Постанова 4824 № 357/2432/22

справа 357/2432/22 головуючий у суді І інстанції Кошель Б.І. провадження № 22-ц/824/6292/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Потапьонок К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Плаксієм Романом Володимировичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун Каріна Анатоліївна, про зміну черговості одержання права на спадкування,- В С Т А Н О В И В: У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із вищевказаним позовом, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/2 частка права власності на квартиру загальною площею 48,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , та 47/200 частки права власності на житловий будинок загальною площею 43,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . За життя спадкодавець заповіту не склав. Спадкоємцем першої черги за законом є донька померлого ОСОБА_2 , відповідачка по справі. Позивач є спадкоємцем другої черги відповідно до ст.1262 ЦК України та у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Однак, позивач вважає, що має право на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги, яка закликається до спадкування, тобто з відповідачем, оскільки здійснював догляд за померлим та утримував його з березня 2010 року по день смерті останнього. Зазначає, що Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2010 року по справі № 2-о-10/2010 рік, опікуном недієздатного ОСОБА_3 призначено позивача - ОСОБА_1 . Посилаючись на частину другу статті 1259 ЦК України, вказує, що він протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, сплачував комунальні платежі та надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані. Всі ці обставини існують у своїй сукупності. Тому просить суд змінити черговість на одержання права на спадкування і надати йому, спадкоємцю другої черги за законом, право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Плаксія Романа Володимировича, подав апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що через стан, зумовлений тяжкою хворобою, спадкодавець не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування, тому з 2010 року та до дня смерті він перебував у безпорадному стані, що підтверджується медичними документами, зокрема, висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 7 від 13 січня 2010 року, а не лише показаннями свідків. Окрім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що за відомостями пенсійної справи ОСОБА_3 вбачається, що останню виплату (перерахування) пенсії ОСОБА_3 було проведено в 2008 році (т.2, а.с.132-133). Зазначає, що в грудні 2008 року ОСОБА_3 вже не отримував таку пенсію з приміткою «невыпл (отм)» (т.2, а.с.133). Наголошує, що у матеріалах цивільної справи відсутні докази виплати (перерахування) пенсії в російській федерації спадкодавцю за його життя в період з грудня 2008 року по червень 2017 року. Апелянт вважає, що оскільки позивач опікувався спадкодавцем з березня 2010 року до його смерті, щомісячну допомогу як особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю І групи внаслідок психічного розладу, позивач почав отримувати з вересня 2017 року. Крім того, спадкодавець, будучи співвласником квартири, сплачував комунальні платежі, проходив платні медичні обстеження, а ці видатки перевищували розмір його доходів, позивач мав власний дохід та за власні кошти купував спадкодавцю продукти харчування, одяг, засоби гігієни, пральну машину, телевізор, тощо, то дані обставини дають підстави для висновку, що позивач тривалий час матеріально забезпечував спадкодавця. Апелянт наголошує на тривалості здійснення опіки над спадкодавцем та надання останньому іншої допомоги, зокрема, оплату комунальних послуг через банківські установи, приготування їжі, прибирання тощо. На думку апелянта, наявна сукупність всіх юридичних фактів, встановлених ч. 2 ст. 1259 ЦК України, для одержання позивачем - спадкоємцем за законом другої черги, за рішенням суду права на спадкування разом із відповідачем - спадкоємцем за законом першої черги. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року по справі № 127/9778/17. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Однак відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив. У судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити на підставі наведених в ній доводів, рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Представник відповідача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з такого. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданим Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) 18 серпня 2021 року, серії НОМЕР_1 /том1 а.с. 19/. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить 1/2 частина права власності на квартиру загальною площею 48,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 19.11.1997 року, виданим згідно з наказом відкритого акціонерного товариства «Росава» №1019 від 19.11.1997 року, зареєстрованого в реєстровій книзі за № 109 за реєстром № 12606 /том 1 а.с. 15/ та 1/6 частки права власності на житловий будинок загальною площею 43,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27.10.1993 року, зареєстрованого в реєстровій книзі за № 79 за реєстром № 8907 /том 1 а.с. 16/ З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №67150953 від 04.11.2021 вбачається, що заповіти посвідчені від імені ОСОБА_3 у Спадковому реєстрі відсутні /том 1 а.с. 123/. Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його донька - ОСОБА_2 , спадкоємцем другої черги - брат ОСОБА_1 . З матеріалів спадкової справи №78/2021, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 вбачається, що 04.11.2021 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_3 /том 1 а.с. 111/. 19 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А. із заявою про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 /том 1 а.с. 128/. Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 17.08.2017, ОСОБА_3 , 1949 року народження, встановлено інвалідність, довічно, /том. 1 а.с. 153/ Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2010 року по справі № 2-о-10/2010 рік, ОСОБА_3 визнано недієздатним та призначено його опікуном позивача - ОСОБА_1 /том 1 а.с. 23/. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи №15.2-0348 від 24.01.2022 року, виданої управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_3 з 08.12.1992 року по 05.11.2021 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , /том 1 а.с.18/. Згідно акту №1 від 25 січня 2022 року, складеного КП БМР ЖЕК №7, зі слів сусідів стало відомо, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з березня 2010 року фактично проживав за адресою: АДРЕСА_2 , по день смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 /том 1 а.с. 84 звор.стор./ Відповідно до висновків лікарських комісій медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 190 від 22.08.2017 року, № 52 від 13.02.2018 року, № 209 від 10.08.2018 року, № 61 від 22.02.2019 року, № 228 від 13.09.2019 року, № 82 від 06.03.?020 року, № 216 від 28.08.2020 року та № 53 від 16.02.2021 року, за рівнем обмеження життєдіяльності у хворого - ОСОБА_3 : обмеження самообслуговування, обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності до спілкування та обмеження здатності контролювати свою поведінку /том 1 а.с. 85-92/. Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 7250, ОСОБА_3 в період з 27.07.2021 року по 09.08.2021 року знаходився на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №2» з діагнозом: повторний внутрішньо мозковий крововилив в праву півкулю головного мозку від 27.07.2021 року з формуванням інсульт-гематоми, як наслідок потребує постійного стороннього нагляду /том 1 а.с. 54-55/ Як вбачається з лікарського свідоцтва про смерть №210 від 17 серпня 2021 року та довідки про причину смерті №210 від 17 серпня 2021 року, причиною смерті ОСОБА_3 був повторний внутрішньо мозковий крововилив в праву півкулю головного мозку від 27.07.2021 року /а.с. 83/ Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_4 , яка є дружиною позивача, пояснила, що спадкодавець ОСОБА_3 тривалий час хворів, потім у нього почалися психічні розлади, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із заявою про визнання ОСОБА_3 недієздатним та встановлення над ним опіки. З 2010 року ОСОБА_3 став проживати у будинку разом з сім`єю позивача, який піклувався про нього, надавав йому матеріальну допомогу, зокрема, придбали телевізор та пральну машину. Також пояснила, що через інсульт, який стався 27.07.2021 року Генріх не міг ходити та сам себе обслуговувати. Допитана у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_5 , яка є донькою позивача, пояснила, що ОСОБА_3 за життя постійно хворів, з 2010 року проживав у будинку за адресою АДРЕСА_2 , в частині, яка належала бабусі. Пояснила, що позивач піклувався про брата та надавав йому матеріальну допомогу. Відповідачка жодним чином не допомагала своєму батькові. У судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_6 , сусідка позивача, пояснила, що у 2010 році позивач оформив опікунство над братом ОСОБА_3 та забрав до себе проживати. З липня 2021 року стан ОСОБА_3 погіршився через інсульт, у зв`язку з чим позивач піклувався про нього до його смерті. У судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідків зі сторони відповідачки були допитані ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Так, свідок ОСОБА_7 