Постанова 4824 № 752/6574/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня2024року м. Київ справа №752/6574/23 провадження №22-ц/824/2933/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача: Гуля В.В. суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Джоін Ап» про стягнення страхової виплати,- ВСТАНОВИВ: У квітні 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», в якому просили стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» страхову виплату в сумі 52 410 грн. Також стягнути судові витрати по справі в сумі 2 146 грн. Свої позовні вимоги мотивував тим, що 17 жовтня 2022 року між позивачами та ТОВ «Джоін Ап», було укладено договір №1710 про надання туристичних послуг, сума якого склала 52 410 грн. Відповідно до умов договору виліт до місця відпочинку мав відбутись з Польського аеропорту Ржешув 30 жовтня 2022 року. Після укладання туристичного договору, позивачам було видано Свідоцтво про страхування № D2895147/2 та «Сертифікат застрахованої особи» № D2895147 від 21 жовтня 2022 року, які посвідчували страхування позивачів в ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО». З метою перетину кордону з Польщею для прибуття до місця вильоту 28 жовтня 2022 року позивачі перетнули кордон України. Проте польські прикордонники після перевірки документів, відмовили ОСОБА_2 в перетині Польського кордону. У зв`язку з зазначеним позивачі були змушені повернутись на територію України, та пройти прикордонний контроль 29 жовтня 2022 року. 31 жовтня 2022 року позивачі звернулись до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» із письмовою заявою про здійснення страхової виплати. 21 листопада 2022 року у задоволені вказаної заяви було відмовлено у зв`язку з неповним пакетом документів, а саме відсутність документу який підтверджував відмову у перетині кордону ОСОБА_2 .. Після отримання відповідних документів позивачі повторно подали заяву про здійснення страхової виплати. Проте 20 грудня 2022 року у задоволені вказаної заяви було відмовлено. На підставі викладеного та посилаючись на норми статей 979-992 ЦК України, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 08 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова Компанія «ВУСО» судові витрати в розмірі 4 615 грн, стягнуто ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Страхова Компанія «ВУСО» судові витрати в розмірі 4 615 грн. Не погоджуючись із указаним рішенням суду, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 21 липня 2023 року подали до суду апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судових витрат на користь ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» та прийняти нове рішення - про відмову у задоволені вказаних вимог або зменшити їх розмір. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував заяву про зменшення судових витрат, яка була заявлена в суді першої інстанції під час подачі відповіді на відзив. Вказує, що на адресу позивачів не надходили документи, на які посилався суд першої інстанції, під час винесення рішення про стягнення витрат на правничу допомогу. До матеріалів справи не було долучено доказів, а саме платіжних інструкцій, квитанцій, за представлення відповідача в суді першої інстанції. Також зазначає, що стягнутий судом розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним, обґрунтованим та пропорційним, оскільки дана справа не є «складною», не викликала публічного інтересу та розглядалась в спрощеному проваджені без участі сторін. Зауважив, що у апелянта була відсутня необхідність укладати договір про надання правової допомоги з адвокатом, оскільки відповідач має у своєму складі юридичний відділ. Апелянт також посилався на практику Верховного Суду, зокрема на постанову Верховного Суду 07 березня 2023 року у справ № 127/22957/21 та на пункт 154 рішення ЄСПЛ у справі «Lavents v. Latvia» № 58442/00, суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Представник відповідача 02 жовтня 2023 року подав до Київського апеляційного суду додаткові пояснення, в якому зазначив, що вважає апеляційну скаргу такою яка не підлягає задоволенню. Задовольняючи заяву про стягнення судових витрат суд першої інстанції виходив з того, що Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту першого частини першої статті 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як убачається з матеріалів справи, з метою представництва інтересів позивача в суді в даній справі та надання інших видів правової допомоги ПрАТ «СК «Вусо» уклало з Адвокатом Сокол Д.А. договір про надання правової допомоги № 1-20 КЮО від 20 січня 2020 року та додаткову угоду до договору №1-20 КЮО від 08 травня 2023 року. Відповідно до п. 8 Договору про надання правової № 1-20 КЮО від 20 січня 2020 року гонорар Адвоката за цим договором визначається у додаткових угодах до договору. Окрім гонорару, клієнт на вимогу Адвоката зобов`язується оплачувати адвокату обґрунтовані фактичні видатки, пов`язані із виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплати друкарської, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, тощо). Відповідно до п. 1 Додаткової угоди від 08 травня 2023 року, розмір гонорару визначається згідно детального розрахунку робіт виконаних адвокатом для надання правничої допомоги, який складається та підписується сторонами. В детальному розрахунку робіт виконаних адвокатом для надання правничої допомоги вказується обсяг наданої адвокатом юридичної допомоги та її загальна вартість з розрахунку вартості однієї нормо-години - 2 000 грн. Відповідно до п. 1.1 Додаткової угоди від 08 травня 2023 року, розмір гонорару за надання правової допомоги, що надається адвокатом оплачується клієнтом в гривнях, без ПДВ шляхом безготівкового та/або готівкового розрахунку протягом 30 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили. На підтвердження понесення судових витрат у зв`язку з розглядом справи представник відповідача долучила до матеріалів справи копії договору про надання правничої допомоги з додатковою угодою та детальним розрахунком робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої