Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/19986/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2024 р. Справа № 520/19986/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 (ухвалене суддею Єгупенко В.В.) по справі № 520/19986/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не зарахування до стажу служби ОСОБА_1 в Національній поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової відпустки, вислуги років у Державній кримінально виконавчій службі України, яка станом на 20.06.2014 становить 4 роки 9 місяців 20 днів в календарному обчисленні та 5 років 11 місяців 21 день у пільговому обчисленні; зобов`язати Департамент патрульної поліції зарахувати ОСОБА_1 до його стажу служби в Національній поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової відпустки, вислуги років у Державній кримінально виконавчій службі України, яка станом на 20.06.2014 становить 4 роки 9 місяців 20 днів в календарному обчисленні та 5 років 11 місяців 21 день у пільговому обчисленні. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про Національну поліцію», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що позивач у період з 17.12.2010 по 20.06.2014 проходив службу на різних посадах в Державній кримінально виконавчій службі України та мав спеціальне звання старший лейтенант внутрішньої служби. Відповідно до наказу начальника управління державної пенітенціарної служби України в Харківської області генерал-майором внутрішньої служби ОСОБА_2 від 20.06.2014 № 76, старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 психолога відділу соціально-виховної та психологічної роботи Холодногірської віправної колонії (№18) 20.06.2014 року звільнено зі служби в пенітенціарної служби України (Державної кримінально виконавчої служби України) відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 7 частини 1 статті 77 ( за власним бажанням). Вислуга років ОСОБА_1 на день його звільнення складає: 4 роки 9 місяців 20 днів в календарному обчисленні та 5 років 11 місяців 21 день у пільговому обчисленні. Наказом Департаменту патрульної поліції № 85 від 10.03.2017 позивача зараховано на службу на посаду інспектора патрульної поліції Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції, на якій він перебуває і на момент звернення до суду. В подальшому йому в порядку переатестування присвоєно спеціальне звання старший лейтенант поліції. 11.04.2023 позивач ОСОБА_1 звернувся до Департаменту патрульної поліції з рапортом про включиння до його стажу служби в поліції період проходження ним служби в Державній кримінально виконавчій службі. Листом Департаменту патрульної поліції за №7481/41/4/03- 2023 від 01.05.2023 в задоволені рапорту ОСОБА_1 відмовлено, оскільки відповідно до ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію», у позивача відсутні підстави для зарахування до стажу служби в поліції стажу служби у кримінально виконавчій службі. Позивач не погодився з вищезазначеною відмовою відповідача та звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що служба в Державній пенітенціарній службі України здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, та, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 78 Закону № 580-VIII, повинна зараховуватись до стажу служби в поліції. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України "Про Національну поліцію" визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію», служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Згідно із ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію», стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Відповідно до ч. 2 ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію», до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, а також служба в самій поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду. Статтею 130 Виправно-трудового кодексу України, (в редакції чинній до 01.01.2004), встановлено, що на працівників рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюється дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На спеціалістів кримінально-виконавчої системи, які не мають спеціальних звань, поширюється дія закону України "Про державну службу". Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV, до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. Згідно із ч. 5 ст. 23 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України", на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України. Згідно преамбули вищезазначеного Статуту, його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України «Про державну службу»), під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.Отже, з огляду на викладене, служба в органах внутрішніх справ (в подальшому - в поліції) аналогічна службі персоналу органів і установ виконання покарань. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20. Судовим розглядом встановлено, що вислуга років ОСОБА_1 на день його звільнення складає: 4 роки 9 місяців 20 днів в календарному обчисленні та 5 років 11 місяців 21 день у пільговому обчисленні, що підтверджується наказом начальника управління державної пенітенціарної служби України в Харківської області генерал-майором внутрішньої служби О.Г. Крукушенко від 20.06.2014 № 76, у зв`язку із чим доводи апелянта, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували наявність вислуги років, яка становить 4 роки 9 місяців 20 днів в календарному обчисленні, суд апеляційної інстанції вважає помилковими та не обгрунтованими. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що служба позивача в складі персоналу органів і установ виконання покарань підлягає зарахуванню до вислуги років в поліції на підставі п. 3 (чинного до 07.11.2015 року - дати набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію") ч. 2 ст. 78 Закону №580-VIII та на підставі п. 1 ч. 2 зазначеної статті закону (чинній після 07.11.2015 року - дати набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію"). Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронні органи це органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Водночас, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно - правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Вказані положення були підтверджені та ще більш розвинуті рішенням Конституційного Суду України №7рп/2016 від 20.12.2016, в якому зазначається, що з огляду на приписи ч. 5 ст. 17 Конституції України обов`язок держави щодо соціального захисту громадян, які підпадають під дію вказаної норми, є пріоритетним, він носить безумовний характер і на його виконання не можуть впливати економічні чи соціально економічні обставини. В цьому ж рішенні Конституційного Суду України зроблено акцент, що ст. 17 Конституції України знаходиться у її розділі І «Загальні засади», внесення зміни до норм якого можливе лише за умови затвердження цих змін всеукраїнським референдумом, тобто соціальний захист військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів, в т. ч. і органів прокуратури, заходиться під посиленим захистом держави, яка без всеукраїнського референдуму навіть не має права змінювати норми щодо цього захисту. Таким чином, право співробітників органів і установ виконання покарань, в т. ч. і Державної кримінально виконавчої служби на належний соціальний захист, передбачене не звичайним законом, а самою Конституцією України (ч. 5 ст. 17) і тому воно не може бути зменшене, звужене чи іншим чином обмежене без внесення відповідних до змін до Конституції України. Отже, врахувавши тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в установі виконання покарань, діяльність позивача, функції, які ним виконувались на момент проходження служби, статус позивача, суд дійшов висновку, що стаж служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" № 988 від 11.11.2015 визначено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Положеннями підпунктів 3-6 частини 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII зобов`язано Кабінет Міністрів України в місячний строк, крім іншого, прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, ужити заходів щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення поліції України. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей" № 900-VIII від 23.12.2015, який набрав чинності 29.12.2015, пункт 15 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" доповнено абзацами другим та третім, згідно з якими за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що служба в Державній пенітенціарній службі України здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, та відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 78 Закону № 580-VIII повинна зараховуватись до стажу служби в поліції, таким чином бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не зарахування до стажу служби ОСОБА_1 в Національній поліції України, що дає право на виплату йому надбавки до грошового забезпечення та надання йому додаткової оплачуваної відпустки, його строку служби в Державній кримінально виконавчій службі України не відповідає положенням Закону України «Про Національну поліцію», приписам ст. 17 Конституції України, у зв`язку із чим апеляційна скарга не обгрунтована та не підлягає задоволенню. Доводи апелянта, щодо застосування у спірних правовідносинах висновків, викладених в постанові від 25.01.2024 у справі № 640/3813/21, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки зазначена постанова прийнята Верховним Судом щодо інших правовідносин, оскільки в ній висловлена правова позиція, що у схожих за змістом правовідносинах за позовами працюючих поліцейських із вимогами про зарахування на підставі пункту 2 Постанови № 393 часу навчання у вищому навчальному закладі при обчисленні стажу служби в поліції для цілей встановлення надбавки за вислугу років та тривалості додаткової оплачуваної відпустки, Верховний Суд сформовав висновок щодо доцільності застосування вказаних положень при вирішенні питання щодо обчислення означеного стажу, визначеного частиною другою статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого положення пункту 2 цієї Постанови застосуванню не підлягають, оскільки вони можуть бути застосовані для визначення вислуги років особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ саме у випадку призначення пенсії за вислугу років. Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 по справі № 520/19986/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін