Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 347/1482/21

Справа № 347/1482/21 Провадження № 22-ц/4808/222/24 Головуючий у 1 інстанції ГОРДІЙ В. І. Суддя-доповідач Барков В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Баркова В. М., суддів: Девляшевського В. А., Фединяка В. Д., секретар Кузнєцов В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Косівського районного суду від 26 липня 2023 року, в складі судді Гордій В. І., ухвалене в м. Косові Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей Яблунівської селищної ради Косівського району про визначення місця проживання та відібрання дитини, ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визначення місця проживання та відібрання дитини. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 перебував у не зареєстрованих шлюбних відносинах з ОСОБА_4 1999 року народження. Вони були вінчані в церкві, однак офіційно шлюб зареєструвати не встигли, так як ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. За час їх подружнього проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_5 . Після смерті дружини за спільною згодою батьків покійної і його, дочка ОСОБА_6 залишилася проживати у будинку дідуся ОСОБА_1 і бабусі ОСОБА_3 в с. Стопчатів Косівського району. Проте, з часом він відчув неприязне ставлення до себе зі сторони відповідачів під час відвідин дочки, які звинувачували його в частих відвідуваннях дитини та без попереднього узгодження з ними часу візиту. Щоб уникнути поглиблення конфліктних ситуацій він звернувся із заявою в комісію із прав захисту дітей Яблунівської селищної ради про визначення місця проживання дитини, яка прийшла до висновку про можливість проживання малолітньої дитини з батьком. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив відібрати у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , малолітню дочку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 та передати дитину на його виховання, визначивши її місце проживання за місцем проживання батька ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заочним рішенням Косівського районного суду від 26 липня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем проживання батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 передати її батьку та стягнуто судовий збір на користь ОСОБА_2 у розмірі 1 816 грн. У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення. Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 рокузаяву ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення Косівського районного суду від 26 липня 2023 року залишено без розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 володіє відомостями про відсутність батьківського споріднення позивача ОСОБА_2 з його малолітньою онукою ОСОБА_5 . Дані відомості апелянту повідомила його дочка ОСОБА_4 задовго до своєї смерті. Отже, у випадку спростування в установленому законом порядку батьківства ОСОБА_2 щодо малолітньої ОСОБА_5 , дід та баба ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як єдині найближчі родичі малолітньої дитини могли б захистити своє переважне право перед іншими особами на визначення місця проживання їхньої онуки ОСОБА_5 з ними. При цьому, доказом у даній справі має бути висновок судової генетичної експертизи, яку суд з порушенням норм процесуального права не призначив. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що оскаржуване рішення суду прийнято із з`ясуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм процесуального та матеріального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення Косівського районного суду від 26 липня 2023 року без змін. За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду повторно не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі. В задоволенні клопотанні ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи в зв`язку із її хворобою було відмовлено, оскільки в судове засідання апеляційного суду вона не з`явилася повторно, а амбулаторне лікування ГРВІ протягом трьох днів з 12 березня 2024 року не є поважною причиною неявки, що не є підставою для відкладення розгляду справи згідно із п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 та його представника адвоката Гринів Я. В., а також пояснення представника служби у справах дітей Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області Заячук М. Б., які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав. Суд першої інстанції встановив, що 02 серпня 2020 року у храмі Св. Параскеви, в с. Стопчатів Косівського району ОСОБА_2 повінчався із ОСОБА_4 (а.с.16). ІНФОРМАЦІЯ_2 у вказаного подружжя народилася дитина ОСОБА_5 , і, відповідно батьками дитини записані ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с.8). ІНФОРМАЦІЯ_6 мати дитини, ОСОБА_4 померла та після її смерті позивач та батьки померлої усно домовились про те, що новонароджена ОСОБА_5 проживатиме у батьків своєї матері, тобто у відповідачів. Оскільки мати дитини померла, зі згоди батька малолітньої дитини, остання залишилася проживати і проживає на даний час у відповідачів. Але з часом, відносини між сторонами погіршились, саме з приводу не узгодженості часу відвідування батьком своєї дитини, про що свідчить те, що в травні 2021 року відбулось засідання комісії з питань захисту прав дітей Яблунівської селищної ради за заявою батька дитини, ОСОБА_2 , з цього приводу, а 30 липня 2021 року він звернувся до суду. Суд також встановив, що позивач ОСОБА_2 офіційно працевлаштований та в період з липня по листопад 2020 року його дохід становив 12 208,03 грн., за місцем роботи характеризується позитивно, за місцем проживання - задовільно (а.с. 17, 18), на обліку в психоневрологічному та наркологічному кабінетах не перебуває (а.с. 20), має у власності транспортний засіб (а.с. 21). Також, згідно акта обстеження умов проживання батька дитини ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 складеного комісією Яблунівської селищної ради Косівського району (а.с. 14), за місцем проживання батька є всі умови для проживання його малолітньої дитини. Відповідно до статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Статтею 163 СК України визначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам. Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789- XII (далі - Конвенція про права дитини), зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року § 54). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року § 100). У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76). Розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Аналіз наведеного законодавства свідчить про те, що сім`я вважається природним середовищем для розвитку дитини; виховання в сім`ї відповідає найкращим інтересам дитини і тільки коли виявиться, що сім`я є особливо непридатною або неблагонадійною, зв`язки з нею можуть бути перервані. Розлучення дітей з батьками всупереч їх волі можливо тільки за умови, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. При розгляді позовів батьків про передачу їм дитини іншими особами, від яких вони мають право вимагати її повернення, суд бере до уваги зокрема можливість батьків забезпечити належне виховання дитини, характер їхніх взаємовідносин з нею, прихильність дитини до осіб, у яких вона перебуває, й інші конкретні обставини справи. При цьому суд враховує, хто з зацікавлених осіб виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожної з осіб, особисті якості сторін, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані однієї з осіб сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. У будь-якому випадку суд повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам малолітньої дитини. Згідно з частиною першою статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції). Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. В матеріалах справи наявний висновок Органу опіки та піклування Яблунівської селищної ради Косівського району від 12 травня 2021 року № 3 про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_2 (а.с. 11-12). Обставин, за наявності яких можна було б не погодитися із цим висновком, судом першої інстанції під час розгляду справи не встановлено, апеляційна скарга доводів про те, що він суперечить інтересам дитини, є недостатньо обґрунтованим або недостовірним не містить. Відповідно до частини третьої статті 249 СК України опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини. Відповідачі були зобов`язані зробити спробу врегулювати питання доступу позивача до спілкування з дитиною та допомогти йому домогтися реального здійснення його батьківських прав, що ними зроблено не було. Встановивши, що відібрання дитини у відповідачів та повернення її батькові не буде суперечити її інтересам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Апеляційний суд суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про не призначення судом першої інстанції генетичної експертизи у справі з огляду на те, що позивач записаний батьком ОСОБА_5 на підставі частини другої статті 125 СК України, відтак висновки генетичної експертизи правового значення для справи не мають. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Косівського районного суду від 26 липня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 15 березня 2024 року. Судді В. М. Барков В. А. Девляшевський В. Д. Фединяк