допомоги. Також долучено матеріали, які підтверджують витрати на переклад та нотаріальне посвідчення документів, а саме: рахунок-фактура № 8695 від 27.04.2023 року на суму 250,00 грн, платіжною інструкцією № 18611 від 28.04.2023 року на суму 250,00 грн, рахунком-фактурою № 9427-ц від 27.04.2023 року на суму 300,00 грн, платіжною інструкцією № 18610 від 28.04.2023 року на суму 300,00 грн, рахунком-фактурою № 8700 від 28.04.2023 року на суму 180,00 грн, платіжною інструкцією № 18902 від 01.05.2023 року на суму 180,00 грн. Вказані матеріали та клопотання про відшкодування судових витрат були долучені до відзиву на позовну заяву від 09 травня 2023 року. Як убачається з Детального розрахунку робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої (правової допомоги) від 08 травня 2023 року адвокатом надано правничу допомогу, що полягала в наступному: Отримання, ознайомлення та правовий аналіз змісту позовної заяви з додатками 1 год. - 2 000 грн; підготовка, написання, копіювання та надсилання іншим учасникам справи та суду відзиву від 05 травня 2023 року № 159 на позовну заяву з додатками 3 год. - 6 000 грн; написання та надсилання на адресу ТОВ «Джоін Ап» адвокатського запиту від 26 квітня 2023 року №157/23 15 хв. - 500 грн. Загальна вартість наданих послуг, при вартості однієї нормо-години в розмірі 2 000 грн, становить 8 500 грн. Ціна робіт обчислена без ПДВ. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина восьма, дев`ята статті 139 ЦПК України). Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20). Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат. Щодо доводів апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні докази, зокрема, квитанції про сплату послуг професійної правничої допомоги відсутні, суд зазначає наступне. Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI). Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19). Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)). Враховуючи викладене колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апелянтів в частині відсутності доказів сплати представнику коштів за правову допомогу є необґрунтованими, оскільки всі необхідні докази понесених витрат на професійну правничу допомогу були надані суду в повному обсязі. Щодо доводів апелянта про те, що судом не дотримано норми процесуального права, а саме невірно застосовано частину четверту статті 137 та частині третій статті 141 ЦПК України, суд зазначає наступне. Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі №922/3812/19, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Виходячи з наведеного та дослідивши матеріали справи та судове рішення колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апелянта про невідповідність рішення частині четвертої статті 137 та частині третій статті 141 ЦПК України, а саме розмір витрат на надання професійної правничої допомоги, який було встановлено судом першої інстанції, неспівмірними, необґрунтованим, непропорційним та несправедливим, є необґрунтованим, оскільки на думку колегії суддів, суд першої інстанції досліджуючи матеріали справи відповідно до норм матеріального та процесуального права використав свої дискреційні повноваження для оцінки витрат на правничу допомогу. Щодо доводів апелянта про те, що відсутні докази направлення документів, що підтверджують понесені судові витрати суд зазначає наступне. З матеріалів справи вбачається, що документи які підтверджують понесені судові витрати на професійну правничу допомогу були долучені до відзиву, який було направлено сторонам 09 травня 2023 року. Разом з тим на підтвердження зазначеного в матеріла справи містяться накладні № 0304011199347, № 030401119933 та описи вкладень у відправлення як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 (а.с. 177а, 178, 178а, 179). Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апелянтів, про те, що їм не було направлено документи, що підтверджують понесенні витрати на правничу допомогу, є необґрунтованими. Доводи апелянтів в частині відсутності необхідності укладати договір на представництво інтересів відповідача, у зв`язку з існування юридичного відділу у відповідача, є необґрунтованими та такими що не відповідають нормам процесуального права, оскільки відповідно до статті 15 ЦПК України Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. З наведеного вбачається що сторони Цивільного процесу можуть за власним бажанням укладати договори про надання правничої допомоги, незалежно від наявності у учасника справи власного юридичного відділу. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано клопотання позивачів про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу або їх зменшення, суд зазначає наступне. У пунктах 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу має бути належним чином мотивоване. Загальні заперечення щодо заяви про розподіл витрат на правничу допомогу не можуть бути правовою підставою для зменшення розміру цих витрат. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд при вирішенні даної категорії справ, зокрема, в постановах від 13 вересня 2023 у справі № 201/10592/19, від 22 травня 2023 у справі № 760/16961/19. Відповідно до частини четвертої пункту третього статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішенні суду першої інстанції зазначається, що мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було враховано клопотання про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу або їх зменшення є необґрунтованими, оскільки заявленне клопотання було по своїй суті загальним запереченням, що не є правовою підставою для їх зменшення. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають. В іншій частині по суті позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржувалось. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 червня 2023 року в частині вирішення питання про стягнення судових витрат за надання правової допомоги- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених частиною третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Гуль В.В. Судді Матвієнко Ю.О. Мельник Я.С.