Постанова 4856 № 560/3128/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3128/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 16 вересня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В. , за участю: секретаря судового засідання: Шпикуляка Ю.В. позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Недосип Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 03 грудня 2019 року Хмельницьким окружним адміністративним судом прийнято рішення яким задоволено позов ОСОБА_1 та зокрема зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі ГУ ПФУ в Хмельницькій області) здійснити позивачу виплату пенсії за період з 01.03.2019 по 30.09.2019 в сумі 64 830,50 грн. В червні 2020 року позивач звернувся до суду в порядку ст.383 КАС України з заявою, в якій просив: -визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо невиконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду; -встановити ГУ ПФУ в Хмельницькій області строк для надання відповіді про виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року заяву задоволено частково: -визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо невиконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року; -встановлено ГУ ПФУ в Хмельницькій області строк для надання відповіді про виконання рішення суду від 03 грудня 2019 року у справі 560/3128/19 на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення заяви. 14.09.2020 від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. В судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, позивач заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги і просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив з необгрунтованості посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", як на підставу для невиконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм матеріального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до ч.1 ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Ст.14 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У ч.1 ст.2 КАС України зазначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68). Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України. Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту. Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Згідно зі ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Кодекс адміністративного судочинства України передбачає декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (стаття 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України). Водночас, частиною 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень- відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Таким чином, вказаною нормою визначено особливий порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду, який здійснюється судом в процесі контролю за виконанням судових рішень. Колегією суддів встановлено, що підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом слугувала його незгода з бездіяльністю відповідача щодо виконання ухваленого на його користь рішення суду, яким йому як пенсіонеру, пенсія призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". За правилами статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від територіального органу Пенсійного фонду України. За змістом частини першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. У п. 20 та п. 29 ст.116 Бюджетного кодексу України закріплено, що взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства. Таким чином, нарахована позивачу сума доплати підлягає виплаті за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже, проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, зокрема Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань. 22.08.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. Відповідно до пп.3,4,5 Порядку № 649 боржник (орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення) веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України. Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника. Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою. У п.6 Порядку № 649 визначено, що перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду. Виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику (п.10 Порядку № 649). Отже, відповідач (боржник у виконанні судового рішення) з метою виконання судового рішення зобов`язаний вжити заходів, визначених Порядком №

649. Так, на виконання ухвали від 02.09.2020 Управлінням надано до суду апеляційної інстанції копії листа №30921/04 від 23.09.2019 направленого останнім на адресу Пенсійного фонду України за змістом якого відповідач просить розглянути питання щодо виплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.03.2019 по 30.09.2019 в сумі 64830,50 грн. та листа № 2200-0402-9/15231 від 21.04.2020, з якого слідує, що відповідач просить за результатами додаткової перевірки розглянути питання щодо можливості виплати пенсії з ОСОБА_1 за період з 01.03.2019 по 30.09.2019 в сумі 55569 грн. Також апелянтом надано копію листа Пенсійному фонду України від 2800-030302-9/8610 від 18.03.2020 про дозвіл виплатити пенсію ОСОБА_1 яким ГУ ПФУ в Хмельницькій області повідомлено, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Відповідач, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 вважає, що ним виконано рішення суду від 03 грудня 2019 року у повному обсязі, а виплата ОСОБА_1 заборгованості пенсії у розмірі 55569 грн. можлива буде лише після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку здійснення таких виплат для внутрішньо переміщених осіб. У свою чергу, колегія суддів звертає увагу відповідача, що постанова КМУ від 05.11.2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" не обмежує право внутрішньо переміщених осіб пенсіонерів отримати суми пенсій, які не були їм виплачені за період до місяця їх відновлення за новим місцем проживання, а лише передбачає, що така заборгованість виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача в тій частині, що на даний час Кабінетом Міністрів України не визначено порядку виплати внутрішньо переміщеним особам суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, оскільки відмова позивачу з цих підстав в отриманні належних йому сум пенсії буде порушенням права останнього на отримання пенсії, яке є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція). При цьому, предметом цього спору є пенсійні виплати, присуджені за рішенням суду, а відтак до даних правовідносин підлягають застосуванню норми постанови №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", які відповідачем не виконані, оскільки останнім не надано суду відомостей про включення рішення суду від 03.12.2019 по справі №506/3128/19 до реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, як і доказів про направлення до Пенсійного фонду України документу що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника та копії судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа. Таким чином, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку має місце протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо неналежного виконання рішення суду. Також колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника про подання ОСОБА_1 до суду заяви поза межами строку встановленого ст.383 КАС України, оскільки вважає, що у цій справі має місце триваюче порушення права на отримання соціальних виплат, яке до даного часу не припинено. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 2,5, 14, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 370, 383 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 22 вересня 2020 року. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.