Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/6352/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 червня 2024 року м. Дніпросправа № 280/6352/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року (суддя Прасов О.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району про зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району про зобов`язання вчинити певні дії, у якому просила: стягнути з управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району на користь ОСОБА_1 нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 30 січня 2012 року по 22 липня 2020 року та за період з 02 липня 2015 року по 15 вересня 2020 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2011 року у справі № 2а-1930/11 та постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2015 року у справі № 331/280/15-а у загальній сумі 8188,07 грн та 3985,00 (відповідно), а всього 12173,07 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2021, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди виходили з того, що скільки у вказаному судовому рішенні не було визначено конкретної суми, вираженої у грошових одиницях, яка підлягає стягненню, таке зобов`язання не може вважатися грошовим. Тому підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України у даному випадку відсутні. Позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми є безпідставними та такими, що не можуть бути задоволені. Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року, чправу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району про зобов`язання вчинити певні дії направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Направляючи на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2011 року у справі № 2а-1930/11 та постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2015 року у справі № 331/280/15-а, якими відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачці щорічну грошову допомогу на оздоровлення за відповідний рік, відповідно до положень статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру п`яти мінімальних заробітних плат на день її виплати. З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з нарахування та відповідно виплати допомоги на оздоровлення, у позивачки виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій помилково виходили із того, що зобов`язання, яке виникло у відповідача перед позивачкою не є грошовим з тих підстав, що у судових рішеннях не визначено конкретної суми, вираженої у грошових одиницях, яка підлягає стягненню. Однак незазначення у судових рішеннях конкретної суми не свідчить про відсутність грошового зобов`язання. У таких категоріях справ (зобов`язання здійснити перерахунок нарахованої пенсії) суд не може визначити розмір грошового зобов`язання та зазначити його у резолютивній частині, оскільки зобов`язує здійснити перерахунок, тобто сума не визначена, проте грошове зобов`язання існує Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року задоволено позов. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району на користь ОСОБА_1 нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 30.01.2012 по 22.07.2020 та за період з 02.07.2015 по 15.09.2020 на суму заборгованості, нарахованої на виконання Постанови Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 20.05.2011 у справі №2а-1930/11 та Постанови Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 13.05.2015 у справі №331/280/15-а (відповідно), у загальній сумі 8188 грн. 07 коп. та у сумі 3985 грн. 00 коп. (відповідно), а всього 12173 грн. 07 коп. Відмовлено у стягненні на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень (відповідача). Відповідач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначено, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з управління на його користь інфляційних витрат та трьох процентів річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України. Але з огляду на характер правовідносин, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктивний склад, йдеться про публічно-правовий спір, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. З огляду на законодавчі приписи та фактичні обставини справи, у даних випадках були відсутні цивільно-правові відносини між позивачем та Управлінням, як суб`єктом владних повноважень, відсутні цивільно-правові порушення з боку Управління, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювана шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 804/871/16, від 18 липня 2018 року у справі № 2а-11853/10/1570, від 08 лютого 2018 у справі № 826/22867/15, з чим також погодились судді Запорізького окружного адміністративного суду та Третього апеляційного адміністративного суду під час розгляду справ, аналогічних даній справі, про стягнення з органу соціального захисту населення інфляційних витрат та трьох процентів річних, а саме у справах № 331/3763/20, 331/3983/20, 331/1266/21, 331/4353/20,331/4368/20. Також, відповідно до постанови від 27.10.2022 по даній справі № 280/6352/21 Верховний Суд у п.20 зазначив, що дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Отже, враховуюче вищезазначене, у зв`язку з тим, що дані правовідносини врегульовано спеціальними нормами законодавства, такими як Бюджетний кодекс України, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від червня 2012 року № 4901-VI, Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440, Управління не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статті 625 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.05.2011 у справі №2а-1930/11, яка набрала законної сили 30.01.2012, частково задоволено позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради визнано дії управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік, відповідно до положень ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправними; зобов`язано управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2010 рік, відповідно до положень ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру п`яти мінімальних заробітних плат на день її виплати та з урахуванням фактично отриманих сум у цей період. Відповідно до Виписки по картковому рахунку, на картковий рахунок ОСОБА_1 22.07.2020 було здійснено безготівкове зарахування коштів у сумі 4300,00 грн. на виконання Постанови Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 20.05.2011 у справі №2а-1930/11. Також, Постановою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 13.05.2015 у справі №331/280/15-а, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2015, задоволено позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Жовтневому району визнано протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Жовтневому району щодо відмови у проведенні нарахування ОСОБА_1 як інваліду І групи суми невиплаченої частини щорічної разової допомоги на оздоровлення у відповідності до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2014 рік; зобов`язано управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Жовтневому району здійснити нарахування та виплату суми невиплаченої частини щорічної разової допомоги на оздоровлення у відповідності до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2014 рік у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат з урахуванням здійснених за вказаний період фактичних виплат. Відповідно до Виписки по картковому рахунку, на картковий рахунок ОСОБА_1 15.09.2020 було здійснено безготівкове зарахування коштів у сумі 5970,00 грн. на виконання постанови Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 13.05.2015 у справі №331/280/15-а. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. За змістом статей 509, 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18). Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року справа №802/1349/17-а, від 27 грудня 2022 року справа №640/14757/21. Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2023 року у справі №420/2411/19 сформувала правий висновок, відповідно до якого, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України. При цьому, інфляційні втрати та три відсотки річних за прострочення виконання судового рішення можуть бути заявлені до стягнення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення. Матеріали справи містять докази, що відповідні суми, які підлягають виплаті позивачу, нараховані та виплачені, з порушенням строку. Отже, у справі, яка розглядається, колегією суддів встановлено факт прострочення виплати, що не заперечується відповідачем. Отже, з урахуванням висновків Верховного Суду викладених у постанові від 27 жовтня 2022 року, позовні вимоги підлягають задоволенню. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині періодів прострочення та визначення сум, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7 , відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи в оскаржуваній частині, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя О.В. Головко