зазначила, що спілкувалась з ОСОБА_3 востаннє у 2019 році, проте останній не був у безпорадному стані, сам їв, міг випити «50 гр. коньячку». Пояснила, що спадкодавець проживав разом із своєю матір`ю ОСОБА_11 , у належній їй частині будинку. Знає, що ОСОБА_3 отримував пенсію у Російській Федерації, яку позивач як опікун брата, періодично їздив на кордон отримувати. Свідок ОСОБА_8 , яка є невісткою позивача, у судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що у 2008 році вона з чоловіком зробили ремонт в кімнаті ОСОБА_3 , постійно йому допомагали. Зазначила, що спадкодавець не був безпорадний, любив поїсти, міг випити горілки, любив грати в шахи. Позивача бачили рідко в частині будинку, в якій жив ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_11 . Свідок ОСОБА_10 , кум позивача, в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що знає сім`ю ОСОБА_1 з 2001 року, часто спілкувався з ОСОБА_3 та останній раз бачив в 2020 році. Пояснив, що ОСОБА_3 не був безпорадним, виходив на вулицю палити, любив спілкуватись. Свідок ОСОБА_9 , син позивача, у судовому засіданні також пояснив, що ОСОБА_3 не був безпорадним, все розумів, любив випити «100 грам», виходив палити, вони грали з ним в шахи до самої його смерті. Зазначив, що з 2005 року часто відвідував ОСОБА_3 та двічі на тиждень допомагав по господарству. Крім того, пояснив, що дядько отримував пенсію в Російській Федерації та у 2010 році він разом із позивачем їздив її отримувати за кордон. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявні у справі медичні документи не свідчать про те, що ОСОБА_3 страждав тяжкою хворобою, тривалий час перебував у безпорадному стані, не міг себе самостійно обслуговувати. Такий висновок потребує спеціальних знань в медицині, однак належних і допустимих доказів такого характеру позивач, який мав для цього процесуальну можливість, всупереч свого обов`язку доведення підстав заявленого позову, до суду не надав. Жодним медичним документом не підтверджено, що внаслідок віку, тяжкої хвороби, каліцтва ОСОБА_3 не був здатний сам себе обслуговувати і потребував стороннього догляду. Висновку судової медичної експертизи суду не надано, відповідного клопотання заявлено не було. При цьому суд першої інстанції звертав увагу на те, що безпорадний стан спадкодавця ОСОБА_3 повинен підтверджуватись медичними документами, а не лише показами свідків. Також суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення спадкодавця необхідними ліками, покупка продуктів харчування, одягу, сплата комунальних послуг та інше можуть свідчити тільки про те, що ОСОБА_1 , здійснюючи догляд за недієздатним ОСОБА_3 , виконував свої обов`язки опікуна покладені на нього рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від від 25 лютого 2010 року по справі № 2-о-10/2010 року та в силу частини першої статті 67 ЦК України зобов`язаний був дбати про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його доглядом та лікуванням. Однозначно стверджувати про те, що спадкодавець потребував матеріальної допомоги та така допомога позивачем надавалась не можливо. Суд звертав увагу позивача, що його доводи про те, що він поніс витрати на поховання, лікування та утримання спадкодавця, не є підставою для зміни черговості спадкування, натомість він може заявити відповідний позов про відшкодування витрат, в порядку ст.1232 ЦК України. Суд першої інстанції вважав, що оскільки одночасне настання наведених вище обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності не підтверджено відповідними доказами, тому позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець другої черги не може спадкувати належне ОСОБА_3 майно разом із спадкоємцем першої черги донькою останнього та відповідачем у справі ОСОБА_2 . Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення. Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК України). Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Стаття 1259 ЦК України передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування, у тому числі і за рішенням суду. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина друга статті 1259 ЦК України). Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом. Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних обставин, встановлених у судовому порядку: 1) опікування над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти зазначених вище обставин. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02 грудня 2020 року в справі № 592/1045/18- ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року в справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі №200/12980/14 (провадження №61-14159св19), від 25 березня 2021 року в справі №195/707/19-ц (провадження № 61-16935св20), від 22 квітня 2021 року в справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21). Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27 січня 2023 року у справі № 712/6646/21 (провадження № 61-12493св22). Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів (постанови Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), від 01 березня 2023 року у справі № 742/402/21 (провадження № 61-2736св22), від 18 лютого 2021 року у справі № 521/11921/17 (провадження № 61-13357св20). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 мотивував позов тим, що має право на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги, яка закликається до спадкування, тобто з відповідачем, оскільки здійснював догляд за померлим та утримував його з березня 2010 року по день смерті останнього. Зазначав, що Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2010 року по справі № 2-о-10/2010 рік, опікуном недієздатного ОСОБА_3 призначено позивача - ОСОБА_1 . Посилаючись на частину другу статті 1259 ЦК України, вказував, що він протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, сплачував комунальні платежі та надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані. Суд першої інстанції вважав, що наявні у справі докази, в тому числі медичні документи не свідчать про те, що ОСОБА_3 страждав тяжкою хворобою, тривалий час перебував у безпорадному стані, не міг себе самостійно обслуговувати, належних і допустимих доказів такого характеру позивач, який мав для цього процесуальну можливість, всупереч свого обов`язку доведення підстав заявленого позову, до суду не надав. Жодним медичним документом не підтверджено, що внаслідок віку, тяжкої хвороби, каліцтво ОСОБА_3 не був здатний сам себе обслуговувати і потребував стороннього догляду. Апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з наступного. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2010 року по справі № 2-о-10/2010 ОСОБА_3 було визнано недієздатним та встановлено над ним опіку. Призначено опікуном позивача ОСОБА_1 . Зі змісту рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2010 року по справі № 2-о-10/2010 рік вбачається, що судом було встановлено, що ОСОБА_3 перебуває на обліку в Білоцерківському ПІТМО, страждає на психічне захворювання, за станом здоров?я не може сам себе обслуговувати, не розуміє значення своїх дій. Крім того встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває під наглядом у лікаря-психіатра Білоцерківського психонар-кологічного територіального медичного об`єднання з приводу деменції судинного ґенезу, що слідує з довідки Білоцерківського ПТМО та з оглянутої в судовому засіданні амбулаторної картки на ОСОБА_3 . Згідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи N7 від 13.01.2010 року ОСОБА_3 страждає на органічне ураження головного мозку судинного генезу зі слабоумством і за своїм психічним станом розуміти значення своїх дій та керувати ними він не може. Крім того, відповідно до висновків лікарських комісій медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 190 від 22.08.2017 року, № 52 від 13.02.2018 року, № 209 від 10.08.2018 року, № 61 від 22.02.2019 року, № 228 від 13.09.2019 року, № 82 від 06.03.2020 року, № 216 від 28.08.2020 року та № 53 від 16.02.2021 року, за рівнем обмеження життєдіяльності у хворого - ОСОБА_3 : обмеження самообслуговування, обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності до спілкування та обмеження здатності контролювати свою поведінку /том 1 а.с. 85-92/. Тобто, ОСОБА_3 мав обмеження самообслуговування, обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності до спілкування та обмеження здатності контролювати свою поведінку і тому потребував стороннього нагляду та піклування починаючи з 2010 року, внаслідок чого був визнаний недієздатним. А відтак, надані позивачем докази безспірно встановлюють, що ОСОБА_3 з 2010 року (час встановлення над ним опіки) перебував у безпорадному стані та потребував стороннього догляду, допомоги та піклування. Також згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 7250, ОСОБА_3 в період з 27.07.2021 року по 09.08.2021 року знаходився на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №2» з діагнозом: повторний внутрішньо мозковий крововилив в праву півкулю головного мозку від 27.07.2021 року з формуванням інсульт-гематоми, як наслідок потребує постійного стороннього нагляду /том 1 а.с. 54-55/ Як вбачається з лікарського свідоцтва про смерть №210 від 17 серпня 2021 року та довідки про причину смерті №210 від 17 серпня 2021 року, причиною смерті ОСОБА_3 був повторний внутрішньо мозковий крововилив в праву півкулю головного мозку від 27.07.2021 року /а.