВС № 629/2372/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 червня 2024 року м. Київ справа № 629/2372/23 провадження № 61-2964св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня 2023 року у складі судді Каращука Т. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, в розмірі 992 400,00 грн. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 26 березня 2015 року біля 19.30 годин на перегоні 939 км при виході з кривої 937 км електровоз ДЭ1-036 з вантажним потягом № 2320,власником якого є АТ «Українська залізниця», скоїв наїзд на ОСОБА_2 , який від отриманих травм загинув на місці пригоди. У результаті загибелі ОСОБА_2 , який є її чоловіком, їй було завдано моральної шкоди. Зазначала, що її та чоловіка об`єднували тісні стосунки, а, враховуючи те, що смерть близької людини повністю змінила їх життя у всіх сферах, зруйнувала нормальні життєві зв`язки, оцінила розмір грошового відшкодування у грошовому еквіваленті 992 400,00 грн. Такий розмір відшкодування, на її думку, є розумним та справедливим і зможе частково допомогти в організації свого життя після загибелі ОСОБА_2 . Посилаючись на наведене, просила позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, в сумі 300 000,00 грн з урахуванням податку з доходів з фізичних осіб. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що потерпілий ОСОБА_2 переходив залізничні колії на перегоні 939 км та під час наїзду електропотяга перебував у стані алкогольного сп`яніння. Суд, урахувавши, що причиною нещасного випадку, який стався з потерпілим, є невиконання ним вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України та наявність грубої необережності в його діях, які мають ураховуватися при визначенні розміру відшкодування шкоди у сукупності з іншими фактичними обставинами, а також, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, вважав, що є правові підстави для відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня 2023 року в частині визначення розміру моральної шкоди змінено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану смертю її чоловіка, в розмірі 100 000,00 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Урахувавши фактичні обставини справи, поведінку потерпілого, характер, глибину і тривалість душевних страждань позивачів, узявши до уваги, що смерть ОСОБА_2 стала наслідком його грубої необережності та, з огляду на відсутність вини відповідача у настанні смерті потерпілого, апеляційний суд зменшив розмір стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди до 100 000,00 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги 23 лютого 2024 року представники АТ «Українська залізниця» - адвокат Пономаренко М. А. і адвокат Костромицький В. К. звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 355/981/16-ц, від 25 березня 2019 року в справі № 355/813/17, від 03 квітня 2019 року в справі № 355/812/17, від 22 липня 2020 року в справі № 520/11029/14-ц, від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц, від 16 грудня 2020 року в справі № 161/3557/19, від 16 грудня 2020 року в справі № 161/3557/19, від 15 лютого 2023 року в справі № 606/1630/21, від05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20, від 23 січня 2019 року в справі № 674/1666/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору. При прийнятті судових рішень суд першої та апеляційної інстанції взагалі не досліджували обставини наявності моральних переживань позивачки і якими доказами такі переживання підтверджуються, наявність негативних наслідків для позивачки у вигляді моральної шкоди. Матеріали справи не містять доказів, що підтверджують тісні сімейні відносини загиблого з позивачкою, що унеможливлює встановлення дійсності завдання їй моральної шкоди. Матеріали справи на містять жодних доказів щодо причетності АТ «Українська залізниця» до смерті ОСОБА_2 . Доводи інших учасників справи Представник ОСОБА_1 - адвокат Тарасенко В. Ю. подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Представники АТ «Українська залізниця» - адвокат Пономаренко М. А. і адвокат Костромицький В. К. подали до Верховного Суду пояснення, де додатково зазначають, що саме позивач несе тягар доказування наявності відповідної шкоди. Чинним законодавством України не передбачена презумпція наявності моральної шкоди, оскільки позивач має доводити обґрунтованість заявлених позовних вимог. Крім цього, метою законодавства в сфері цивільного процесу є забезпечення справедливого вирішення справи судом. Адже право на компенсацію моральної шкоди виникає не автоматично при вчиненні заподіювачем шкоди будь-яких неправомірних діянь, а за умови доведення потерпілим, в чому саме полягають моральні страждання і які втрати немайнового характеру вони спричинили. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано з Лозівського міськрайонного суду Харківської області цивільну справу № 629/2372/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Суди встановили, що 26 березня 2015 року біля 19.30 годин на перегоні 939 км при виході з кривої 937 км стався наїзд електровоза ДЭ1-036 з вантажним потягом № 2320 під керуванням машиніста ОСОБА_3 на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,який від отриманих травм загинув на місці пригоди. За вказаним фактом 26 березня 2015 року було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015220700000063 за частиною першою статті 276 КК України. Факт відсутності порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України встановлено постановою Лозівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області від 13 червня 2017 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120152207000000693 від 26 березня 2015 року, на підставі частин першої, четвертої статті 214 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях працівників транспорту ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 276 КК України. Відповідно до висновку експерта від 27 березня 2015 року № 84-Л3т/15, наданого у рамках кримінального провадження №12015220700000063, тілесні пошкодження утворилися при житті від дії тупих твердих предметів або при ударі таким предметом і за своїм характером вказують на те, що були отримані в умовах залізничного транспорту та подальшим падінням на залізничний насип, можливо в строк та за обставин, зазначених у постанові.Окрім того, відповідно до висновку експерта, в крові ОСОБА_2 було виявлено етиловий спирт 3,95 проміле, що відповідає його змісту при тяжкому отруєнні алкоголем. Також суди встановили, що ОСОБА_1 з 03 вересня 1982 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 355/981/16-ц, від 25 березня 2019 року в справі № 355/813/17, від 03 квітня 2019 року в справі № 355/812/17, від 22 липня 2020 року в справі № 520/11029/14-ц, від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц, від 16 грудня 2020 року в справі № 161/3557/19, від 16 грудня 2020 року в справі № 161/3557/19, від 15 лютого 2023 року в справі № 606/1630/21, від05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20, від 23 січня 2019 року в справі № 674/1666/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною першою, другою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (обов`язків). Відповідно до вимог частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, обов`язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) та постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 336/3665/16-ц (провадження № 61-44173св18), від 26 жовтня 2022 року у справі № 243/6516/21 (провадження № 61-4095св22). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України). Суди попередніх інстанцій установили, що смерть ОСОБА_2 настала від тяжких тілесних ушкоджень, отриманих при зіткненні з джерелом підвищеної небезпеки - електропотягом, належним відповідачу, вина та протиправність дій АТ «Українська залізниця» відсутні, а смерті потерпілого сприяла його власна груба необережність. Установивши, що причиною загибелі ОСОБА_2 є потрапляння під електропотяг у зв`язку з його грубою необережністю, зокрема, порушення ним Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, обґрунтовано зробили висновок, що ця обставина не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності, однак підлягає врахуванню судом при визначенні розміру відшкодування. Матеріали справи не містять, а суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого. За таких обставин, урахувавши фактичні обставини справи, поведінку потерпілого, характер, глибину і тривалість душевних страждань позивачів, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд правильно врахував факт наявності грубої необережності потерпілого від нещасного випадку, характер та обсяг страждань позивача з урахуванням їх тривалості, істотності вимушених змін у їх життєвих обставинах. При цьому суд виходив із засад розумності, пропорційності та справедливості. Висновок судів узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 травня 2023 року у справі № 283/2536/21 (провадження № 61-2396св23). Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Твердження заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки такі доводи спростовані змістом постанов Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18, від 29 травня 2023 року у справі № 283/2536/21. Доводи касаційної скарги про відсутність вини АТ «Українська залізниця» у смерті ОСОБА_2 колегія суддів відхиляє. Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого. Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Інші, наведені в касаційній скарзі аргументи, є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції, у незміненій при перегляді апеляційним судом частині, та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції, у незміненій при перегляді апеляційним судом частині, та постанову апеляційного суду - без змін. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 жовтня 2023 року інстанції, у незміненій при перегляді апеляційним судом частині, та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: М. Є. Червинська Є. В. Коротенко В. М. Коротун