Постанова 4807 № 337/4227/20

Дата документу 24.05.2021 Справа № 337/4227/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 337/4227/20 Головуючий у 1-й інстанції:Котляр А.М. Провадження № 22-ц/807/1652/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних. В обґрунтування позову зазначив, що постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2012 у справі № 2а-/0825/54/2012 визнано протиправними дії УСЗН Запорізької міської ради по Хортицькому району про визнання дій посадових осіб щодо проведення виплат щорічної допомоги на оздоровлення згідно постанови КМУ за 2011 рік незаконними. Зобов`язано УСЗН Запорізької міської ради по Хортицькому району нарахувати та сплатити на користь позивача ОСОБА_1 недоплачену щорічну грошову допомогу на оздоровлення у розмірах, передбачених вимогами ст.48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням раніше сплачених сум за 2011 рік в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат на момент виплати. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2014 постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2012 залишено без змін. Постанова набрала законної сили 03.02.2014. Відповідачем нараховані до виплати кошти в сумі 4920,00 грн. Однак, сума заборгованості так і не була фактично виплачена. Посилаючись на те, що відповідач прострочив виконання зобов`язань за вище зазначе- ним рішенням суду, вважає, щовідповідно до положень ст. 625 ЦК України має виплатити йому суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних. Просив суд стягну- ти з відповідача нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 03.02.2014 по 02.10.2020р. на суму заборгованості, визначену відповідачем на виконання постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2012 у справі № 2а/0825/54/2012, у за- гальній сумі 9037,75 грн. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15лютого 2021 року позов задоволено. Стягнуто з Управління соціального захисту населення по Хортицькому району на користь ОСОБА_1 інфляційних втрати та три проценти річних за період з 03.02.2014 по 02.10.2020 року на суму заборгованості, нараховану на виконання постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2012 у справі № 2а-/0825/54/2012, у загальній сумі 9037 гривень 75 копійок. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району подало апеляційну скаргу, в якій,посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За змістом статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, до яких відповідно до приписів п. 5 ч. 4 цієї статті відносяться справи із ціною позову, що не перевищує 250 прожиткових мінімумів доходів громадян. Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також, вийшовши за межі апеляційної скарги у зв`язку з вирішенням питання щодо юрисдикції спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Встановлено, що постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2012 у справі № 2а-/0825/54/2012 визнано протиправними дії УСЗН Запорізької міської ради по Хортицькому району щодо непроведення виплат щорічної допомоги на оздоровлення згідно постанови КМУ за 2011 рік та зобов`язано УСЗН Запорізької міської ради по Хортицькому району нарахувати та сплатити на користь позивача ОСОБА_1 недоплачену щорічну грошову допомогу на оздоровлення у розмірах, передбачених вимогами ст.48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням раніше сплачених сум за 2011 рік в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат на момент виплати. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2014 постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2012 залишено без змін. Постанова набрала законної сили 03.02.2014. Судом встановлено, що відповідач, здійснивши розрахунок недоплаченої суми на оздоровлення у розмірі 4920 грн., до теперішнього часу не сплатив її позивачу, що є підста- вою для застосування приписів статті 625 ЦК України. Та суд погодився із розрахунками позивача і стягнув нараховані на заборгованість інфляційні втрати та 3 % річних в загальному розмірі 9037,75 грн. В апеляційній скарзі відповідач вказує, що постанова Хортицького районного суду від 06.0.2012р. у справі № 2-а/0825/54/2012 є рішенням із соціальних виплат та пільг, а боржником є державний орган. Виконання таких рішень судів відбувається на підставі Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою КМУ від 03.09.2014р. №

440. Але позивач подав пакет документів для виконання вказаного рішення суду лише 07.10.2020р., що не врахував суд та помилково застосував вимоги ст.. 625 ЦК України до періоду, починаючи з 03.02.2014р. (набрання законної сили вказаною постановою суду). Крім того, суд не застосував строки позовної давності до вимог позивача. Відповідно до вимог ч. 1 статті 367 ЦПК України,суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, але у відповідності до частини 4 цієї норми суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною 1 статті 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255та 257цього Кодексу. Частиною 2 вказаної норми визначено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. З позовної заяви та інших матеріалів справи вбачається, що з позовом до суду до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району звернувся ОСОБА_1 як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-категорії, якому цим органом нараховано на підставі рішення суду в адміністративній справі, але не виплачено щорічну допомогу на оздоровлення в сумі 4920 грн. Тому він просив стягнути з УСЗН ЗМР по Хортицькому району інфляційні втрати та 3 % річних за період з 03.02.2014р. по 02.10.2020р. у загальній сумі 9037,75 грн. Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами виникли грошові зобов`язання, оскільки праву позивача вимагати від відповідача як державного органу виконання певних дій кореспондує обов`язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача, який має спеціальний статус пільговика з надання йому допомоги на оздоровлення, а у випадку несвоєчасної виплати такої пільги до таких відносин підлягає застосуванню положення статті 625 ЦК України. В апеляційній скарзі відповідач оспорює рішення по суті, але визнає, що правовідносини виникли на підставі рішення у адміністративній справі, тобто із спору, що є публічно-правовим. Тому колегія, насамперед, перевіряє, чи віднесено спір за похідними вимогами позивача до розгляду у цивільній юрисдикції, оскільки порушення норм 19-22 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування прийнятого з таким порушення судового рішення. Колегія зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України). Натомість, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно - правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України. Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо. Тому помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо. Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним. Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму. Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов`язань,а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем . Отже, можна дійти висновку, що спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження №14-158цс20), де зазначила наступне. За змістом частини третьої статті 11 та частини першої?статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо. Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми. У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19). Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня?2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим. Відтак, ураховуючи акцесорний (додатковий) характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Відповідно до положень ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Як вбачається з матеріалів справи первісний спір за позовом ОСОБА_1 до УСЗН ЗМР по Хортицькому району про зобов`язання здійснити нарахування та сплатити щорічну грошову допомогу на оздоровлення відповідно до статті 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був розглянутий за правилами адміністративного судочинства. Вказану допомогу було нараховано на підставі судового рішення, але не виплачено ОСОБА_1 , у зв`язку з чим ним було ініційовано звернення до суду в порядку цивільного судочинства до УСЗН ЗМР по Хортицькому району з приводу стягнення згідно зі статтею 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних за весь період невиплати. З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах, їх суб`єктний склад, слід виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правивий спір щодо нарахування, сплати соціальної пільги, який було розглянуто за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України з огляду на їх похідний характер також підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. З врахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції порушив предметну юрисдикцію спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, в той час як дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому рішення суду підлягає скасуванню, а провадження в справі відповідно до норм п. 1 ч. 1 ст. 255 і ч.ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України слід закрити. На виконання вимог ч. 1 ст. 256, ст. 377 ЦПК Україниапеляційний суд роз`яснює ОСОБА_1 (оскільки справу розглянуто без виклику учасників, тому він не клопотав про передачу справи до належного адміністративного суду), що розгляд справи віднесено до юрисдикції Запорізького окружного адміністративного суду за територіальною підсудністю, і позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до апеляційного суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі, із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Керуючись ст. ст. 255, 256, 374, 377, 382, 384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району задовольнити частково. Рішення Хортицькогорайонного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року скасувати, провадження у цій справі закрити. Роз`яснити позивачу ОСОБА_1 , що його позов до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду в частині закриття провадження у справі протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанова прийнята, складена та підписана 24 травня 2021 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.