Постанова Львівський апеляційний суд № 442/6328/23

Справа № 442/6328/23 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В. Провадження № 22-ц/811/3756/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Лук`янович А.П. з участю: представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Гирича О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника АТ «УкрСиббанк» - адвоката Агабалаєвої Яни Валеріївни на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 листопада 2023 року у справі за позовом АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 , про визнання права іпотекодержателя,- в с т а н о в и в: В травні 2023 року АТ «УкрСиббанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 , про визнання права іпотеко держателя. В обґрунтування свого позову АТ «УкрСиббанк» посилався на те, що 21 вересня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (з 21.12.2009 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк») та ОСОБА_5 , було укладено договір про надання іпотечного кредиту № 11043890000. Відповідно до умов кредитного договору, Позивач надав ОСОБА_5 кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 73 900,00 швейцарських франків 00 сантимів, із зобов`язанням повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 21.09.2021 року та сплачувати протягом 30 календарних днів проценти за користування кредитом у розмірі 7,99% річних. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань за кредитним договором на умовах договорів іпотеки від 21.09.2006 року, укладених між Позивачем та ОСОБА_5 , в іпотеку АТ «УкрСиббанк» були передані квартира АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2 . Постановою Львівського апеляційного суду від 06.02.2020 року у справі № 2-969/11 рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2019 року скасовано, позов Банку задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 11043890000 в сумі 62594,57 швейцарських франків, в решті позовних вимог відмовлено. Судове рішення виконувалося у примусовому порядку. Згодом вказане нерухоме майно було відчужено відповідачами. Позивач вважає іпотеку дійсною, а тому змушений був звернутися до суду з даним позовом про визнання права іпотекодержателя. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 листопада 2023 року у задоволенні позову АТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 , про визнання права іпотеко держателя - відмовлено в повному обсязі. Рішення в апеляційному порядку оскаржила представник АТ «УкрСиббанк» - адвокат Агабалаєва Яна Валеріївна. Вважає, що при ухваленні рішення не були з`ясовані усі обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому воно є незаконним та необґрунтованим. Покликається на те, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором банк використав своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та у квітні 2010 року звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області із позовом до позичальниці ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за Кредитним договором. Після цього позичальницею ОСОБА_5 та її дочкою ОСОБА_2 було здійснено низку заходів, спрямованих на виведення з іпотеки Банку, без його згоди, спірних Будинку та квартири. В межах цивільної справи №442/7773/17 судами встановлено законність та обґрунтованість вимог Банку до власників на той момент спірних Будинку та квартири щодо їх зобов`язань за договором іпотеки 1 та договором іпотеки-2: судами було визнано право іпотеки Банку на ці об`єкти. Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити. АТ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явились, хоч належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Від представника АТ «УкрСиббанк» надійшло клопотання про слухання справи без їх участі. Згідно з ст. 372 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Гирича О.В. на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання права іпотеко держателя, суд першої інстанції виходив з того, що на момент набуття спірного нерухомого майна відомості щодо іпотеки у відповідному реєстрі були відсутні, позивачем не доведено недобросовісність набувачів. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Матеріалами справи та судом встановлено, що 21 вересня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (з 21.12.2009 р. Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк») та ОСОБА_6 було укладено договір про надання іпотечного кредиту №11043890000. Відповідно до умов кредитного договору, Позивач надав ОСОБА_5 кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 73 900,00 швейцарських франків 00 сантимів, із зобов`язанням повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 21.09.2021 року та сплачувати протягом 30 календарних днів проценти за користування кредитом у розмірі 7,99% річних. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань за кредитним договором на умовах договорів іпотеки від 21.09.2006 року, укладених між Позивачем та ОСОБА_5 , в іпотеку АТ «УкрСиббанк» були передані квартира АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2 . Постановою Львівського апеляційного суду від 06.02.2020 року у справі № 2-969/11 рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2019 року скасовано, позов Банку задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 11043890000 в сумі 62594,57 швейцарських франків, в решті позовних вимог відмовлено. Судове рішення виконувалося у примусовому порядку. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.09.2016 року у справі №442/1466/16 позов ОСОБА_5 до АТ «УкрСиббанк» про визнання іпотеки припиненою задоволено. Визнано припиненою іпотеку за договорами іпотеки від 21.09.2006 року і знято заборону на відчуження квартири АДРЕСА_3 . Згідно рішення Апеляційного суду Львівської області від 07.03.2017 року задоволено апеляційну скаргу банку і скасовано рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.09.2016 року у справі № 442/1466/16 та ухвалено нове рішення про повну відмову у позові ОСОБА_5 до АТ «УкрСиббанк» про визнання іпотеки припиненою. У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається наступне: 12 жовтня 2016 року зареєстровано припинення іпотеки та припинення обтяження заборони відчуження на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.09.2016 року у справі № 442/1466/16; 21 жовтня 2016 року зареєстровано право власності на 1/3 за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель від 21.10.2016року, посвідченим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Москалик Л.П.; 10 жовтня 2018 року зареєстровано право спільної сумісної власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на підставі рішення Дрогобицької міської ради Львівської області від 26.04.2018року; 18 жовтня 2022 року зареєстровано право власності на 2/3 частки за ОСОБА_2 на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15.11.2021 року у справі № 442/8086/21. У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , вбачається наступне: 18 жовтня 2016 року зареєстровано припинення іпотеки та припинення обтяження заборони відчуження на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.09.2016 року у справі № 442/1466/16; 19 жовтня 2016 року зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 19.10.2016року, посвідченим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Москалик Л.П.; 09 грудня 2016 року зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 09.12.2016року, посвідченим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Лаганяк Р.І. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема в позасудовому порядку, переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. У справі з належною позовною вимогою (зокрема, про визнання прав іпотекодержателя) суд має враховувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44 гс 20). Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2016 року до АТ «УКРСИББАНК» надійшов лист Центру адміністративних послуг виконкому Дрогобицької міської ради N?1269 надання від 13.10.2016 року, в якому повідомлялось, що Центр надання адміністративних послуг виконкому Дрогобицької міської ради 12.10.2016 року за заявою ОСОБА_5 та рішенням суду №442/1466/16-ц від 27.09.2016 року, виданим Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, що набрало законної сили 10.10.2016 року, керуючись Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 02.06.2016 року №1404-VIII та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.11.2015 року №1127, державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо припинення іпотеки за договором іпотеки та зняття заборони на відчуження предмету іпотеки - житлового будинку АДРЕСА_2 . 24.10.2016 року до АТ «УКРСИББАНК» надійшов лист Центру надання адміністративних послуг виконкому Дрогобицької міської ради №1322 від 18.10.2016 року, в якому повідомлялось, що Центр надання адміністративних послуг виконкому Дрогобицької міської ради 18.10.2016 року за заявою ОСОБА_5 та рішенням суду №442/1466/16-ц від 27.09.2016 року, виданим Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, що набрало законної сили 10.10.2016 року, керуючись Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 02.06.2016 року №1404-VIII та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.11.2015 року N?1127, державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо припинення іпотеки за договором іпотеки та зняття заборони на відчуження предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_1 . Враховуючи наведене, ОСОБА_5 в період набрання рішенням суду від 27.09.2016 року законної сили до моменту його скасування апеляційним судом здійснила відчуження предметів іпотеки за договорами іпотеки, а саме: ОСОБА_5 19.10.2016 року здійснила продаж квартири на користь свого батька ОСОБА_1 , який 09.12.2016 року подарував квартиру ОСОБА_3 ; 21.10.2016 року Ек здійснила продаж 1/3 частки будинку на користь свого батька ОСОБА_1 . Крім того, відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Питання про конституційність цієї норми було предметом конституційного контролю і визнаючи її конституційною Конституційний Суд України в своєму рішенні № 8-р/2020 від 14.07.2020 року вказав, що положення частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину. Крім того, як зазначає Конституційний Суд України, положення частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, безпосередньо не стосуються питання позбавлення іпотекодавця (набувача іпотечного майна) права власності на предмет іпотеки або ж його примусового відчуження у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, оскільки іпотека поширює свою дію на спірне нерухоме майно і таке було відчужене в період набрання рішенням суду від 27.09.2016 року законної сили до моменту його скасування апеляційним судом, а факт обізнаності набувачів іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, колегія суддів вважає, що наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувачів майна за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження, самі по собі не мають визначального значення. Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.9), за змістом яких чинність чи припинення іпотеки не поставлено в безпосередньо залежність від наявності чи відсутності обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, оскільки у цих своїх висновках Велика Палата Верховного Суду використала формулювання «…від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.». Отже, позовна вимога про визнання права іпотекодержателя є обґрунтованою. В той же час, при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції помилково не було враховано наступні вимоги цивільно-процесуального законодавства. Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Наслідки спливу позовної давності визначені статтею 267 ЦК України, згідно із частиною четвертою якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Згідно з частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але згідно з положеннями частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50 гс 20). Із позовом про визнання права іпотеко держателя АТ «Укрсиббанк» звернулися в суд 07 вересня 2023 року. Звертаючись з позовом про визнання права іпотекодержателя позивач не зазначав про те, що ним пропущено строк позовної давності і відповідно не просив поновити такий. Представник ОСОБА_3 адвокат Партика О.В. подала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності. Як вбачається з матеріалів справи, про порушення своїх прав Відповідачами та третьою особою, Позивач довідався у листопаді 2017 року, що підтверджується постановою Верховного Суду від 26.01.2022 року прийнятою у цивільній справі №442/1773/17 за позовом АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18.06.2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20.08.2019 року, у задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк» відмовлено. Постановою Верховного Суду від 26.01.2022 року рішення першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивач звернувся до суду з позовом з порушенням строку позовної давності, оскільки позовна заява про звернення стягнення на предмет іпотеки надійшла до суду у листопаді 2017 року, а про порушення свого права позивач дізнався 17 вересня 2010 року, на 42-й день з дня направлення повідомлення про дострокове погашення заборгованості. Таким чином, про те що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 набула право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі договору дарування квартири з ОСОБА_1 , Позивачу було відомо не пізніше 08.11.2017 року, оскільки вказані факти стали підставою звернення банку з вказаним позовом. Отже саме з цієї дати, 08.11.2017 року, почався відлік строку позовної давності шодо вимог банку про визнання права іпотекодержателя. Проте з такими вимогами банк звернувся лише 07.09.2023 року. тобто більше ніж 6 років з часу отримання відомостей про відчуження ОСОБА_5 , а потім ОСОБА_1 нерухомого майна. Колегія суддів, приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки він міг довідатися про порушення своїх прав раніше ніж у 2023 році. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову за спливом строку позовної давності. Відповідно до ст. 129 Конституції Україниосновними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1ст.376 ЦПК Україниє: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 6, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу представника АТ «УкрСиббанк» - адвоката Агабалаєвої Яни Валеріївни задовольнити частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 , про визнання права іпотеко держателя відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 23.05.2024 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.