Постанова 4857 № 380/27769/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/27769/23 пров. № А/857/5161/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Онишкевич Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Мричко Н.І.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження м.Львів 26 січня 2024 року, у справі №380/27769/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 24.11.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській просив: визнати протиправним рішення Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області в частині призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 84% суддівської винагороди без зарахування до стажу роботи судді календарного періоду проходження строкової військової служби в Збройних силах СРСР з 15 листопада 1977 року по 20 листопада 1979 року (2 роки 5 днів) та половини строку навчання у Львівському ордена Леніна державному університеті імені Івана Франка з 25 серпня 1980 року по 27 червня 1985 року (половина строку навчання - 2 роки 5 місяців 1 день); зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати позивачу до стажу роботи судді, що дає право на відставку календарний період проходження строкової військової служби в Збройних силах СРСР з 15 листопада 1977 року по 20 листопада 1979 року (2 роки 5 днів) та половину строку навчання у Львівському ордена Леніна державному університеті імені Івана Франка з 25 серпня 1980 року по 27 червня 1985 року (половина строку навчання - 2 роки 5 місяців 1 день), здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 92% суддівської винагороди з дня призначення - 09.05.2023, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Суд першої інстанції зазначив, що на час обрання позивача на посаду судді безстроково питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15.12.1992 № 2862-XII «Про статус суддів» та Указом Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів». Відповідно до абзацу другого статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Суд першої інстанції дійшов дійшов висновку про те, що до стажу роботи позивача, що дає право на отримання довічного грошового утримання, як судді у відставці, має бути зараховано календарний період проходження строкової військової служби з 15.11.1977 по 20.11.1979 (2 роки 5 днів) та половина строку навчання на денній формі у вищому навчальному закладі у Львівському ордена Леніна державному університеті імені Івана Франка з 25.08.1980 по 27.06.1985 (2 роки 5 місяців 1 день). Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що зарахування до стажу роботи на посаді судді періодів проходження строкової військової служби чинним законодавством не передбачено. Скаржник вказує, що згідно з статтею 142 Закону №1402 враховувати до суддівського стажу період проходження строкової військової служби немає підстав, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці обчислено та виплачується з врахуванням норм чинного законодавства та наявних документів пенсійної справи. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з квітня 1986 року обраний народним суддею Залізничного районного народного суду міста Львова. Постановою Верховної Ради України від 01.06.2000 №1779-ІІІ обраний суддею Залізничного районного суду міста Львова безстроково. Указом Президента України від 21.03.2006 №246/2006 переведений на роботу на посаду судді Городоцького районного суду Львівської області. 27.04.2023 Вища рада правосуддя прийняла рішення №425/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Городоцького районного суду Львівської області у зв`язку з поданням заяви про відставку». У вказаному рішенні Вища рада правосуддя вказала, що загальний стаж судді ОСОБА_1 , який дає йому право на відставку (станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя рішення - 27 квітня 2023 року) становить 41 рік 5 місяців 20 днів, з яких: 37 років 14 днів - робота на посаді судді, до стажу роботи на посаді судді, 2 роки 5 днів - період проходження строкової військової служби, 2 роки 5 місяців 1 день - половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі. Наказом голови Городоцького районного суду Львівської області від 02.05.2023 № 29/К позивача відраховано з 02.05.2023 зі штату Городоцького районного суду Львівської області як такого, що звільнений із займаної посади у зв`язку з поданням заяви про відставку. Рішенням пенсійного органу (Залізничне об`єднане управління ПФУ м. Львова) №134550003068 від 18.05.2023 з 09.05.2023 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці було визначене, виходячи із 84% суддівської винагороди. До стажу роботи на посаді судді зараховано 37 років. Листом від 11.10.2023 №27531-28484/У-52/8-1300/23 відповідач повідомив позивача про те, що до стажу судді враховано період роботи на посаді судді з 14.04.1986 по 02.05.2023, що становить 37 років. Щомісячне довічне грошове утримання позивача обчислено в розмірі 84% грошового утримання судді, що складає 95346,72 грн. Вважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Основні засади державної політики у сфері організації судової влади та здійснення правосуддя, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначені Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ (далі - Закон №1402-VIII). Згідно з частинами 1, 2 статті 142 