Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/19297/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19297/22 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Грибан І.О. судді: Ключкович В.Ю. Кузьмишина О.М. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року про відмову у встановленні судового контролю у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії У С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просила суд про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та зобов`язання відповідача здійснити з 01.04.2019р. позивачу перерахунок та виплату пенсії без застосування відповідного обмеження. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю: - визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01.04.2019р. - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 01.04.2019р. перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром, та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум. В подальшому від позивача до суду першої інстанції надійшла заява у порядку ст. 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі в адміністративній справі №640/19297/22, в якій заявник просить суд зобов`язати відповідача подати у встановлений строк звіт про виконання рішення суду в цій справі. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по справі №640/19297/22 відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про встановлення судового контролю задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що станом на момент подання позивачем заяви про встановлення судового контролю Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не виконуються приписи рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року у повній мірі. В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що метою судового рішення від 08.11.2023 року було зняти обмеження виплати пенсії позивача максимальним розміром, але ця мета залишилась невиконаною. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 16 травня 2024 року. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19 червня 2024 року. У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином. З огляду на зазначене та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що приписами ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Також судом зазначено, що судовий контроль за виконанням рішення може бути встановлений лише під час прийняття рішення по суті спору у його резолютивній частині. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, п. 1 ст. 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у ст. 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України. Відповідно до вимог ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту. Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України). З аналізу змісту зазначених норм законодавства випливає, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У зазначеній нормі процесуального кодексу законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд. Такий контроль здійснюється саме після прийняття судового рішення. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 року у справі № 539/3406/17. З матеріалів справи вбачається, що судове рішення у справі № 640/19297/22 ГУ ПФУ в м. Києві у повному обсязі не виконується, оскільки нарахована сума підвищення до пенсії виплачена не була, про що свідчить, зокрема, відповідь ГУ ПФУ в м. Києві від 21.03.2024 №10417-8834-О-02/8-2600/24 на звернення позивача від 04.03.2024. Отже, колегія суддів враховує доводи апелянта про те, що станом на час розгляду Київським окружним адміністративним судом заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 320/14868/23 не було виконано у повному обсязі. Наведені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що відповідач має намір ухилитися від виконання судового рішення у повному обсязі, а тому колегія суддів вважає помилковою позицію суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення поданої позивачем заяви та вбачає існування правових підстав для її задоволення із встановленням ГУ ПФ у м. Києві строку для подачі до Київського окружного адміністративного суду звіту про виконання судового рішення у цій справі. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки не врахував наявності правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням суб`єктом владних повноважень судового рішення у цій справі. Керуючись ст. ст. 14, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 320, 321, 322, 325, 382 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення - задовольнити. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві подати протягом тридцяти днів з дати отримання копії цієї постанови до Київського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року у справі №640/19297/22. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя І.О. Грибан Судді: В.Ю. Ключкович О.М. Кузьмишина (повний текст постанови складено 20.06.2024р.)