с. 83/ Таким чином, суд першої інстанції, вірно звертаючи увагу на те, що безпорадний стан спадкодавця ОСОБА_3 повинен підтверджуватись медичними документами, а не лише показами свідків, дійшов помилково висновку про відсутність таких доказів у матеріалах справи та недоведеність такого стану медичними документами, наявними в матеріалах справи. Окрім того, апеляційний суд також бере до уваги, що матеріали справи містять докази забезпечення спадкодавця позивачем необхідними ліками, продуктами харчування, одягом, сплату комунальних послуг. Поряд з цим апеляційний суд погоджується з доводом апелянта щодо того, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що за відомостями пенсійної справи ОСОБА_3 вбачається, що останню виплату (перерахування) пенсії ОСОБА_3 було проведено в 2008 році (т.2, а.с.132-133). У грудні 2008 року ОСОБА_3 вже не отримував таку пенсію з приміткою «невыпл (отм)» (т.2, а.с.133). Таким чином, у матеріалах цивільної справи відсутні докази виплати (перерахування) пенсії спадкодавцю за його життя в період з грудня 2008 року по червень 2017 року. Будь-які докази наявності іншого матеріального забезпечення спадкодавця у вказаний період відсутні, що також на думку апеляційного суду свідчить про доведеність пояснень позивача щодо надання ним матеріального утримання та забезпечення спадковадця у вказаний період. При цьому, колегія апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені дії можуть свідчити тільки про те, що ОСОБА_1 , здійснюючи догляд за недієздатним ОСОБА_3 , виконував свої обов`язки опікуна покладені на нього рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2010 року по справі № 2-о-10/2010 року, оскільки в силу частини першої статті 67 ЦК України зобов`язаний був дбати про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його доглядом та лікуванням. Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності у спадкодавця особистих засобів (коштів) для існування в період з 2008 року до червня 2017 року, та достатніх для самостійного забезпечення своїх інтересів з червня 2017 року по день смерті. Поряд з цим, апеляційним судом встановлено, що протягом цього періоду часу відповідач проживала за межами України і доказів надання особисто матеріальної допомоги батьку суду не надавала. Ураховуючи вищевикладені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач опікувався та матеріально забезпечував ОСОБА_3 з 2010 року по день смерті, надані позивачем докази містять відомості про безпорадний стан спадкодавця та неможливість останнього самостійно здійснювати догляд за собою та задовольняти побутові потреби. Отже, колегією суддів під час перегляду справи було встановлено наявність сукупності обставин, які є підставою для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування: 1) опікування над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири (позивач проживав разом зі спадкодавцем з 2010 року, з 2008 року по 2017 рік спадкодавець пенсії не отримував, перебування спадкодавця на утриманні позивача та здійснення за ним догляду відповідачем не спростовано, як і не спростовано достатність отримуваної пенсії з червня 2017 року до дня смерті); 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3 (з 2010 року по 17 серпня 2021 року); 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом (встановлено рішенням суду від 25 лютого 2010 року та підтверджено медичною документацією). Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Отже, під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а відтак, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи, що позовні вимоги та апеляційна скарга підлягають задоволенню, судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи судами першої та апеляційної інстанцій, понесені позивачем, покладаються на відповідача. Таким чином, судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 992 грн. 40 коп. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 488 грн. 60 коп., сплачені позивачем, слід стягнути з відповідача на користь позивача. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Плаксієм Романом Володимировичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2023 року, - задовольнити. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2023 року - скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун Каріна Анатоліївна, про зміну черговості одержання права на спадкування задовольнити. Надати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ), спадкоємцю другої черги за законом, право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 992(дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1 488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) грн. 60 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова