Ухвала КЦС ВС № 347/1482/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2024 року м. Київ справа № 347/1482/21 провадження № 61-7114ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. 0. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Косівського районного суду від 26 липня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Яблунівської селищної ради Косівського району, про визначення місця проживання та відібрання дитини, ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визначення місця проживання та відібрання дитини, у якому просив відібрати у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та передати дитину на його виховання, визначивши її місце проживання за місцем проживання батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 перебував у не зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4. Вони були вінчані в церкві, однак офіційно шлюб не зареєстрували у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 . За час їх подружнього проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 . Після смерті дружини за спільною згодою батьків покійної і його, дочка ОСОБА_6 залишилася проживати у будинку дідуся ОСОБА_1 і бабусі ОСОБА_3 в с. Стопчатів Косівського району. Проте, з часом він відчув неприязне ставлення до себе зі сторони відповідачів під час відвідин дочки, які звинувачували його в частих відвідуваннях дитини та без попереднього узгодження з ними часу візиту. Щоб уникнути поглиблення конфліктних ситуацій він звернувся із заявою до комісії з прав захисту дітей Яблунівської селищної ради про визначення місця проживання дитини, яка прийшла до висновку про можливість проживання малолітньої дитини з батьком. Заочним рішенням Косівського районного суду від 26 липня 2023 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 березня 2024 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 передати її батьку та стягнуто судовий збір на користь ОСОБА_2 у розмірі 1 816 грн. Суд першої інстанції в першу чергу, врахував інтереси малолітньої дитини саме з огляду на обставини та відносини, що склались у даній справі. ОСОБА_2 офіційно працевлаштований та в період з липня по листопад 2020 року його дохід становив 12208,03 грн, за місцем роботи характеризується позитивно, за місцем проживання - задовільно, на обліку в психоневрологічному та наркологічному кабінетах не перебуває, має у власності транспортний засіб. Згідно акта обстеження умов проживання батька дитини ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 складеного комісією Яблунівської селищної ради Косівського району, - за місцем проживання батька є всі умови для проживання там його малолітньої дитини. Тобто, із досліджених судом доказів видно, що за місцем проживання позивача створені всі умови необхідні для проживання із ним малолітньої дитини. При цьому, суд вважав, що позовна вимога про відібрання дитини у відповідачів та передача її позивачу, по своїй суті є досить категоричною дією, яка не сприятиме виникненню між дитиною і батьком внутрішнього теплого родинного зв`язку, тому суд вважає, що для вирішення цього конфлікту та легшої адаптації для маленької дитини пов`язаної зі зміною обстановки та місця її проживання, більш комфортним буде зобов`язання дідуся і бабусі передати дитину батькові, що на думку суду дасть можливість як відповідачам, так і дитині до зміни усталеного способу їх проживання. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи наявний висновок Органу опіки та піклування Яблунівської селищної ради Косівського району від 12 травня 2021 року № 3 про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 . Обставин, за наявності яких можна було б не погодитися із цим висновком, судом першої інстанції під час розгляду справи не встановлено, апеляційна скарга доводів про те, що він суперечить інтересам дитини, є недостатньо обґрунтованим або недостовірним не містить. Встановивши, що відібрання дитини у відповідачів та повернення її батькові не буде суперечити її інтересам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про не призначення судом першої інстанції генетичної експертизи у справі з огляду на те, що позивач записаний батьком ОСОБА_4 на підставі частини другої статті 125 СК України, відтак висновки генетичної експертизи правового значення для справи не мають. ОСОБА_7 15 травня 2024 року через підсистему «Електронний Суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Косівського районного суду від 26 липня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 березня 2024 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_7 просить поновити строк на касаційне оскарження. Щодо підстав для поновлення строку на касаційне оскарження зазначає, що повний текст оскаржуваної постанови було направлено засобами поштового зв`язку і було подано первісну касаційну скаргу на вищевказану постанову з дотриманням строків встановлених статтею 390 ЦПК України. Однак первісну касаційну скаргу було повернуто відповідно до ухвали Верховного Суду з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 389 ЦПК України. На підтвердження вказаних обставин надано фотокопію конверта, який адресований апеляційним судом ОСОБА_7 зі штрихкодовим ідентифікатором № 0600256226976. Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року). У частині другій статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений із поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його. Підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_7 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18. Посилається на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 володіють відомостями про відсутність батьківського споріднення позивача ОСОБА_2 з їх малолітньою онукою ОСОБА_4 . Вказані відомості їм повідомила їх дочка ОСОБА_5 незадовго до своєї смерті. Отже, у випадку спростування в установленому законом порядку батьківства ОСОБА_2 щодо малолітньої ОСОБА_4 , дід та баба ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як єдині найближчі родичі малолітньої дитини могли б захистити своє переважне право перед іншими особами на визначення місця проживання їхньої онуки ОСОБА_4 з ними. При цьому, доказом у справі має бути висновок судової генетичної експертизи, яку суди з порушенням норм процесуального права не призначив. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_5 у храмі Св. Параскеви, в с. Стопчатів Косівського району ОСОБА_2 повінчався із ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина ОСОБА_4 , і, відповідно батьками дитини записані ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 мати дитини, ОСОБА_5 померла та після її смерті позивач та батьки померлої усно домовились про те, що новонароджена ОСОБА_4 проживатиме у батьків своєї матері, тобто у відповідачів. Оскільки мати дитини померла, зі згоди батька малолітньої дитини, остання залишилася проживати і проживає на час подання позову у відповідачів. ОСОБА_2 офіційно працевлаштований та в період з липня по листопад 2020 року його дохід становив 12 208,03 грн, за місцем роботи характеризується позитивно, за місцем проживання - задовільно, на обліку в психоневрологічному та наркологічному кабінетах не перебуває, має у власності транспортний засіб. Також, згідно акту обстеження умов проживання батька дитини ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 складеного комісією Яблунівської селищної ради Косівського району, за місцем проживання батька є всі умови для проживання його малолітньої дитини. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Частиною першою статті 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України). За змістом статті 163 СК України саме батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2022 року у справі № 536/999/18 (провадження № 61-10863св21) зазначено, що «дитина не може бути повернута одному з батьків, коли існує загроза їй або умови проживання з цим з батьків є небезпечними для її життя, здоров`я і морального виховання (постанова Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 400/936/18). Судами попередніх інстанцій установлено та протилежного не доведено ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 єдиний із батьків малолітньої ОСОБА_3 , а тому дійсно має переважне право, в тому числі і перед бабою дитини, на особисте виховання дитини та на спільне проживання з нею. Підставою для відходу від цього принципу є виключно встановлення факту, що сім`я дитини у складі ОСОБА_1 , є особливо непридатною, неблагополучною, існує загроза їй або умови проживання є небезпечними для її життя, здоров`я і морального виховання, тобто проживання дитини з батьком не відповідало б її інтересам». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справа № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23) зазначено, що «Судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов`язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування статті 162 СК України. Основною умовою застосування статті 162 СК України є факт «самочинної зміни місця проживання дитини». Касаційний суд констатує, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один із батьків змінив місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості. Тому Об`єднана палата вважає, що мати (батько) має право на пред`явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону». Встановивши, що батьком створені всі умови необхідні для проживання із ним малолітньої дитини, відібрання дитини у відповідачів та повернення її батькові не буде суперечити її інтересам, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог. Посилання на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18 необґрунтовані, оскільки висновки в цій справі зроблені за інших фактичних обставин і не свідчать про те, що суд першої інстанції та апеляційний суд застосував норму права без урахування вказаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Доводи касаційної скарги про те, що відсутнє споріднення між позивачем та дитиною не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки питання оспорювання батьківства не було предметом розгляду цієї справи. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Поновити ОСОБА_1 строкна касаційне оскарження заочного рішення Косівського районного суду від 26 липня 2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 14 березня 2024 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Косівського районного суду від 26 липня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Яблунівської селищної ради Косівського району, про визначення місця проживання та відібрання дитини. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: І. О. Дундар Є. В. Краснощоков В. І. Крат