Постанова КЦС ВС № 369/9135/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Київ справа № 369/9135/17 провадження № 61-15015св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М. суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ситнік О. М. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на ухвали Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року та від 09 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В.,Левенця Б. Б., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позов обґрунтований тим, що 07 лютого 2016 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого вона передала ОСОБА_2 у власність кошти у розмірі 9 358 276,00 грн, еквівалент яких в іноземній валюті (доларах США) на день укладення договору становив 339 400,00 доларів США, а відповідачка зобов`язалась повернути позику до 15 липня 2017 року шляхом виплати частин позики з 10 по 15 числа кожного місяця, починаючи з грудня 2016 року згідно з графіком погашення, зазначеним у пункті 6.2 договору. Факт одержання позики підтверджується розпискою, власноручно написаною ОСОБА_2 . Відповідачка свої зобов`язання щодо своєчасного внесення платежів за договором належним чином не виконала, залишилися не виконаними зобов`язання зі сплати частини позики з 10 по 15 травня 2017 року у розмірі 148 400,00 грн, з 10 по 15 червня 2017 року - 1 172 250,00 грн, з 10 по 15 липня 2017 року - 636 596,00 грн на загальну суму боргу 1 957 246,00 грн. Посилаючись на приписи статі 625 ЦК України та пункту 16 договору позики, вказувала, що відповідачка зобов`язана сплатити їй суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 8 % річних від простроченої суми, розмір яких встановлено умовами договору. З відповідачки підлягає стягненню пеня відповідно до пункту 17 договору позики, згідно з яким у випадку порушення позичальником графіку повернення позики, зазначеного у пункті 6.2. договору, позичальник повинен сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від своєчасно неповерненої суми позики за кожен день прострочення виконання договору. З урахуванням уточнених позовних вимог від 13 листопада 2018 року просила суд стягнути з відповідачки на її користь заборгованість у розмірі 3 614 230,58 грн, з яких: 1 957 246,00 грн - неповернена частина позики, 510 154,33 грн - штрафні санкції за порушення строків виконання грошового зобов`язання та інфляційне збільшення суми боргу, нараховані по 28 серпня 2017 року; 1 146 830,25 грн - штрафні санкції за порушення строків виконання грошового зобов`язання та інфляційне збільшення суми боргу, нараховані з 29 серпня 2017 року по 07 листопада 2018 року, витрати на правничу допомогу у розмірі 21 792,12 грн та судовий збір - 8 000,00 грн. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2019 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -ОСОБА_3 . Ухвала мотивована тим, що 17 лютого 2016 року на забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_2 за договором позики від 17 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, зареєстрований у реєстрі № 487, на підставі якого в іпотеку були передані: земельна ділянка, кадастровий номер 3222480400:05:004:0036, площею 1,2109 га, та земельна ділянка, кадастровий номер 3222480400:06:014:0138, площею 6,8613 га, що розташовані за адресою: село Білогородка, Києво-Святошинський район, Київська область. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1 957 246,00 грн, інфляційні втрати - 299 422,92 грн, 8 % річних - 288 572,46 грн, пеню - 300 000,00 грн та судові витрати - 23 452,26 грн. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 17 лютого 2017 року у загальному розмірі 3 499 507,98 грн, з яких: заборгованість за договором позики - 1 957 246,00 грн, інфляційні втрати - 267 359,80 грн, 8 % річних - 205 913,00 грн, пеню - 1 068 989,18 грн та судові витрати - 39 205,05 грн. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 1 957 246,00 грн та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в загальному розмірі 3 499 507,98 грн скасовано. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 1 957 246,00 грн залишено без змін. Короткий зміст вимог заяви про роз`яснення судового рішення 02 червня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Київського апеляційного суду із заявою про роз`яснення мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року. Заява обґрунтована тим, що суд першої інстанції при видачі виконавчого листа від 23 листопада 2022 року вийшов за межі своїх повноважень, оскільки фактично на свій розсуд витлумачив резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, в якій чітко зазначено, що саме в розмірі 1 957 246,00 грн має відбуватися стягнення; збільшив суму стягнення та фактично змінив резолютивну частину постанови Київського апеляційного від 10 лютого 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 лише 1 957 246,00 грн та визначив суму стягнення в загальному розмірі 3 538 712,03 грн, яка не відповідає резолютивній частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року. Оскільки ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року у справі № 369/1256/22 ОСОБА_2 відмовлено у задоволені заяви про визнання виконавчого листа від 23 листопада 2022 року № 369/9135/17, що виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області, таким, що не підлягає виконанню з підстав неправильного та самостійного тлумачення мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, виникла об`єктивна необхідність у роз`ясненні (тлумаченні) мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, а саме: в якому загальному розмірі потрібно стягнути з ОСОБА_2 заборгованість - в розмірі 1 957 246,00 грн, як це зазначено в резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, чи в загальному розмірі в сумі 3 538 712,03 грн на підставі трьох рішень судів - постанов Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та 10 лютого 2022 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про роз`яснення мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року про відмову у роз`ясненні мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року відмовлено. 