Постанова 4815 № 562/2863/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2024 року м. Рівне Справа № 562/2863/20 Провадження № 22-ц/4815/673/24 Головуючий у Здолбунівському районному суді Рівненської області: суддя Шуляк А.С. Ухвалу суду першої інстанції (вступна і резолютивна частини) проголошено: о 12 год. 38 хв. 29 березня 2024 року у м. Здолбунів Рівненської області Повний текст ухвали складено: не зазначено Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Хилевич С.В. судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М. секретар судового засідання: Пиляй І.С. за участі: державного виконавця Владімірової Анни Олександрівни та представника ОСОБА_1 - адвоката Ярмольчука Віталія Сергійовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Веремчука Володимира Валентиновича на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 березня 2024 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в с т а н о в и в: У березні 2024 року в суд звернувся ОСОБА_1 зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Владіміровової А.О. (далі - державний виконавець); заінтересована особа: ОСОБА_2 . Мотивуючи вимоги скарги, вказувалося, що рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 вересня 2021 року у справі №562/2863/20 стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики грошових коштів від 31 жовтня 2020 року в сумі 20 000 доларів США та 5 674, 82 гривні судових витрат. В подальшому державним виконавцем відкрито виконавче провадження НОМЕР_5 та накладено арешт на рахунок боржника, який відкритий в АТ КБ «Приватбанк» для зарахування заробітної плати. Він звертався до державного виконавця з заявою про зняття арешту з коштів заробітної плати, однак її задоволено не було. Тому вважає, що бездіяльність державного виконавця є протиправною та позбавляє його засобів до існування і порушує конституційні права на оплату праці. З урахуванням уточнених вимог просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо залишення арешту на картковому рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк», відкритому на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , для зарахування заробітної плати та зобов`язати державного виконавця скасувати арешт грошових коштів, які є заробітною платою, на картковому рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк», відкритому на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , для зарахування заробітної плати. Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 березня 2024 року визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо залишення арешту на картковому рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк», відкритому на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , для зарахування заробітної плати. Зобов`язано державного виконавця скасувати арешт грошових коштів, які є заробітною платою, на картковому рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк», відкритому на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , для зарахування заробітної плати. У поданій через свого представника - адвоката Веремчука В.В. апеляційній скарзі ОСОБА_2 , вважаючи оскаржувану ухвалу незаконною і необгрунтованою, що полягало у неповноті з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушенні норм процесуального права, просить її скасувати, а ОСОБА_1 у задоволенні скарги відмовити. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про хибне вирішення судом питання пропуску строку на звернення зі скаргою (ч. 1 ст. 449 ЦПК України, ч. 5 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження"), оскільки не враховано поведінку скаржника, чи мав він реальну можливість дізнатися про стверджуване ним порушення прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження, тощо. Скаржником не долучено, а судом не витребувано доказів щодо того, що на момент розгляду скарги боржник дійсно отримував дохід саме у виді заробітної плати, який спрямований на рахунок НОМЕР_3 і арештований державним виконавцем. При цьому скаржником не доведено, що цей рахунок має спеціальний режим використання, а зняття арешту унеможливить реальне виконання рішення зі стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . Вважає, що боржник мав реальну можливість виконати рішення суду і погасити заборгованість за виконавчими документами, однак з цією метою навмисно не вчинив жодних дій. Крім того, заявник звертає увагу на неврахування вимог ст. 1291 Конституції України, ст. 18 ЦПК України, ст.ст. 1-2, 18, 48, 56, 59 Закону України "Про виконавче провадження", а також правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі №905/361/19, Верховним Судом у постановах від 07 липня 2021 року у справі 712/9660/20 і від 30 вересня 2021 року у справі №2-812/11. У поданому відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Ярмольчук В.С., вважаючи оскаржувану ухвалу законною і обгрунтвоаною, просив залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Як з`ясовано, заочним рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 вересня 2021 року у справі №562/2863/20, що набрало законної сили, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000 доларів США заборгованості за договором позики грошових коштів від 31 жовтня 2020 року та 5 674, 82 гривні судових витрат. В подальшому дане судове рішення звернуто до примусового виконання і 09 вересня 2022 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження НОМЕР_7. До складу зведеного виконавчого провадження, де боржником є ОСОБА_1 , входять ВП № НОМЕР_6, відкрите на виконання виконавчого листа № 562/2178/21, виданого Здолбунівським районним судом 14.02.2022 про стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь ПАТ КБ «Приватбанк» в сумі 53 193,85 гривень, ВП № НОМЕР_8, відкрите на виконання виконавчого листа № 461/86/23, виданого Галицьким районним судом 25.05.2023 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Ідея Банк" заборгованості в розмірі 82 702,33 гривень та ВП № НОМЕР_9, відкрите на виконання виконавчого листа № 562/2863/20, виданого Здолбунівським районним судом 11.02.2022 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики грошових коштів від 31.10.2020 в сумі 20 000 доларів США та 5 674,82 гривень судових витрат. В ході примусового виконання державним виконавцем тричі винесено постанови про арешт коштів, що містяться на рахунках боржника: від 08 липня 2022 року, від 09 вересня 2022 року - на виконання рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 вересня 2021 року та від 12 липня 2023 року. Постановою заступника начальника Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 14 серпня 2023 року визначено поточний рахунок фізичної особи - боржника у банку АТ КБ "Приватбанк" для здійснення видаткових операцій, а саме рахунок IBAN НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 . Згодом, 07 листопада 2023 року, ОСОБА_1 звернувся до Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) із заявою про зняття арешту із заробітної плати у виконавчих провадженнях НОМЕР_5 та НОМЕР_10. Між тим, своїм листом від 08 грудня 2023 року №44019 начальником Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) відмовлено у задоволенні поданих заяв. 06 березня 2024 року боржник знову звернувся до Здолбунівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) із заявою про зняття арешту із заробітної плати у виконавчому провадженні НОМЕР_5, яку залишено без вирішення. Вважаючи, що бездіяльністю державного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_5 щодо залишення арешту на картковому рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ "Приватбанк" порушуються його права на отримання заробітної плати, у березні 2024 року в суд звернувся ОСОБА_1 зі скаргою в порядку розділу VII Цивільного процесуального кодексу України. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із доведеності та обгрунтованості вимог скаржника, оскільки ОСОБА_1 надав державному виконавцю докази про те, що арешт було накладено на кошти, які є його заробітною платою і яка розміщена на рахунку, призначеному для її зарахування. Однак державний виконавець в порушення положень закону арешту з грошових коштів, обтяження стосовно яких не може застосовуватися, не зняв. Тому оскаржувану бездіяльність державного виконавця визнано неправомірною і зобов`язано державного виконавця скасувати арешт грошових коштів, які є заробітною платою, на картковому рахунку, що відкритий в АТ КБ "Приватбанк" на ім`я боржника. З такими висновками погоджується і колегія суддів. Відповідно до ст.ст. 447, 451 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Згідно зі ст.ст. 18, 48, 52, 56, 59 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 151 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 191 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 181 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону. З висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20, видно, що доводи скаржника (у цьому випадку - приватного виконавця), що рахунок, на якому знаходились кошти, не є такими, на який заборонено законом накладення арешту, не відповідають положенням закону, оскільки арешт може накладатись на кошти, а не на рахунок (абзац перший частини другої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження"); а по-друге, обмеження звернення стягнення на кошти заробітної плати, які знаходяться на рахунку боржника, підпадають під випадки «кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом» (абзац другий частини другої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження"). Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону України "Про виконавче провадження"). Відрахування, зокрема із заробітної плати, насамперед здійснюють підприємства установи та організації тощо, які й здійснюють нарахування цих виплат і відповідно частини першої статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Частинами другою та третьою статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19 травня 2020 року у справі №905/361/19 виклала правову позицію, де зазначала про те, що виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження", яка визначає особливості звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, фізичної особи - підприємця, повиненг визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх згнаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобовязаний повідомити виконавця про цільове признчення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту з цих коштів згідно із частиною четвретою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження". За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Приходячи до переконання про залишення апеляційної скарги без задоволення, колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_1 надав державному виконавцю об`єктивні і переконливі докази про те, що арешт було накладено на кошти, які є його заробітною платою, що розміщена на рахунку, призначеному для зарахування заробітної плати. Зокрема, випискою по картці/рахунку від 08.11.2023 № НОМЕР_4 , виданою АТ КБ «Приватбанк», і довідкою від 28.02.2024 №TQ3REDC6BQENQFK8 встановлено, що на рахунок боржника НОМЕР_1 зараховується заробітна плата. Між тим, державний виконавець всупереч вимог пункту 1 ч. 4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" арешту з рахунку не зняв, чим допустив протиправну бездіяльність. При цьому не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань з неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати поза межами дозволених законом розмірів відрахувань з такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. На кошти, що знаходяться на рахунках і які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується. Оскільки на картковий рахунок НОМЕР_1 , що належить боржнику, зараховується його заробітна плата, тому накладення арешту на нього законодавчо унеможливлюється. Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні скарги до застосування підлягають норми права, на які покликався ОСОБА_1 , суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив його скаргу. Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_1 строку на звернення зі скаргою, що передбачено ч. 1 ст. 449 ЦПК України і ч. 5 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", то цим обставинам суд попередньої інстанції уже дав повну і вичерпну оцінку, про що 20 березня 2024 року ним постановлено відповідну ухвалу. З висновками з цього приводу погоджується й апеляційний суд. Не можна погодитися і з аргументами заявника про відсутність доказів стосовно того, що картковий рахунок НОМЕР_1 , який належить боржнику, є адресним і на нього зараховується його заробітна плата. Так, представленими доказами, які досліджені та перевірені судом, підтверджується саме те, що зазначений рахунок призначений для зарахування заробітної плати і ці кошти на нього перераховувалися. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Не заслуговують на увагу внаслідок їх необгрунтованості покликання автора скарги про нехтування положеннями ст. 1291 Конституції України, ст. 18 ЦПК України, ст.ст. 1-2, 18, 48, 56, 59 Закону України "Про виконавче провадження", а також неврахування правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі №905/361/19, Верховним Судом у постановах від 07 липня 2021 року у справі 712/9660/20 і від 30 вересня 2021 року у справі №2-812/11. Решта доводів апеляційної скарги також є такими, що не грунтуються на матеріалах справи, а тому колегією суддів відхиляються. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine), рішення від 10 лютого 2010 року). Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Підставою для залишення оскаржуваної ухвали без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при її постановленні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Веремчука Володимира Валентиновича залишити без задоволення, а ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 березня 2024 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено: 25.06.2024 Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.О.Гордійчук Н.М.Ковальчук