Постанова 4803 № 184/1518/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4943/24 Справа № 184/1518/23 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В.І. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Тимченко О.О., суддів Бондар Я.М.,Зубакової В.П., головуючого судді Тимченко О.О., суддів Бондар Я.М.,Зубакової В.П., за участю секретаря судового засідання Бортника В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу №184/1518/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Покровський рудо ремонтний завод» про визнання наказу незаконним в певній частині та стягнення середнього заробітку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 25 січня 2024 року (суддя Томаш В.І.), ухвалене в приміщенні Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що вона працювала у ТОВ «ПРРЗ» на посаді підсобного робітника ремонтно-будівельної служби. 04 жовтня 2022 року її було звільнено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін, на підставі наказу № 13к від 04.10.2022 року, що підтверджується записом у трудовій книжці (номер запису 21). Наказом директора ТОВ «ПРРЗ» Івженко О.В. від 25.04.2022 року № 25/04-22 призупинено дію трудового договору з підсобним робітником ремонтно-будівельної служби ОСОБА_1 (п.1.4 наказу) до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Вважає зазначений наказ незаконним та таким, що суперечить вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки у обох сторін трудових відносин буда та є можливість виконувати обов`язки. Відповідач наслідків під час виникнення спірних правовідносин не зазнав. Він зберіг свої основні засоби, має вільний доступ до них та може його забезпечити працівниками. ТОВ «ПРРЗ» працює до теперішнього часу, а трудові договори зупинені не з усіма працівниками. Майновий комплекс підприємства не зазнав пошкоджень чи знищення від воєнних дій. оспорюваний наказ не містить даних про причини призупинення, у тому числі про відсутність можливості у обох сторін виконувати свої обов`язки, спосіб обміну інформацією, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, умови відновлення дії трудового договору так як відповідно до вимог статті 13 ЗУ № 2136-ІХ це є необхідною умовою. Також, у спірному наказі не зазначено про необхідність ознайомлення з ним зазначених у наказі працівників. Вона не була ознайомлена з наказом. Просила суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «ПРРЗ» № 25/04-22 від 25.04.2022 року щодо призупинення дії трудового договору з нею, стягнути з ТОВ «ПРРЗ» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 55 347 грн. 95 коп. та сплачений судовий збір в розмірі 1 073,60 грн., допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 25 січня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Покровський рудо ремонтний завод» про визнання наказу незаконним в певній частині та стягнення середнього заробітку, відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано суду об`єктивних доказів переконливого характеру про незаконність наказу про призупинення дії трудового договору, суд приходить до висновку, про відступіть правових підстав для його скасування, оскільки він виданий у відповідності до вимог Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на неповне та необ`єктивне з`ясування обставин справи та їх оцінку. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що сам факт введення воєнного стану не є підставою для призупинення дії трудового договору (відносин), адже необхідною складовою є саме абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. Достатніх доказів того, що відповідач не може здійснювати свою діяльність відповідачем не надано, суд лише зазначив, що відповідач не мав практичної можливості надати роботу та забезпечити працівникам (у тому числі позивачці) безпечні умови праці, однак жодні підтвердження даним доводам щодо неможливості надати безпечні умови праці відсутні, що свідчить про порушення судом норм процесуального законодавства. Відповідачем не надано доказів про відсутність здійснення діяльності Товариства, доказів неможливості ведення своєї господарської діяльності через дію воєнного стану, однак суд врахував такі доводи відповідача фактично без доказів. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ТОВ «ПРРЗ» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу, без задоволення. Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Відповідно до копії наказу ТОВ «ПРРЗ» №30к від 12.11.2020 року, позивачка ОСОБА_1 працювала у вказаному підприємстві на посаді підсобного робітника ремонтно-будівельної служби з 12.11.2020 року. Згідно копії наказу ТОВ «ПРРЗ» №17/09-21 від 17 вересня 2021 року, працівникам ТОВ «ПРРЗ» було встановлено неповний робочий тиждень з робочими днями - понеділок, у тому числі і підсобному робітнику ремонтно-механічної служби ОСОБА_1 . Відповідно до відомостей про ознайомлення з наказом ТОВ «ПРРЗ» №17/09-21 від 17 вересня 2021 року, позивачка була ознайомлена з цим наказом. Відповідно до копії наказу ТОВ «ПРРЗ» № 25/04-22 від 25.04.2022 року, призупинено дії трудових договорів з робітниками Товариства з 01.04.2022 року до дня припинення або скасування воєнного стану, відповідно до ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відповідно до копії наказу ТОВ «ПРРЗ» від 04.10.2022 №13к «Про звільнення ОСОБА_1 », позивачка була звільнена з займаної посади з 04.10.2022 року. В день звільнення позивачка отримала трудову книжку. В день звільнення остаточний розрахунок з позивачкою проведено не було. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду об`єктивних доказів переконливого характеру про незаконність наказу про призупинення дії трудового договору, суд приходить до висновку, про відступіть правових підстав для його скасування, оскільки він виданий у відповідності до вимог Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Таки висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. їКожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України. Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. 15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у звьязку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно із пунктом 2 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». З огляду на вищевикладене положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, далі Закон №2136-ІХ ) визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися з ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади. Частиною 2 вказаного Закону передбачено, що призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язків та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору. Таким чином, Закон № 2136-ІХ надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23) зроблено висновок, що «Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо». Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України). У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як на підставу для призупинення дії трудового договору з працівниками, у тому числі й з позивачкою ОСОБА_1 , відповідач в оспорюваному наказі посилався на військову агресію проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Відповідачем підтверджено обставини неможливості забезпечити позивачку роботою. Так, в наказі відповідача від 25.04.2022 року №25/04-22 «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками», зазначено, що у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, призупинити дії трудового договору згідно статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з 01.04.2022 року до дня припинення або скасування воєнного стану. Слід зазначити, що роботодавцем було тимчасово призупинено дію трудових договорів і з іншими працівниками, які перебували у трудових відносинах із ним, у зв`язку із неможливістю надання та виконання ними роботи. При цьому, матеріалами справи підтверджено, що на території ТОВ "ПРРЗ" знаходиться потенційно небезпечний об`єкт (резервуар з небезпечними речовинами - рідкий кисень). У зв`язку з можливими ракетними нанесеннями ударів рф по території потенційно небезпечного об`єкту та його руйнування є велика вірогідність загибелі працівників, які перебувають на території цього об`єкту, а тому Голова правління ПрАТ «ОРРЗ» звернувся до ТОВ «ПРРЗ» із листом №25/02-22/1 від 25 лютого 2022 року щодо здійснення всіх можливих заходів для збереження життя та здоров`я працівників та мінімізування їх перебування та території потенційно небезпечного об`єкту у період воєнного стану в Україні (а.с. 134). Отже, підставою видачі наказу про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «ПРРЗ» слугувала військова агресія проти України, ведення в квітні 2022 року бойових дій в Дніпропетровській області, що унеможливлювало створення безпечних умови праці працівників. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем ТОВ «ПРРЗ» доведено належними та допустимими доказами, що на час видання оскаржуваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника її виконувати. Також, судом першої інстанції вірно враховано, що позивачка ОСОБА_1 з часу призупинення дії трудового договору і до моменту звільнення, відповідно до поданої нею заяви від 01 жовтня 2022 року, не заявляла про готовність вийти на роботу й виконувати роботу відповідно до своїх посадових обов`язків. У заяві про звільнення позивачка не просила виплатити невиплачену заробітну плату у зв`язку із призупиненням трудового договору за період з 25 квітня 2022 року до 01 жовтня 2022 року. Наказ про звільнення позивачка не оскаржувала, про порушення своїх прав при звільненні не заявляла. Наведені обставини свідчать про те, що позивачкою ОСОБА_1 не надано суду об`єктивних доказів переконливого характеру про незаконність наказу про призупинення дії трудового договору, а тому відсутні правові підстави для його скасування, оскільки він виданий у відповідності до вимог Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23). Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити, без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 25 січня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.О.Тимченко Судді Я.М.Бондар В.П.Зубакова