Закону №1402-VII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. Відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402-VII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Статтею 137 Закону №1402-VII встановлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Згідно абзацу 4 пункту 34 Розділу ХII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Аналогічні положення закріплювались статтею 135 «Стаж роботи судді» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI та пунктом 11 «Перехідних положень» вказаного Закону, в редакції чинній до 28 березня 2015 року, згідно з яким судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. Частиною 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ, в редакцій чинній на час призначення позивача на посаду судді, встановлювалось, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. Відповідно до абзацу 2 статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», в редакції чинній на момент призначення позивача на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Як встановлено судом першої інстанції, позивач в період з 25.08.1980 по 27.06.1985 навчався на юридичному факультеті Львівського ордена Леніна державному університеті ім. І.Франка (диплом серії НОМЕР_1 від 27.06.1985 року, виданого Львівським ордена Леніна державним університетом ім. Івана Франка та запис в трудовій книжці). Так, період навчання позивача на денній формі у вищому навчальному закладі у період з 25.08.1980 по 27.06.1985 становить 4 роки 10 місяців 2 дні, а половина строку навчання - 2 роки 5 місяців 1 день. Відповідно до воєнного квитка серії ВЧ № НОМЕР_2 позивач проходив строкову військову службу в Збройних силах СРСР з 15.11.1977 по 20.11.1979, що становить 2 роки 5 днів. Суд апеляційної інстанції зазначає, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом №2453-VI, передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, календарного періоду проходження строкової військової служби та половина строку навчання на денній формі у вищому навчальному закладі, а тому невключення до відповідного стажу роботи позивача на посаді судді періоду проходження військової служби з 15.11.1977 по 20.11.1979, та половину строку навчання у Львівському ордена Леніна державному університеті імені Івана Франка з 25.08.1980 по 27.06.1985 і не врахування відповідачем такого для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання є неправомірним. Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 19.06.2018 у справі №243/4458/17, від 28.11.2019 у справі №342/119/17, від 20 квітня 2021 року у справі №344/5707/19, від 31 березня 2021 року у справі №204/2241/17 (2-а/204/128/17). Окрім того, слід зазначити, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відмовляючи позивачу у зарахуванні стажу роботи на посаді судді вищевказані періоди, діяло не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, оскільки рішенням Вищої ради правосуддя №425/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Городоцького районного суду Львівської області у зв`язку з поданням заяви про відставку», встановлено, що загальний стаж судді ОСОБА_1 , який дає йому право на відставку (станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя рішення - 27 квітня 2023 року) становить 41 рік 5 місяців 20 днів, з яких: 37 років 14 днів - робота на посаді судді, до стажу роботи на посаді судді, 2 роки 5 днів - період проходження строкової військової служби, 2 роки 5 місяців 1 день - половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі. Отже невиконання органом призначення довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці рішення Вищої ради правосуддя, який є суб`єктом владних повноважень, є протиправним та незаконним, порушує основні засади Конституції України як Основного Закону України, яка визнала принцип верховенства права та констатувала про його дію в Україні. Така поведінка Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області дискредитує орган державної влади в очах суспільства, а, отже, й порушує охоронюваний законом інтерес. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд апеляційної інстанції також зауважує, що частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення, зокрема у рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності відмови відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоду проходження строкової військової служби з 15.11.1977 по 20.11.1979 (2 роки 5 днів) та половина строку навчання на денній формі у вищому навчальному закладі у Львівському ордена Леніна державному університеті імені Івана Франка з 25.08.1980 по 27.06.1985 (2 роки 5 місяців 1 день) та зобов`язання відповідача зарахувати позивачу спірний період до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 із урахуванням зазначеного періоду, починаючи з 09 травня 2023 року, у розмірі 92% суддівської винагороди, що є належним способом захисту порушених прав позивача. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності незарахування відповідачем до стажу роботи позивача, спірного періоду проходження строкової військової служби та половина строку навчання на денній формі у вищому навчальному закладі, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі №380/27769/23 без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич