Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/624/19

Дата документу 09.09.2020 Справа № 335/624/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/624/19 Головуючий у 1-й інстанції: Рибалко Н.І. Провадження №22-ц/807/1709/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Загорського Дениса Дмитровича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення середньої заробітної плати на період працевлаштування, відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: В січні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення середньої заробітної плати на період працевлаштування, відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що в період з 25 січня 2017 року по 14 грудня 2018 року вона була працевлаштована у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на посаді адміністратора кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». У період з 07 листопада 2018 року по 06 грудня 2018 року ОСОБА_2 була тимчасово непрацездатною, знаходилась на лікарняному у зв`язку з переломом правої кисті. 07 грудня 2018 року ОСОБА_2 вийшла на роботу, однак ОСОБА_1 повідомила її, що вона звільнена, проте жодних наказів про звільнення вона не отримувала, підстав для звільнення їй не повідомили, вона не була допущена до свого робочого місця, внаслідок цього перехвилювалась, стан здоров`я її погіршився, та з 10 грудня 2018 року по 20 грудня 2018 року ОСОБА_2 знаходилася на лікарняному. 13 грудня 2018 року ОСОБА_2 отримала поштою листи про ліквідацію ФОП ОСОБА_1 та про необхідність з`явитися на роботу для отримання остаточного розрахунку заробітної плати, трудової книжки. 19 грудня 2018 року ОСОБА_2 поштовим переказом отримала від ОСОБА_1 10 217,72 грн, з яких: 3024,82 грн виплати за лікарняний в період з 13 листопада 2018 року по 06 грудня 2018 року; 2997,01 грн вихідна допомога при звільненні; 3109,14 грн за грудень 2018 року та компенсація за невикористану відпустку; 1086,76 грн за листопад 2018 року. 26 грудня 2018 року ОСОБА_2 з`явилась на роботу в кафе-бар «Мелроуз» та була ознайомлена з наказом №27-к про припинення трудового договору від 14 грудня 2018 року у зв`язку з ліквідацією (припиненням) підприємницької діяльності ФОП за ст.40 п.1 КЗпП України., в якому зазначила, що не згодна зі звільненням. Вважає звільнення незаконним, оскільки відповідач у порушення ч.1 ст.49-2 КЗпП України не попередив її про звільнення за два місяці, в порушення ч.3 ст.49-2 КЗпП України не запропонував іншу роботу, в порушення ч.3 ст.184 КЗпП України була звільнена, незважаючи на те, що є одинокою матір`ю та має дитину віком до 14 років. Крім того, за нею не була збережена та не була виплачена трьохмісячна середня заробітна плата на період працевлаштування. Діями відповідача їй спричинені моральні страждання внаслідок приниження її гідності та ділової репутації, додаткових зусиль для організації свого життя, погіршення стану здоров`я. Вважає, що припинення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 не звільняє її від виконання своїх обов`язків та зобов`язань, що виникли раніше, зокрема на підставі трудового договору та наказу про прийняття на роботу. При цьому посилається на постанову Великої Палдати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180\17, яка у пункті 70 постанови зробила висновок, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою. Таким чином ОСОБА_1 несе відповідальість за дії ФОП ОСОБА_3 всім своїм майном ( стаття52 ЦК України) та є належним відповідачем у справі. Із урахуванням зазначеного, позивач просила суд: визнати незаконним та скасувати Наказ №27-к про припинення трудового договору (контракту) від 14 грудня 2018 року про звільнення ОСОБА_2 з посади адміністратора кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 середньомісячну заробітну плату за вимушений прогул з 14 грудня 2018 року по дату винесення рішення; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 60 000,00 грн; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 тримісячну заробітну плату за період працевлаштування за період з 14 грудня 2018 року по 19 березня 2019 року (включно) в сумі 11 120,64 грн; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 всі судові витрати на професійну правничу допомогу. РішеннямОрджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу 53 771 грн 36 коп., без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн. У задоволенні іншої частини вимог, відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , адвокат Загорський Денис Дмитрович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2020 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 53 771 грн 36 коп., моральної шкоди 2000,00 грн та розподілу судових витрат і ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було встановлено порушень при звільненні ОСОБА_2 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією ФОП ОСОБА_1 , крім недотримання положень ч.1 ст. 49-2 КЗпП України, а саме щодо порушення відповідачем двомісячного строку попередження про наступне вивільнення у зв`язку з чим, суд першої інстанції повинен був змінити дату звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював та стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу по нову дату звільнення.. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди вважає недоведеними та необґрунтованими належними та допустимими доказами в порядку ст.ст. 76, 77,80 ЦПК України. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частні або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно зі статтею 240-1 КЗпП України , ОСОБА_2 було звільнено з порушенням встановленого порядку, а саме вимог статті 49-2 КЗпП України, остання про заплановане звільнення не була повідомлена, не пізніше ніж за два місяці, але поновлення її на попередній роботі неможливе внаслідок припинення господарської діяльності (ліквідацією ОСОБА_1 ,як ФОП ), а оскільки як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, тому є підстави для стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2018 року (дати звільнення) до дня ухвалення рішення судом першої інстанції виходячи з середньоденної заробітної плати 181.66 грн за 296 днів вимушенного прогулу, що становить 53771.36 грн без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачці моральної шкоди в розмірі 2000 грн. Одночасно суд визнав позивачку такою, яка була звільнена за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, але відсутні підстави для скасування наказу № 27-к від 14.12.2018 року про припинення трудового договору за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язкуз припиненням (ліквідацією) ФОП ОСОБА_1 . З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитись виходячи з наступного. Судом встановлено, що відповідно до трудового договору від 24 січня 2017 року укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , остання прийнята на роботу адміністратором з 25 січня 2017 року. (т.1 а.с. 8). Згідно з наказом ФОП ОСОБА_1 № 9-к від 24 січня 2017 року ОСОБА_2 з 25 січня 2017 року прийнята адміністратором в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». (а.с. 9). Згідно з листком непрацездатності серії АДЛ № 247015 ОСОБА_2 знаходилася на лікарняному з 13 листопада 2018 року по 01 грудня 2018 року. Стати до роботи 07 грудня 2018 року. (а.с. 10-зворот). Згідно з листком непрацездатності серії АДЛ № 183650 ОСОБА_2 знаходилася на лікарняному з 10 грудня 2018 року по 18 грудня 2018 року. Стати до роботи 20 грудня 2018 року. (а.с. 10). Листами вих. № 10/11 від 11 грудня 2018 року, № 10/12 від 11 грудня 2018 року, №10/13 від 11 грудня 2018 року ФОП ОСОБА_1 повідомляла ОСОБА_2 про обов`язок з`явитися 14 грудня 2018 року за отриманням заробітної плати та розрахунку за лікарняним, та про ліквідацію ФОП ОСОБА_1 і обов`язок з`явитися за отриманням остаточного розрахунку з заробітної плати, вихідної допомоги та отриманням трудової книжки. (а.с. 11-12). Згідно з наказом ФОП ОСОБА_1 № 27-к від 14 грудня 2018 року ОСОБА_2 звільнено у зв`язку з ліквідацією (припиненням) підприємницької діяльності ФОП відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України. З даним наказом ОСОБА_2 була ознайомлена 26 грудня 2018 року особисто та зазначила про незгоду зі звільненням, оскільки не була повідомлена про звільнення у встановленому законом порядку. (а.с. 14). 26 грудня 2018 року ОСОБА_2 одержала трудову книжку (а.с. 14-зворот). Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 Наказом №27 від 14 грудня 2018 року ОСОБА_2 звільнена з посади у зв`язку з ліквідацією (припиненням) підприємницької діяльності ФОП п.1 ст. 40 КЗпП України.(а.с. 13-зворот). Відповідно до Відомості на виплату грошей №ПВЄ-32 від 12 грудня 2018 року ОСОБА_2 було виплачено 1086,75 грн за листопад 2018 року. (а.с.16-зворот). Відповідно до Відомості на виплату грошей №ПВЄ-33 від 12 грудня 2018 року за період з 13 листопада 2018 року по 06 грудня 2018 року на підставі лікарняного листа №247015 серії АДЛ ОСОБА_2 було виплачено 3024,82 грн. (а.с.15). Відповідно до Відомості на виплату грошей №ПВЄ-34 від 14 грудня 2018 року ОСОБА_2 було виплачено 3109,14 грн за грудень 2018 року та компенсація за невикористану відпустку. (а.с.16). Відповідно до Відомості на виплату грошей №ПВЄ-36 від 14 грудня 2018 року ОСОБА_2 було виплачено 2997,01 грн вихідної допомоги у зв`язку з ліквідацією ФОП. (а.с. 15-зворот). За відомостями Єдиного державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_1 14 грудня 2018 року припинила діяльність, як ФОП. (а.с. 33-34). Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Статтею 15 ЦК України пеедбачено, що кожна особ має право на захист свого цивільного права у разі прушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до пункту першого частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін. При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом першим статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 47 КЗпП України). Згідно з частиною третьою статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) надана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 348/922/16-ц, провадження № 61-25756св18. Згідно зі статтею 240-1 КЗпП України уразі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". Відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення власник або уповноважений ним орган має запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі організації. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівників. При цьому, з ч. 1 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України випливає, що працівник має бути попереджени саме про фактичне вивільнення, а не про прийняття роботодавцем рішення з цього питання. Суд встановив, що в порушення вимог статей 40, 49-2 КЗпП України позивачка про заплановане вивільнення не була повідомлена. З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами ( зокрема зазначено на 2й сторінці позову), що 13 грудня 2018 року позивачка від відповідача поштою отримала листи: за вихідним № 10/11 від 11.12.2018 року про необхідність з`явитись на роботі 14.12.2018 року за отриманням заробітної плати та розрахунку за лікарняним; за вихідним № 10/13 від 11.12.2018 року про ліквідацію ФОП ОСОБА_3 та прибуттям на роботу за отримання заробітної плати та розрахунку за лікарняним; за вихідним № 10/12 від 11.12.2018 про необхідність повідомлення причин неявки на роботу 10.12.2018 року. 19.12.2018 року позивачка поштовим переказом отримала від відповідача 10217.72 грн, з яких: 3024.82 грн виплата за лікарняний у період з 13.11.2018 по 06.12.2018 ( лист непрацездатності серії АДЛ № 247015); 2997.01 вихідна допомога при звільненні; 3109.14 грн за грудень 2018 року компенсації за невикористану відпустку; 1086, 76 грн за листопад 2018 року. Таким чином, позивачка не була попереджена про заплановане фактичне вивільненні, а була повідомлена про вивільнення 13.12.2018 року Будь-яких інших порушень трудового законодавства, вчинених відповідачем при звільненні позивачки за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з припиненням своєї господарської дфяльності ( ліквідацієї як ФОП), окрім порушення строку попередження про наступне вивільнення, судом першої інстанції встановлено не було. З урахуванням установлених судом першої першої інстанції обставинами справи, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відовідачем при звільненні ОСОБА_2 з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України не були в повному обсязі дотримані вимоги чинного трудоого законодавства. Фактично ОСОБА_2 була повідомлена про звільнення з роботи у зв`язку з ліквідацією ( припиненням) підприємницькою діяльністю ФОП за пунктом 1 статті 40 КЗпП України 13.12.2018 року. Тому, звільнення ОСОБА_2 із дотриманням роботодавцем вимог закону мало відбутися 14 лютого 2019 року. В усіх випадках звільнення за пунктом 1 статті 40КЗпП України провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою 111 КзпП України. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення ( не менше ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк поопередження, протгом якого він працював. З метою забезпечення сталості єдності судової практики, однакового застосування норм права, апеляційний суд під час ухвалення рішення у цій справі враховує правові висновки суду касаційної інстанції ( ухвалені у подібних правовідносинах), наведені у постановах Верховного Суду в складі: Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року у справі № 176/2597/15-ц ( провадження суду від 04 квітня 2018 року у справі № 61-4960 св18); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 504/3684/15-ц( провадження № 61-43155 ск18); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2018 року у справі № 292/50/18 ( провадження № 41-44153 св18); Треьої судової палати Касаційнрого цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 676/2241/16-ц( провадження № 61-12169 св18). 14 грудня 2018 року ОСОБА_2 була звільнена у зв`язку з ліквідацією (припиненням) підприємницької діяльності ФОП на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Тому з метою відновлення порушених прав позивачки, суд апеляційної інстанції вважає необхідне змінити дату звільнення ОСОБА_2 з посади адміністратора кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ФОП ОСОБА_1 з 14 грудня 2018 року на 14 лютого 2019 року. Судом першої інстанції установлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 складала 181.66 грн . Кількість днів вимушеного прогулу з 14 грудня 2018 року по 14 лютого 2019 року становить 63 днів У зв`язку із зазначеним, з ОСОБА_1 підлягає стягненню 11444.58 грн ( 181.66х 63) середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд першої інстанції не врахував фактичних обставин справи, вимог закону і прийшов до помилковго висновку стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2018 року по день ухвалення судового рішення, що становить 53771.36 грн. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Судам необхідно врахувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, установивши, що позивачку було звільнено з робрти з порушенням встановленого порядку, що призвело до моральних страждань останньої і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, з урахуванням принципу розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Враховуючи зазначене, під час розгляду даного спору суд першої інстанції не врахував указані вище вимоги чинного трудового законодавства, у зв`язку з чим рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2020 року підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 , зміну дати звільнення ОСОБА_2 з посади адміністратора у кафе-барі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ФОП ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 11444.58 грн, з якої підлягають утриманню відповідні податки і збори. Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною першої ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з п.4 в) в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Позивачкою, відповідно до ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя сплачено судовий збір у розмірі 1536.80 грн ( т. 1 а.с. 124). Отже за подання позову з відповідача на користь позивачки з урахуванням пропорційно розміру задоволених позовних вимог.підлягає стягненню судовий збір в розмірі 140.82 грн (11444.58х1536.80: 124892.00). За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 1276.00 грн ( т. 1 а.с. 220). Оже з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1276.00 грн. Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1135.18 грн ( 1276.00-140.82). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Загорського Дениса Дмитровича задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2020 року у цій справі в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувати. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити частково. Змінити дату звільнення ОСОБА_2 з посади адміністратора кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ФОП ОСОБА_3 міста Запоріжжя з 14 грудня 2018 року на 14 лютого 2019 року. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 11444.58 грн з якої підлягають утриманню відповідні податки і збори. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1135.18 грн Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 10 вересня 2020 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.