Постанова Хмельницький апеляційний суд № 682/296/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2024 року м. Хмельницький Справа № 682/296/24 Провадження № 22-ц/4820/1142/24 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Талалай О. І. (суддя-доповідач), П`єнти І. В., Ярмолюка О. І., секретар судового засідання Дияк Я. А., з участю: представника позивачки ОСОБА_1 , відповідачки ФОП ОСОБА_2 і її представника ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2024 року (суддя Мотонок Т. Я., повне судове рішення складено 05.04.2024) у справі за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про зміну дати та формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди. Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд у с т а н о в и в : 30 січня 2024 року ОСОБА_5 , звертаючись до суду із вказаним позовом зазначала, що працювала у ФОП ОСОБА_2 на посаді бухгалтера. 28 листопада 2023 року подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, яку направила рекомендованим листом з повідомленням та описом вкладення. Відповідачка отримала вказану заяву 30 листопада 2023 року і зобов`язана була звільнити її 13 грудня 2023 року за частиною 1 статті 38 КЗпП України. Протягом листопада - грудня 2023 року вона перебувала на лікуванні, про що видані листки непрацездатності. 19 січня 2024 року роботодавець видала наказ № 15 К про її звільнення на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Вважає звільнення незаконним, оскільки порушено право на припинення трудового договору. Відповідно до діючого законодавства особа має право вільно обирати вид трудової діяльності. Внаслідок звільнення за прогул вона не змогла влаштуватись на роботу та має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У результаті неправомірних дій ФОП ОСОБА_2 заподіяно моральну шкоду, так як вона перенесла моральні страждання, змушена була докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Тому позивачка просила визнати незаконним її звільнення за прогул без поважної причини на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, змінити дату звільнення на 13 грудня 2023 року, формулювання причини звільнення за частиною 1 статті 38 КЗпП України за власним бажанням; стягнути з відповідачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 грудня 2023 року по день ухвалення рішення судом та моральну шкоду у розмірі 50000 грн. Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2024 року в позові відмовлено. Стягнуто з позивачки на користь відповідачки 10500 грн витрат на правову допомогу. ОСОБА_5 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Суд не взяв до уваги те, що відповідно до статей 38, 39 КЗпП України працівник має право розірвати строковий трудовий договір, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. Діючим законодавством не передбачено можливість відхилення заяви про звільнення за власним бажанням. Для звільнення з цих підстав потрібно лише волевиявлення працівника і воно було можливим в період її непрацездатності. Вважає, що порушень трудової дисципліни не вчиняла. У відзиві ФОП ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права. У зв`язку з надходженням заяви після бажаної дати звільнення і перебуванням на лікарняному позивачка не була звільнена з роботи за власним бажанням, а тому трудові відносини були продовжені. Після закінчення лікарняного ОСОБА_5 на роботу не вийшла і була звільнена на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. У засіданні апеляційного суду представник позивачки апеляційну скаргу підтримав. Відповідачка і її представник апеляційну скаргу не визнали. ОСОБА_5 не з`явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином. Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Згідно з пунктами 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Установлено, що 01 серпня 2022 року між ФОП ОСОБА_2 і ОСОБА_6 був укладений трудовий договір (контракт), відповідно до умов якого позивачка прийнята на роботу бухгалтером на строк з 01 серпня 2022 року до 01 серпня 2024 року. 28 листопада 2023 року ОСОБА_7 надіслала поштою рекомендованим листом з описом вкладення ФОП ОСОБА_2 заяву, датовану 28 листопада 2023 року, про звільнення з роботи за власним бажанням 28 листопада 2023 року. Вказану заяву відповідачка отримала 30 листопада 2023 року. Згідно з листом ФОП ОСОБА_2 від 06 грудня 2023 року, який надсилався позивачці (відомості про отримання відсутні), звільнення працівника не було проведено з підстав отримання заяви про звільнення з 28 листопада 2023 року лише 30 листопада 2023 року та перебування ОСОБА_4 на лікарняному. Наказом ФОП ОСОБА_2 від 19 грудня 2023 року створено комісію для проведення службового розслідування за фактом відсутності на роботі бухгалтера ОСОБА_7 . Відповідно до актів про відсутність працівника на роботі та акту про результати роботи комісії для проведення службового розслідування від 18 січня 2024 року ОСОБА_8 була відсутня на роботі за адресою: АДРЕСА_1 , 19.12.2023, 20.12.2023, 21.12.2023, 22.12.2023, 25.12.2023, 26.12.2023, 27.12.2023, 28.12.2023, 29.12.2023, 01.01.2024, 02.01.2024, 03.01.2024, 04.01.2024, 05.01.2024, 08.01.2024, 09.01.2024, 10.01.2024, 11.01.2024, 12.01.2024, 15.01.2024, 16.01.2024, 17.01.2024, 18.01.2024 з 09-00 год до 17-00 год протягом робочого дня. На підставі наказу ФОП ОСОБА_2 від 19 січня 2024 року № 15К припинено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_7 з 19 січня 2024 року і звільнено позивачку з посади бухгалтера з 19 січня 2024 на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України з виплатою компенсації за 36 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 2022 року по 2023 рік. Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи. Відмовляючи в позові про зміну дати і формулювання причини звільнення, суд виходив з того, що відсутність позивачки на робочому місці, не виконання нею трудових обов`язків давали підстави для її звільнення на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від вимог про визнання звільнення незаконним, тому також не підлягають задоволенню. Такий висновок суду не відповідає обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Гарантіями забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України вільний вибір виду діяльності, правовий захист від незаконного звільнення. Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору. Пунктом 4 частини 1 цієї статті передбачено, що підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41). За змістом частини 1 статті 39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу. Згідно з частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. З урахуванням права позивачки на вільний вибір трудової діяльності і поданням нею заяви роботодавцю про звільнення за власним бажанням, у ФОП ОСОБА_2 не було законних підстав для відмови у такому звільненні працівника з роботи по завершенню двох тижнів. Обмеження щодо звільнення працівника, який знаходиться на лікарняному, стосується тільки звільнення з ініціативи власника, що встановлено статтею 40 КЗпП України, якою передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті). Тому вимоги ОСОБА_4 про визнання незаконним звільнення за прогул без поважних причин і зміну дати та формулювання причини звільнення є обґрунтованими. Апеляційна скарга в цій частині заслуговує на увагу. Відповідно до частини 3 статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У матеріалах справи відсутні докази того, що формулювання причини звільнення відповідно до наказу № 15К від 19 січня 2024 року перешкоджало працевлаштуванню позивачки. Відповідачка у засіданні апеляційного суду пояснила, що запис про звільнення у трудову книжку ОСОБА_4 внесений не був у зв`язку з ненаданням книжки. Проти наведеної обставини не заперечував представник позивачки. З урахуванням наведеного апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Частково заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення моральної шкоди. На підставі частини 1 статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Заподіяння моральної шкоди з вини роботодавця позивачка обґрунтовує тим, що перенесла моральні страждання у зв`язку із незаконним звільненням, змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, шляхом зміни дати і формулювання причини звільнення, а має самостійне юридичне значення. З урахуванням характеру заподіяння моральної шкоди, характеру та обсягу моральних страждань працівника апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1000 грн моральної шкоди. З огляду на викладене рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимоги про зміну дати і формулювання причини звільнення, відмову в позові про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 1000 грн. Розподіл судових витрат потрібно змінити відповідно до частин 1, 2 і 13 статті 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог (задоволена вимога немайнового характеру і частково вимога майнового характеру). У зв`язку з тим, що сплата судового збору за подання апеляційної скарги була відстрочена ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 01 травня 2024 року, стягненню на користь держави підлягає судовий збір за подання апеляційної скарги з ОСОБА_4 у сумі 1800,45 грн, з відповідачки у сумі 1833,15 грн. Згідно з частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Документально підтверджені витрати позивачки на професійну правничу допомогу складають 10000 грн, ФОП ОСОБА_2 - 18000 грн. Пропорційно розміру задоволених позовних вимог різницю витрат на правничу допомогу у сумі 4121,75 грн потрібно стягнути з ОСОБА_4 на користь відповідачки. Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Змінити дату та формулювання причини звільнення ОСОБА_4 з посади бухгалтера у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 і вважати позивачку звільненою з роботи з 13 грудня 2023 року за частиною 1 статті 38 КЗпП України за власним бажанням. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (місце проживання АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на відшкодування моральної шкоди 1000 грн (одна тисяча грн). У стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_9 відмовити. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 3055,25 грн (три тисячі п`ятдесят п`ять грн 25 коп.). Стягнути з ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у сумі 4121,75 грн (чотири тисячі сто двадцять одна грн 75 коп.) та на користь держави судовий збір у сумі 1800,45 грн (одна тисяча вісімсот грн 45 коп.). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07 червня 2024 року. Суддя-доповідач О. І. Талалай Судді І. В. П`єнта О. І. Ярмолюк