Постанова КЦС ВС № 161/21174/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2024 року м. Київ справа № 161/21174/19 провадження № 61-463св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. учасники справи: позивач - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області в складі судді Кихтюк Р. М. від 05 березня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду в складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я. від 30 листопада 2023 року, ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2019 року ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення. Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є органом державної влади на місцях у системі Державної прикордонної служби України, є бюджетною установою і утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Гуртожиток літ. А-5 загальною площею 3088,8 кв.м., розташований у АДРЕСА_1 , належить державі Україна в особі Державної прикордонної служби країни на праві державної власності. З 24 листопада 1997 року по теперішній час ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . Цей гуртожиток призначений для проживання військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_1 та членів їх сімей. На даний час відповідачка ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах із ІНФОРМАЦІЯ_1 , а зареєстрована за вказаною адресою та займає жилу площу без належних правових підстав. Оскільки існує нагальна необхідність у поселенні діючих військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_1 та членів їх сімей, які на даний час проходять службу та не мають у користуванні будь-якого службового житла, тому відповідачка підлягає виселенню з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2020 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_1 з кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_4 1 921 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строк дії договору найму жилої площі від 20 березня 2001 року № 14 закінчився 20 березня 2002 року, однак по закінченню строку вказаного договору відповідачка займане спірне приміщення не звільнила, у зв`язку із чим остання підлягає виселенню з кімнати гуртожитку без надання іншого житлового приміщення. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2020 року залишено без змін. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, дійшов обґрунтованого та правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки між сторонами був укладений тимчасовий договір найму, строк дії якого закінчився. Аргументи учасників справи Узагальнені доводи вимог касаційної скарги У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норма матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2021 року в справі № 161/21172/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник посилається на неповідомлення її належним чином про дату, час і місце судового засідання 05 березня 2020 року. Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу У квітні 2024 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що правильними є рішення судів про виселення відповідачки із гуртожитку, оскільки у неї не могло виникнути правомірного очікування щодо збереження за собою житла для проживання, оскільки нею добровільно укладено договір найму приміщення саме на строк дії трудових відносин. Таким чином, виселення особи з гуртожитку після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 161/21174/19 з Луцького міськрайонного суду Волинської області. Зазначена справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд установив, що гуртожиток /літер А-5/, загальною площею 3088,8 кв. м., який розташований в АДРЕСА_1 належить державі Україна в особі Державної прикордонної служби України на праві державної власності. Право державної власності на гуртожиток /літер А-5/, загальною площею 3088,8 кв. м., який розташований в АДРЕСА_1 зареєстровано за державою Україна в особі Державної прикордонної служби України з 16 грудня 2008 року. Гуртожиток, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на балансі військової частини. Відповідно до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 11 серпня 2003 року № 16 затверджено перелік дійсних найменувань органів Державної прикордонної служби України: ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 та військова частина НОМЕР_2 . 24 листопада 1997 року 1 КЕЧ Прикордонних військ України видала відповідачу ОСОБА_1 , на склад сім`ї з трьох осіб ордер на жиле приміщення в гуртожитку № НОМЕР_3 , на право на зайняття жилого приміщення в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 . 20 березня 2001 року між військовою частиною НОМЕР_2 , як наймодавцем, та ОСОБА_1 , як наймачем, укладено договір № 14 найму житла в гуртожитку, за умовами якого наймодавець надав наймачу в найм житлове приміщення в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 1 рік. Позивачем 08 серпня 2019 року була надіслана відповідачу письмова вимога про звільнення житла. У ІНФОРМАЦІЯ_1 потребують службової житлової площі 138 сімей військовослужбовців станом на 01 березня 2020 року. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга підлягаєчастковому задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. За правилами частин 1, 2 статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Статтею 124 ЖК Української РСР передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Відповідно до положень статті 132 ЖК Української РСР сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині 2 цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Статтею 125 ЖК Української РСР передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років. Окрім того, в пункті 20 постанови Пленуму Верхового Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що оскільки в силу статті 125 ЖК стаття 125 ЖК Української РСР деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався. Заперечуючи проти виселення ОСОБА_1 вказувала на те, що вселилася вона до спірного приміщення на підставі ордера як працівник прикордонних військ (завідувач їдальні льотного складу прикордонної ескадрильї). Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про виселення відповідачки з гуртожитку, суд апеляційної інстанції вказаного не врахував та не перевірив період роботи відповідачки у позивача, її загальний стаж, та чи може вона бути виселена із спірного приміщення без надання іншого жилого приміщення, що має суттєве значення для вирішення цієї справи. Матеріали справи цих доказів не містять. Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції. Отже, врахування принципу пропорційності, який є також і принципом цивільного судочинства (пункт 6 частини третьої статті 2, стаття 11 ЦПК України) забезпечує розумний баланс між інтересами позивача, відповідачів та загальними інтересами. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 листопада у справі №760/4766/16-ц (провадження № 61-14517св18) та від 06 лютого 2019 року у справі №753/15273/17-ц (провадження №61-48829св18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 зазначала, що спірна кімната у гуртожитку є її єдиним житлом, вона вселилась та проживає в спірному приміщення на підставі ордеру з 1997 року. Вирішуючи спір, апеляційний суд зазначене не врахував, не встановив чи дотриманий принцип пропорційності при позбавленні відповідачки житла, виселенні її із займаної кімнати у гуртожитку, чи дотриманий розумний баланс між інтересами позивача, який має довести необхідність виселення відповідача, та самої відповідачки, не взяв до уваги строк її проживання у кімнаті гуртожитку, стаж роботи ОСОБА_1 , у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо примусового виселення відповідачки. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. Разом із цим, не заслуговують на увагу доводи відповідачки про те, що вона не була належним чином повідомлена місцевим судом про розгляд справи, який відбувся 05 березня 2020 року, з огляду на таке. У справі, що переглядається, суд першої інстанції надсилав судову повістку про виклик в судове засідання, призначене на 05 березня 2020 року на адресу місця проживання ОСОБА_1 . Судова повістка, надіслана судом першої інстанції ОСОБА_1 , повернулася до суду із зазначенням причини повернення «Адресат відсутній за вказаною адресою». За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі. Тож, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20. З наведеного можна зробити висновок, що ОСОБА_1 відповідно до процесуального закону вважається належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи судом першої інстанції, тому доводи її касаційної скарги про неналежне повідомлення є необґрунтованими. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенка В. М. Коротун М. Ю. Тітов