Постанова 4850 № 200/1643/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2024 року справа №200/1643/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 200/1643/24 (головуючий І інстанції Михайлик А.С.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) в березні 2024 року звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: - визнати протиправними дій щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 21.09.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця індексації - січня 2008 року; - зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 21.09.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця індексації - січня 2008 року; - визнати протиправними дії щодо неврахування вимог абзаців 4-6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року; - зобов`язати здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року з урахуванням абзаців 4-6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.04.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, протягом якого йому необхідно надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині вимог, що стосуються обчислення та виплати індексації грошового забезпечення за період з серпня по грудень 2022 року та докази поважності причин його пропуску (а.с. 30-31). Позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій посилався на те, що в період з 21.03.2022 року по 08.07.2023 року проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 , при звільненні не повідомлявся про суми грошового забезпечення. Про розмір нарахованої індексації дізнався з листа від 16.02.2024 року, тому строки, визначені ч. 2 ст. 233 КзПП України, підлягають обчисленню з 16.02.2024 року. Також, просив врахувати введення воєнного стану та території України (а.с. 33-34). Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.04.2024 року у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовлено; повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо індексації грошового забезпечення за період з серпня по грудень 2022 року (а.с. 40-42). Позивач не погодився з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального права, направити до суду першої інстанції для скасувати та направити справу для продовження розгляду. В обгрунтування доводів посилався на те, що відлік тримісячного строку звернення до суду з цим позовом, передбачений ст. 233 КЗпП України, розпочинається з дати отримання позивачем листа вiд 16.02.2024 року, яким повідомлено про суми нарахованої індексації грошового забезпечення, враховуючи норми ст. 116 КЗпП України. Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції перевірив матеріали справи, вивчив доводи апеляційної скарги і дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За ч. 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній по 18.07.2022 року включно) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. В аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця охоплюється застосованим в частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком. Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі № 804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 360/3359/19. Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», що набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни до норм Кодексу законів про працю України. Зокрема, частини 1 і 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1). Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2). Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, отже, його норми не мають зворотної дії в часі. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. За змістом рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1/99-рп, частину 1 статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку. Враховуючи те, що до 18.07.2022 року включно діяла редакція ст. 233 Кодексу законів про працю України, згідно з якою строки звернення до суду з позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) та його складових частин не застосовувалися, то в строк позовної давності не застосовується до позовних вимог, що стосуються обчислення індексації грошового забезпечення за період з 21.09.2016 року по 18.07.2022 року включно, проте, до інших позовних вимог строк позовної давності застосовується. Згідно п. 1 «Прикінцевих положень» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже, з врахуванням виплати грошового забезпечення за місяць на наприкінці такого місяця (про інше позивачем суду не повідомлено), то позивач мав звернутись до суду з позовом щодо позовних вимог щодо індексації грошового забезпечення за період з серпня по грудень 2022 року у наступні 3 місяці після відміни карантину, тобто, до 30.09.2023 року, проте позивачем подано до суду відповідний позов лише 12.03.2024 року, тобто, з пропуском тримісячного строку. Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. У наданому до суду клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач обґрунтував поважність його пропуску службою, яку по день виключення зі списків особового складу наказом від 08.07.2023 № 193 проходив у підрозділі ІНФОРМАЦІЯ_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконанням у зв`язку з веденням військового стану з 24.02.2024 року обов`язків військової служби в умовах переведення формування на організаційні штати воєнного часу. Також позивач зауважив, що торгово-промисловою палатою України в листі від 28.02.2022 підтверджено, що обставини, які виникли з 24.02.2022 року є надзвичайними та невідворотними. Вказане позбавило позивача можливості вчасно звернутись до суду. До заяви позивач додав довідку від 21.03.2024 року, відповідно до якої він перебуває на військовій службі в Національному університеті оборони України. В постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків щодо звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Подібних висновків дійшов Верховний Суд також у постановах від 27.03.2023 у справі № 160/14362/21, від 16.02.2023 у справі № 640/7964/21, від 18.01.2023 у справі № 160/21195/21. В пункті 59 ухвали від 13.09.2022 у справі № 990/102/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022, Верховний Суд зазначив, що обставина повномасштабного вторгнення РФ на територію України могла унеможливити дотримання встановленого законом процесуального строку, однак поважними такі причини можна визнати лише за умови надання до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку. В постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 761/28821/20 наголошувалось на тому, що за усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Верховний Суд у вищевказаній постанові відзначав, що саме лише посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження (поновлення). В постанові від 16.02.2023 у справі № 640/4426/22 Верховний Суд також вказав, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій. При оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини. Тобто, самі по собі посилання на несення служби в умовах воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду як такого, що пропущений з поважних причин. Позивач не навів жодних обставин, що могли свідчити про виникнення у нього перешкод своєчасному зверненню до суду та не надав відповідних доказів. Зокрема, позивач проходив військову службу у підрозділі ІНФОРМАЦІЯ_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 по 08.07.2023, а після призначення його старшим науковим співробітником наказом Департаменту кадрової політики від 30.05.2023 № 126 відбув за новим місцем служби. В той же час, строк звернення до суду тривав до 30.09.2023, позивач не повідомив суду про причини, що обумовили виникнення у нього об`єктивних перешкод своєчасного звернення до суду, які тривали б по день його звернення до суду 12.03.2024. Посилання позивача на те, що при включенні зі списків ІНФОРМАЦІЯ_1 він не отримував письмового повідомлення про розмір нарахованої та виплаченої індексації, а дізнався про вказане лише із листа від 16.02.2024, а отже строк має обчислюватись з цієї дати, суд до уваги не бере, оскільки індексація не є виплатою, що виплачується виключно при звільнені, а нараховується на грошове забезпечення кожного місяця за наявності відповідних підстав. Грошове забезпечення є щомісячною виплатою, її розмір щомісяця відомий особі, яка її отримує, а отже позивачу мало бути відомо про невиплату у складі грошового забезпечення індексації за наявності підстав для її виплати або виплату у неналежному розмірі. Отримуючи виплату у неналежному на думку особи розмірі вона має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву. Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19. Проте, позивача виключено зі списків особового складу відповідача 08.07.2023, відомості про розмір виплачуваної відповідачем позивачу індексації ним отримано 16.02.2024, втім, позивачем не надано суду доказів, що у період з 01.10.2023 (по 30.09.2023 тривав строк звернення до суду) по 16.02.2024 він вчиняв будь-які дії з метою отримання від відповідача відповідних відомостей, а отже в суду відсутні докази вчинення позивачем активних дій для з`ясування обставин порушення його прав у розумний строк з моменту, коли позивач мав дізнатись про таке порушення. Крім того, відповідно до ч.2 ст. 233, ст. 234 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2). У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. При цьому, згідно з матеріалами справи, позивача не звільнено зі служби, а він продовжує несення військової служби, про що свідчить довідка від 21.03.2024 року, станом на теперішній час - в Національному університеті оборони України; наказом Департаменту кадрової політики від 30.05.2023 № 126 його призначено старшим науковим співробітником. При визначенні початку строку для звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14.02.2019 у справі № 805/3881/18-а. Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб`єктивних дій самого позивача, а не об`єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі № 360/1870/19. За ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Згідно п. 9 ч. 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо: у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання неповажними причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом до суду та повернення позову в частині позовних вимог, що стосуються грошового забезпечення належного до виплати за період з серпня по грудень 2022 року. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції ухвала прийнята з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні. Керуючись ст. ст. 122, 123, 161, 169, 241, 250, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 200/1643/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Повний текст постанови складений 19 червня 2024 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Колегія суддів: І.В. Геращенко А.А. Блохін Е.Г. Казначеєв