21 липня, 31 липня та 07 серпня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Київського апеляційного суду із заявами про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року. Заяви обґрунтовані тим, що ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у цій справі розглянуто касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року, якою було відмовлено у виправленні описки в постанові Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року. Відмовивши у відкритті касаційного провадження, Верховний Суд зазначив, що погоджується із заявником, що наявність трьох судових рішень - рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанов Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та від 10 лютого 2022 року, а також стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року дійсно може викликати необхідність роз`яснення, в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи підлягають стягненню апеляційним судом з відповідачки на користь позивачки. Також Верховний Суд зазначив, що вирішення вказаного питання не потребує внесення виправлень у постанову суду, а може бути вирішене за результатами розгляду судом апеляційної інстанції заяви, зокрема позивача, про роз`яснення постанови від 10 лютого 2022 року в порядку, передбаченому статтею 271 ЦПК України. В ухвалі Верховного Суду від 24 березня 2023 року за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року зазначено, що у прохальній частині касаційної скарги заявник просить скасувати повністю рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що не узгоджується з повноваженнями суду касаційної інстанції, оскільки постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано. Заявниця просила роз`яснити резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року з підстав, викладених у заявах, зокрема: в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи в суді апеляційної інстанції підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 25 липня та 18 вересня 2023 року ОСОБА_2 подала заяви про залишення без розгляду її заяв від 21 липня та 31 липня 2023 року про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року. Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року у задоволенні заяв ОСОБА_2 від 21 липня, 31 липня та 07 серпня 2023 року про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року відмовлено. Відмовивши у роз`ясненні судового рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що резолютивна частина постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року є зрозумілою, однозначною та не допускає подвійного трактування. Крім того, ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року про відмову у роз`ясненні мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року. Короткий зміст вимог заяви про ухвалення додаткового рішення 05 жовтня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення. Заява обґрунтована тим, що ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року розглянено касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року, якою було відмовлено у виправленні описки в постанові Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року. Відмовивши у відкритті касаційного провадження, колегія суддів зазначила, що наявність трьох судових рішень - рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанов Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та від 10 лютого 2022 року, а також стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року дійсно може викликати необхідність роз`яснення, в якому ж саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи апеляційним судом підлягають стягненню із відповідача на користь позивача. В ухвалі Верховного суду від 24 березня 2023 року за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року зазначено, що у прохальній частині касаційної скарги заявник просить скасувати повністю вказані судові рішення, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що не узгоджується з повноваженнями суду касаційної інстанції, оскільки постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано. Отже, заявнику необхідно уточнити прохальну частину касаційної скарги і викласти вимоги касаційної скарги відповідно до повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням приписів статті 409 ЦПК України. Київський апеляційний суд не вирішив питання, яким є процесуальний статус ОСОБА_3 у цій справі, що суперечить вимогам статті 53 ЦПК України. Під час розгляду справи до винесення апеляційним судом постанови від 10 лютого 2022 року він подав докази та пояснення, однак суд апеляційної інстанції вирішив питання про право та не зазначив точної грошової суми що підлягає стягненню, не визначив процесуальний статус ОСОБА_3 згідно з ЦПК України та не визначив розміру судових витрат. Просив ухвалити додаткове рішення, яким зазначити точну грошову суму присуджену до стягнення, а саме: в якому розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами апеляційного розгляду підлягають стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Визначити процесуальний статус ОСОБА_3 , тобто, чи є він відповідно до вимог ЦПК України в редакції 2004 року третьою особою із самостійними/без самостійних вимог на стороні позивача/відповідача відповідно до ЦПК України в редакції 2017 року. Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року у задоволенні заяви третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості відмовлено. Відмовивши в ухваленні додаткового рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що згідно з матеріалами справи ОСОБА_3 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (т. 1, а. с.210, 211). Зі змісту постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року випливає, що постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано лише в частині скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 1 957 246,00 грн та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в загальному розмірі 3 499 507,98 грн. Суд апеляційної інстанції вказав, що постанова Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 267 359,80 грн, 8 % річних - 205 913,00 грн, пені - 1 068 989,00 грн, судових витрат - 39 205,00 грн є чинною та не скасована. Крім того, ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року про відмову у роз`ясненні мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року. Короткий зміст вимог касаційних скарг У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року, просила її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції. У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року, просила її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції. Доводи особи, яка подала касаційні скарги Касаційна скарга на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року мотивована тим, що судове рішення повинно бути остаточним, не може бути декількох остаточних рішень одночасно. Верховний Суд в ухвалі від 24 березня 2024 року вказав, що постанова Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасована, а в ухвалі від 22 серпня 2022 року Верховний Суд зазначив, що стилістичний виклад резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції від 10 лютого 2022 року може викликати необхідність роз`яснення щодо складових і розміру стягненої суми. Суд у оскаржуваній ухвалі на це увагу не звернув та не роз`яснив судове рішення відповідно до статті 271 ЦПК України. У постанові від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень щодо того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю. Суд не залишив без розгляду дві окремі заяви ОСОБА_2 про роз`яснення резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції від 10 лютого 2022 року, а розглянув їх по суті. Касаційна скарга на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання про правильне визначення процесуального статусу ОСОБА_3 . Суд апеляційної інстанції помилково керувався тим, що постанова Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року є чинною, зокрема в частині стягнення судових витрат. В іншій частині доводи касаційної скарги аналогічні доводам касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року. Аргументи інших учасників справи Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року обґрунтований тим, що розгляд трьох ідентичних заяв ОСОБА_2 , незважаючи на її заяви про відкликання двох з них, не призвело до ухвалення незаконного рішення. Виконавчий лист від 23 листопада 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 позики у розмірі 1 957 246,00 грн, інфляційних втрат - 267 359,80 грн, 8 % річних - 205 913,00 грн, пені - 1 068 989,18 грн та судових витрат - 39 205,05 грн є правильним та узгоджується з остаточним судовим рішенням. ОСОБА_2 вже зверталась із заявами про роз`яснення постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, проте їй було відмовлено. Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року обґрунтований тим, що права ОСОБА_3 не порушено, оскільки суди правильно визначили його процесуальний статус як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. ОСОБА_2 не обґрунтувала, які саме вимоги не вирішив суд апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції чітко вказав, які суми підлягають стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Рух справи в суді касаційної інстанції У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року, витребувано матеріали справи. У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду. ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України. Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права: суд апеляційної інстанції відмовив у клопотанні про витребування доказів у справі; суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзивів на них, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року та залишення касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року без задоволення з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина третя статті 263 ЦПК України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері приватно-правових відносин з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 352 ЦПК України процесуальний закон чітко визначає право та порядок апеляційного оскарження рішення суду. Відповідно до частин першої, третьої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи. Порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, регулюється статтею 370 ЦПК України, у частині третій якої вказано, що за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову апеляційного суду. Аналогічні повноваження апеляційного суду визначені у пункті 8 частини першої статті 374 ЦПК України. Щодо касаційної скарги заявниці на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року Відповідно до частини першої статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. За змістом цієї норми процесуального права рішення суду може бути роз`яснено у разі, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного йоговиконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року в справі № 233/3676/19, провадження № 14-65цс20, вказано, що «необхідність роз`яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз`яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 271 ЦПК України подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання. Зі змісту цієї норми убачається, що роз`яснення підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, зокрема, у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Тобто, роз`яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового рішення, який полягає в усуненні неясності і викладенні рішення суду у більш зрозумілій формі. Суть роз`яснення судового рішення полягає в тому, що суд не повинен давати відповідь на нові питання та вирішувати невирішені вимоги, він лише має роз`яснити положення ухваленого ним рішення, які нечітко ним сформульовані, що позбавляє можливості його виконання. Якщо у заяві про роз`яснення рішення фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз`яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз`ясненні рішення. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання (частина друга статті 271 ЦПК України). Отже, роз`ясненню підлягають судові рішення, ухвалені по суті справи, які набрали законної сили та підлягають виконанню, але ще не виконані та не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання. В ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, незмінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України у рішенні від 23 травня 2017 у справі № 21-1283іп16, Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 у справі № 800/507/17, провадження № 11-263сап18. У справі, що переглядається, за результатами апеляційного оскарження ухвалено дві постановиКиївського апеляційного суду: від 17 жовтня 2019 року за апеляційними скаргами ОСОБА_1 (оскаржила в частині розміру стягненої пені) та ОСОБА_2 (оскаржила в частині розміру стягнених інфляційних втрат, 8% річних та пені) та від 10 лютого 2022 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3 (оскаржив у повному обсязі, водночас доводів у частині витрат на правничу допомогу немає). Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції, керуючись повноваженнями, визначеними у частині третій статті 370 ЦПК України, пункті 8 частини першої статті 374 ЦПК України, вирішив питання щодо скасування постанови від 17 жовтня 2019 року та переглянув рішення суду першої інстанції. Київський апеляційний суд у постанові від 17 жовтня 2019 року вказав, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та апеляційна скарга ОСОБА_2 не містять доводів у частині задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення позики в розмірі 1 957 246,00 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21 792,00 грн, а також в частині правових підстав для стягнення інфляційних втрат, 8% річних та пені. Тому відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України законність ухваленого у цій частині рішення суду першої інстанції апеляційний суд не перевіряє. Водночас суд апеляційної інстанції скасував рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 17 лютого 2017 року у загальному розмірі 3 499 507,98 грн, з яких: заборгованість за договором позики - 1 957 246,00 грн, інфляційні втрати - 267 359,80 грн, 8 % річних - 205 913,00 грн, пеню - 1 068 989,18 грн та судові витрати - 39 205,05 грн. В іншій частині позову відмовив. Мотивів скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення позики в розмірі 1 957 246,00 грн з урахуванням меж апеляційного розгляду, зазначених у вказаній постанові, у постанові від 17 жовтня 2019 року не викладено. За змістом резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року під час перегляду судових рішень за апеляційною скаргою ОСОБА_3 постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано в частині стягнення заборгованості, зокрема, заборгованості за договором позики, інфляційних втрат, 8 % річних та пені, оскільки текстуальне формулювання фрази «у загальному розмірі 3 499 507,98 грн, з яких:..» вказує та загальну суму та її складові, які разом становлять 3 499 507,98 грн. Крім того, нічого не зазначено про чинність/нечинність постанови Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині стягнення судових витрат. Водночас рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року залишено без змін лише в частині стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 1 957 246,00 грн. Верховний Суд звертає увагу, що в ухвалі Верховного Суду 22 серпня 2022 року, провадження № 61-7416ск22, під час вирішення питання про прийняття до розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки в постанові Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року суд касаційної інстанції зазначив, що наявність трьох судових рішень - рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанов Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та від 10 лютого 2022 року, а також стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року може викликати необхідність роз`яснення, в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи апеляційним судом підлягають стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Водночас вирішення вказаного питання на потребує внесення виправлень у постанову суду, а може бути вирішено за результатами розгляду апеляційним судом заяви про роз`яснення постанови від 10 лютого 2022 року в порядку, передбаченому статтею 271 ЦПК України. Текстуальний виклад та стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року з огляду на межі розгляду, мотиви її ухвалення допускають кілька варіантів тлумачення, тому Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що ухвала Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року про відмову у роз`ясненні судового рішення постановлена з порушенням статті 271 ЦПК України, тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду. Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не залишив без розгляду окремі заяви ОСОБА_2 про роз`яснення і розглянув їх по суті, що призвело до об`єднання трьох апеляційних проваджень в одне, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Щодо касаційної скарги заявниці на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати;4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, провадження № 12-39гс22). Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19, провадження № 61-15340св20, від 21 вересня 2022 року у справі № 486/716/20, провадження № 61-5721св22, від 22 лютого 2023 року у справі № 462/5606/20, провадження № 61-3157св22, від 08 березня 2023 року у справі № 365/229/21, провадження № 61-10543св22. Згідно з матеріалами справи підставами для звернення до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення є те, що суд апеляційної інстанції, переглянувши рішення суду першої інстанції, не зазначив точної грошової суми, що підлягає стягненню, не визначив процесуальний статус ОСОБА_3 згідно з чинним ЦПК України та не визначив розмір судових витрат. Згідно з матеріалами справи протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2019 року за заявою ОСОБА_2 ОСОБА_3 залучено до участі у справі як третю особу. У подальшому ОСОБА_3 оскаржив рішення суду першої інстанції та звернувся до суду апеляційної інстанції про ухвалення додаткового рішення, зокрема щодо уточнення його процесуального статусу та розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року, зокрема, у зв`язку із порушенням прав ОСОБА_3 . У матеріалах справи немає доказів, що ОСОБА_2 діє в інтересах ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року не оскаржив, тому Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги в цій частині. З огляду на те, що доводи касаційної скарги заявниці на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року в частині вимоги зазначити точну грошову суму присуджену до стягнення, а саме: в якому розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами апеляційного розгляду підлягають стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 дублюють вимоги доводів касаційної скарги заявниці на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року, а Верховний Суд у цій постанові дійшов висновку про задоволення касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року, то немає підстав наводити мотиви залишення касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року без задоволення в цій частині. З урахуванням вказаного касаційна скарга на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року задоволенню не підлягає. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України). Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року, скасування вказаної ухвали з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду та залишення касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року без задоволення, а ухвали - без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за наслідками касаційного розгляду в частині оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року справа передається на новий розгляд, а оскаржувана ухвала Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року залишається без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргуОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року задовольнити. Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Касаційну скаргуОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник О. М. Ситнік