Постанова КЦС ВС № 357/2432/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2024 року м. Київ справа № 357/2432/22 провадження № 61-12447св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун Каріна Анатоліївна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником - адвокатом Каракой Тетяною Вікторівною, на постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2023 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А., про зміну черговості одержання права на спадкування. В обґрунтування позову посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить частка права власності на квартиру, загальною площею 48,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також 47/200 частки права власності на житловий будинок, загальною площею 43,3 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 . За життя спадкодавець заповіту не склав. Спадкоємцем першої черги за законом є донька померлого - ОСОБА_2 (відповідачка у справі). Позивач зазначає, що відповідно до статті 1262 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) він є спадкоємцем другої черги та у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Вважає, що має право на спадкування разом із відповідачкою, яка є спадкоємцем першої черги і яка закликається до спадкування, оскільки здійснював догляд за померлим та утримував його з березня 2010 року та по день смерті. Зазначає, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2010 року у справі № 2-о-10/2010 його було призначено опікуном недієздатного ОСОБА_3 . Протягом тривалого часу він опікувався, матеріально забезпечував, сплачував комунальні платежі та надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив змінити черговість на одержання права на спадкування і надати йому, спадкоємцю другої черги за законом, право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні у справі медичні документи не свідчать про те, що ОСОБА_3 страждав тяжкою хворобою, тривалий час перебував у безпорадному стані, не міг себе самостійно обслуговувати. Такий висновок потребує спеціальних знань в медицині, однак належних і допустимих доказів такого характеру позивач, який мав для цього процесуальну можливість, всупереч свого обов`язку доведення підстав заявленого позову, суду не надав. Також суд вказав, що дії позивача щодо забезпечення спадкодавця необхідними ліками, купування продуктів харчування, одягу, сплати за комунальні послуги свідчать лише про те, що ОСОБА_1 , здійснюючи догляд за недієздатним ОСОБА_3 , виконував свої обов`язки опікуна, покладені на нього рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2010 року у справі № 2-о-10/2010 року. Суд також звернув увагу позивача на те, що доводи щодо понесення ним витрати на поховання, лікування та утримання спадкодавця, не є підставою для зміни черговості спадкування, натомість він може заявити відповідний позов про відшкодування витрат, в порядку статті 1232 ЦК України. Суд першої інстанції вважав, що доводи позивача не підтверджено відповідними доказами, тому ОСОБА_1 як спадкоємець другої черги не може спадкувати належне ОСОБА_3 майно разом із спадкоємцем першої черги - ОСОБА_2 . Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Плаксія Р. В. звернувся до суду з апеляційною скаргою. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 03 липня 2023 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Надано ОСОБА_1 , спадкоємцю другої черги за законом, право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова апеляційного суду мотивована тим, що надані позивачем докази безспірно встановлюють, що він опікувався та матеріально забезпечував ОСОБА_3 з 2010 року по день смерті, а надані ним докази містять відомості про безпорадний стан спадкодавця та неможливість останнього самостійно здійснювати догляд за собою та задовольняти побутові потреби. При цьому суд зазначив, що матеріали справи містять докази забезпечення спадкодавця позивачем необхідними ліками, продуктами харчування, одягом, сплату комунальних послуг. Також вказав, що у матеріалах цивільної справи відсутні докази виплати (перерахування) пенсії спадкодавцю за його життя в період з грудня 2008 року по червень 2017 року, будь-які докази наявності іншого матеріального забезпечення спадкодавця у вказаний період відсутні, що свідчить про доведеність пояснень позивача щодо надання ним матеріального утримання та забезпечення спадкодавця у вказаний період. При цьому, колегія апеляційного суду не погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені дії можуть свідчити лише про те, що ОСОБА_1 , здійснюючи догляд за недієздатним братом, виконував свої обов`язки опікуна, покладені на нього рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2010 року у справі № 2-о-10/2010 року, оскільки в силу частини першої статті 67 ЦК України зобов`язаний був дбати про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його доглядом та лікуванням. Поряд з цим, апеляційним судом встановлено, що протягом цього періоду часу відповідачка проживала за межами України і доказів надання нею матеріальної допомоги батьку суду не надала. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 18 серпня 2023 року ОСОБА_2 в особіпредставника - адвоката Каракой Т. В. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2023 року у вказаній справі. В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувану постанову та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Доводи інших учасників справи 12 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. 20 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 справу № 357/2432/22 розподілено колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) 18 серпня 2021 року, серії НОМЕР_1 . Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить частина права власності на квартиру, загальною площею 48,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та 1/6 частка права власності на житловий будинок, загальною площею 43,3 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 . З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 67150953 від 04 листопада 2021 року вбачається, що заповіти, посвідчені від імені ОСОБА_3 , у вказаному реєстрі відсутні. Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його донька - ОСОБА_2 , спадкоємцем другої черги - рідний брат ОСОБА_1 . ОСОБА_2 є громадянкою Держави Ізраїль, що підтверджуєтья паспортом типу Р, код держави ISR, № 22175541, виданим 31 травня 2015 року. З матеріалів спадкової справи № 78/2021, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , вбачається, що 04 листопада 2021 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_3 . 19 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. із заявою про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК від 17 серпня 2017 року, ОСОБА_3 , 1949 року народження, встановлено інвалідність першої групи за загальним захворюванням, довічно. Також встановлено, що ОСОБА_3 потребує стороннього догляду. Рекомендовано лікування у психіатра, терапевта, невропатолога. Складена індивідуальна програма реабілітації інваліда. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2010 року у справі № 2-о-10/2010 ОСОБА_3 визнано недієздатним та призначено його опікуном позивача - ОСОБА_1 . При розгляді цієї справи судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває під наглядом у лікаря-психіатра Білоцерківського психонаркологічного територіального медичного об`єднання з приводу деменції судинного генезу. Згідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 7 від 13 січня 2010 року ОСОБА_3 страждає на органічне ураження головного мозку судинного генезу зі слабоумством і за своїм психічним станом розуміти значення своїх дій та керувати ними він не може. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи № 15.2-0348 від 24 січня 2022 року, виданої управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_3 з 08 грудня 1992 року по 05 листопада 2021 року (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до акту № 1 від 25 січня 2022 року, складеного КП БМР ЖЕК № 7, зі слів сусідів стало відомо, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з березня 2010 року фактично проживав за адресою: АДРЕСА_3 , по день смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до висновків лікарських комісій медичного закладу № 190 від 22 серпня 2017 року, № 52 від 13 лютого 2018 року, № 209 від 10 серпня 2018 року, № 61 від 22 лютого 2019 року, № 228 від 13 вересня 2019 року, № 82 від 06 березня 2020 року, № 216 від 28 серпня 2020 року та № 53 від 16 лютого 2021 року, за рівнем обмеження життєдіяльності у хворого ОСОБА_3 : обмеження самообслуговування, обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності до спілкування та обмеження здатності контролювати свою поведінку. Як вбачається з лікарського свідоцтва про смерть № 210 від 17 серпня 2021 року та довідки про причину смерті № 210 від 17 серпня 2021 року, причиною смерті ОСОБА_3 був повторний внутрішньо мозковий крововилив в праву півкулю головного мозку від 27 липня 2021 року.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини - дня смерті спадкодавця (частина друга статті 1220, частина перша статті 1270 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України). Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Статтею 1262 ЦПК України передбачено, що у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України). В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)). Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини. Разом із тим, стаття 1259 ЦК України передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування, у тому числі і за рішенням суду. Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 753/16113/20 (провадження № 61-2552св23). Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2022 року у справі № 372/3988/20-ц (провадження№ 61-5062св22), від 22 березня 2023 року у справі № 753/10668/19 (провадження № 61-11248св22). Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 401/2614/17 (провадження № 61-14759св20), від 28 червня 2023 року у справі № 691/1559/18 (провадження № 61-1917св23)). У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_3 мав обмеження самообслуговування, обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності до спілкування та обмеження здатності контролювати свою поведінку і потребував стороннього нагляду та піклування, починаючи з 2010 року, внаслідок чого рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2010 року у справі № 2-о-10/2010 його визнано недієздатним та призначено його опікуном позивача - ОСОБА_1 . Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК від 17 серпня 2017 року, ОСОБА_3 , 1949 року народження, встановлено інвалідність першої групи за загальним захворюванням, довічно. Також встановлено, що ОСОБА_3 потребує стороннього догляду. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що надані позивачем докази безспірно встановлюють, що ОСОБА_3 з 2010 року (час встановлення над ним опіки) перебував у безпорадному стані та потребував стороннього догляду, допомоги та піклування, які йому тривалий час надавав рідний брат ОСОБА_1 . Зокрема, апеляційний суд встановив, що матеріали справи містять докази забезпечення спадкодавця позивачем необхідними ліками, продуктами харчування, одягом, сплати комунальних послуг, іншої допомоги. Крім того, апеляційний суд взяв до уваги, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності у спадкодавця особистих засобів (коштів) для існування в період з 2008 року до червня 2017 року, та достатніх - для самостійного забезпечення своїх інтересів з червня 2017 року по день смерті. При цьому прийнято до уваги, що протягом цього періоду часу відповідачка проживала за межами України і доказів надання особистої матеріальної допомоги батьку суду не представила. При таких обставинах, суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач опікувався та матеріально забезпечував ОСОБА_3 з 2010 року по день смерті, а надані ним докази містять відомості про безпорадний стан спадкодавця та неможливість останнього самостійно здійснювати догляд за собою та задовольняти побутові потреби. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається. Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником - адвокатом Каракой Тетяною Вікторівною, залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов