Постанова КЦС ВС № 359/11338/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2024 року м. Київ справа № 359/11338/19 провадження № 61-12896св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Лідія Євгенівна, приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Хміль Тетяна Михайлівна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - Богдашкіної Дар`ї Олександрівни на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2022 року у складі судді Муранової-Лесів І. В., додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2023 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Л. Є., приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Хміль Т. М., про визнання недійсними договорів дарування. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 05 вересня 2008 року перебував з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі у них народились діти: ОСОБА_5 , 2010 року народження, ОСОБА_6 , 2015 року народження, ОСОБА_7 , 2017 року народження. У період шлюбу вони придбали: 10 жовтня 2013 року квартиру АДРЕСА_1 ; 23 грудня 2016 року житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, а також земельну ділянку площею 0,10 га на АДРЕСА_2 . Позивач зазначав, що у зв`язку з проблемами, які виникли у його дружини на роботі, ОСОБА_2 01 березня 2019 року та 12 березня 2019 року уклала із ОСОБА_3 договори дарування квартири, земельної ділянки та житлового будинку. Проте вказані правочини були формальними, оскільки фактичного передання нерухомого майна здійснено не було, вони з дружиною і дітьми продовжували проживати разом в квартирі і будинку. Вказував, що після посвідчення спірних правочинів дружина почала вчиняти сварки, викликати поліцію, внаслідок чого він був вимушений забрати свої речі з квартири та переїхати до батьків. Ініціювання вказаних правочинів ОСОБА_2 було здійснено лише з метою, щоб позбавити його права на спільне майно подружжя, оскільки відповідач не мала наміру продовжувати з позивачем подружні відносини. Позивач зазначав, що залишився без житла та не має доступу до спільного майна подружжя. Про фіктивність укладення оспорюваних договорів свідчить і сам їх зміст, а також зазначена в договорі оцінка нерухомого майна, яка є значно нижчою від дійсної ринкової вартості. До того ж форма правочину як договору дарування була обрана лише з підстав, що ОСОБА_2 як дочка та ОСОБА_3 як мати, звільнялись від сплати обов`язкових податків та зборів, крім послуг нотаріуса. Тобто таке переоформлення було найменш витратним, ніж будь-яка інша форма правочину, що давала можливість перереєструвати право власності. Ураховуючи наведене, посилаючись на статтю 234 ЦК України, ОСОБА_8 просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 березня 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Хміль Т. М., реєстровий номер 441; визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений 12 березня 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Л. Є., реєстровий номер 211; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210500000:10:019:0005, на АДРЕСА_2 , укладений 12 березня 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Л. Є., реєстровий номер

214. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2022 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 березня 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Хміль Т. М., реєстровий номер

441. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений 12 березня 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Л. Є., реєстровий номер

211. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210500000:10:019:0005, на АДРЕСА_2 , укладений 12 березня 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Л. Є., реєстровий номер

214. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду мотивоване тим, що сторони оспорюваних правочинів, вчинили їх без наміру створення реальних правових наслідків, про що свідчить як очевидність того факту, що угоди з безоплатного відчуження усього спільно набутого подружжям нерухомого майна були укладені не в інтересах сім`ї, після укладення договорів дарування протягом декількох місяців не відбулося фактичного прийняття обдарованою ОСОБА_3 нерухомого майна, зокрема, до вересня 2019 року, у якому відбувся конфлікт у родині подружжя, після якого кожний з них подав позов про розірвання шлюбу. Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2023 року стягнено з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в рівних частках на користь ОСОБА_1 частину понесених ним судових витрат на правничу допомогу по 3 500,00 грн з кожної. Суд першої інстанції, вважаючи таку вартість послуг розумною і такою, що відповідає складності справи та є співмірною із заявленими позовними вимогами, зважаючи на обсяг та вартість відчуженого нерухомого майна за оспорюваними договорами дарування, дійшов висновку про стягнення з відповідачів по 3 500,00 грн на відшкодування понесених позивачем послуг на професійну правничу допомогу. Постановою Київського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану адвокатом Богдашкіною Д. О., залишено без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2022 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2023 року залишено без змін. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 29 серпня 2023 року представник ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - адвокат Богдашкіна Д. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2022 року, додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не обґрунтували, якими належними та допустимими доказами ОСОБА_1 довів, що укладення між його дружиною ОСОБА_2 і ОСОБА_3 оспорюваних договорів дарування здійснювалось з метою уникнення звернення стягнення на таке майно, чи порушувало його права. ОСОБА_1 не наводить жодних підстав фіктивності правочинів. Реєстрація права власності на квартиру, будинок і земельну ділянку свідчить про реальність настання правових наслідків правочинів. На час укладення спірних правочинів нерухоме майно під будь-якою забороною не перебувало, в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення боргу жодних обтяжень на спірне майно державним виконавцем накладено не було. Висновки судів зроблені лише на припущеннях, оскільки доказів фіктивності правочинів сторона позивача не надала. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявників зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 27 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постановах Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 755/17313/17, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 11 червня 2020 року у справі № 482/383/17, від 17 січня 2019 року у справі № 588/249/20, від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, від 08 квітня 2021 року у справі № 905/716/20, від 31 березня 2021 року у справі № 916/2087/18, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Доводи інших учасників справи 16 вересня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року залишити без змін. Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідачів з висновками судів першої та апеляційної інстанцій. Рух касаційної скарги та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Бориспільського міськрайонного суду Київської області. Зупинено дію рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2022 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. 13 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Фактичні обставини справи ОСОБА_1 і ОСОБА_9 з 05 вересня 2008 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року. За час перебування у шлюбі, у сторін народились діти: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У період шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 придбали таке нерухоме майно: - квартиру АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу квартири від 10 жовтня 2013 року, реєстровий номер 1053, покупцем згідно з яким зазначено ОСОБА_2 та який було укладено за згодою чоловіка покупця. Право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 жовтня 2013 року); - житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами на АДРЕСА_2 (право власності набуто на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Лазоренко Л. Є. 23 грудня 2016 року за реєстровим номером 944, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 грудня 2016 року); - земельну ділянку, кадастровий номер 3210500000:10:019:0005, на АДРЕСА_2 (право власності набуто на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Лазоренко Л. Є. 23 грудня 2016 року за реєстровим номером 947, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 грудня 2016 року). 01 березня 2019 року ОСОБА_1 підписав заяву про згоду одного з подружжя на дарування нерухомого майна, адресовану приватному нотаріусу Бориспільського міського нотаріального округу Хміль Т. М., яка посвідчила справжність підпису позивача на вказаній заяві, реєстровий номер 440, за змістом якої зазначив, що повністю розуміє значення і правові наслідки своїх дій та без будь-якого тиску зі сторони, відповідно до власного волевиявлення дає згоду своїй дружині ОСОБА_2 подарувати набуту ними під час зареєстрованого шлюбу квартиру за номером АДРЕСА_1 шлях, на ім`я її матері ОСОБА_3 . Також зазначив, що з діями дружини він повністю згоден і не має заперечень проти оформлення, укладання та підписання відповідного договору щодо дарування зазначеного нерухомого майна. При цьому стверджує, що такий правочин відповідає інтересам їх сім`ї. 01 березня 2019 року між ОСОБА_2 (дарувальник) і ОСОБА_3 (обдарована) укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Хміль Т. М. за реєстровим номером 440, за змістом якого подарована набута під час шлюбу квартира АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 9 договору вказана квартира відчужується за згодою чоловіка « ОСОБА_12 », ОСОБА_1 , що викладено у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Хміль Т. В. 01 березня 2019 року за реєстровим номером 440. 12 березня 2019 року ОСОБА_1 підписав заяву, адресовану приватному нотаріусу Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Л. Є., яка посвідчила справжність підпису позивача на вказаній заяві, реєстровий номер 210, за змістом якої зазначив, що дає згоду своїй дружині ОСОБА_2 на дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 3210500000:10:019:0005, що знаходяться на АДРЕСА_2 за ціну та на умовах на її власний розсуд. При цьому стверджує, що договори дарування житлового будинку та земельної ділянки укладаються в інтересах сім`ї та на умовах, які попередньо обговорили і вважають вигідними для них, і укладення цих договорів відповідає їх спільному волевиявленню. 12 березня 2019 року між ОСОБА_2 (дарувальник) і ОСОБА_3 (обдарована) укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Л. Є., реєстровий номер 211, за змістом якого був подарований житловий будинок АДРЕСА_2 . Згідно з пунктом 5 договору дарування житловий будинок відчужується ОСОБА_2 за згодою її чоловіка, ОСОБА_1 , викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л. Є. 12 березня 2019 року за реєстровим номером 210. 12 березня 2019 року між ОСОБА_2 (дарувальник) і ОСОБА_3 (обдарована) укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Л. Є., реєстровий номер 214, за змістом якого була подарована земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210500000:10:019:0005, на АДРЕСА_2 . Згідно з пунктом 13 договору дарування земельна ділянка відчужується ОСОБА_2 за згодою її чоловіка, ОСОБА_1 , викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л. Є. 12 березня 2019 року за реєстровим номером

210. Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_3 на підставі оспорюваних договорів дарування зареєстровано відчужене на її користь нерухоме майно, що було власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: 01 березня 2019 року - квартира АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 176651732105); 12 березня 2019 року - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1129604832105); 12 березня 2019 року - земельна ділянка кадастровий номер 3210500000:10:019:0005, площею 0,10 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 112919532105). Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. При зверненні з позовом ОСОБА_1 вказував, що оспорювані договори дарування є фіктивним (стаття 234 ЦК України). Статтею 234 ЦК України встановлені правові наслідки фіктивного правочину. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14 і постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 447/2558/16-ц (провадження № 61-245св19). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню». Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України). Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення зазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Оскільки за обставин цієї справи установлено, що оспорювані договори дарування укладені між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зі згоди ОСОБА_1 , що підтверджено відповідними заявами, які нотаріально посвідчені, а також з урахуванням того, що за ОСОБА_3 на підставі оспорюваних договорів дарування зареєстровано відчужене на її користь нерухоме майно, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довів умислу як складового елементу на укладення саме фіктивного правочину. Під час розгляду справи ОСОБА_1 не довів, що ОСОБА_2 , укладаючи спірні правочини за згодою ОСОБА_1 , не мала наміру досягти обумовлених договорами юридичних наслідків. Із матеріалів справи відомо, що спірні правочини укладені між ОСОБА_2 (дружина позивача) і ОСОБА_3 (матір ОСОБА_2 ) за згодою ОСОБА_1 . Тобто ОСОБА_1 надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на відчуження нерухомого майна. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 та від 02 лютого 2022 року у справі № 922/1474/21. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) застосувала доктрину «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини «venire contra factum proprium» знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил Європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Поведінка ОСОБА_1 не відповідає зазначеним засадам, оскільки, пред`являючи дійсний позов, він порушив принцип добросовісності та діяв всупереч своїй попередній поведінці, зокрема щодо надання згоди своїй дружині, ОСОБА_13 на укладення спірних договорів дарування спільного сумісного майна ОСОБА_3 , що свідчить про його недобросовісність та у сукупності з установленими фактичними обставинами справи є підставою для відмови у позові. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2022 року і постанови Київського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року та ухвалення у справі нового судового рішення про відмову в позові, додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2023 року також слід скасувати. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За таких обставин понесені ОСОБА_2 і ОСОБА_3 судові витрати за подання апеляційної скарги в сумі 3 459,00 грн та за подання касаційної скарги в сумі 5 380,00 грн, а всього 8 839,00 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в рівних частинах по 4 419,50 грн кожній. Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - Богдашкіної Дар`ї Олександрівни задовольнити. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2022 року, додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Лідія Євгенівна, приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Хміль Тетяна Михайлівна, про визнання недійсними договорів дарування відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 419,50 грн судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 4 419,50 грн судових витрат. З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2022 року, додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2023 року і постанова Київського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов