Постанова 4855 № 320/55774/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/55774/24 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Грибан І. О., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив суд: - визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №262940019944 від 08.10.2024 щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання в частині визначення загального проценту розрахунку пенсії від заробітку та розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; - зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок стажу роботи на посаді судді, який дає право на одержання щомісячного довічного грошового утримання відповідно до вимог ч. 3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статує суддів» та рішення Вишої ради правосуддя від 05 вересня 2024 року №2621/0/15-24, згідно з яким загальний стаж роботи, який дає право на відставку, становить 41 рік, зокрема: стаж роботи на посаді судді - 37 років; період проходження строкової військової служби та половина строку навчання за денною формою - 4 роки; - зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок нарахованого та виплаченого позивачу довічного грошового утримання починаючи з 10 вересня 2024 року, в розмірі 92, а не 70 відсотків суддівської винагороди судді, яку позивач отримував на момент звільнення з посади судді Київського апеляційного суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення. До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. Рішенням Вищої ради правосуддя від 05.09.2024 №2621/0/15-24 позивача звільнено з посади судді Київського апеляційного суду у відставку у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до розрахунку від 09.09.2024 №315/03-24/24, наданого Київським апеляційним судом, стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання позивачки складає 41 рік 7 місяців 8 днів, з яких: - 1 рік 11 місяців 29 днів - строкова військова служба; - 2 роки 5 місяців 14 днів - курсант військового Червонопрапорного інститут (половина строку); - 5 років 4 місяців 11 днів - член військового трибуналу Термезького гарнізону Туркестанського військового округу; - 1 рік 3 місяці 3 дні - член військового трибуналу Черкаського гарнізону Київського військового округу, військового суду Черкаського гарнізону; - 17 років 7 місяців 4 дні - суддя військового суду Центрального регіону, суддя військового апеляційного суду Центрального регіону; - 7 років 2 дні - суддя апеляційного суду міста Києва; - 5 років 11 місяців 3 дні - суддя Київського апеляційного суду; Разом: 41 рік 7 місяців 8 днів. Аналогічні періоди роботи позивача, які дають право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання зазначено також у рішення Вищої ради правосуддя від 05.09.2024 №2621/0/15-24 про звільнення ОСОБА_1 у відставку. Натомість, з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення позивачу довічного грошового утримання судді у відставці вбачається, що його стаж роботи на посаді судді складає 30 років 06 місяців 17 днів. Розмір довічного грошового утримання складає 70%. Не погоджуючись із вказаними висновками, позивач звернувся до суду із цим позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII). Згідно із частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (Закон Закону №1402-VIII) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Частиною першою статті 137 Закону №1402-VIII установлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. За положеннями частини другої цієї ж статті до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Згідно з абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Таким чином, позивачу до стажу роботи на посаді судді, що враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додатково зараховується стаж роботи, вимога щодо якого визначалась законом та надавала право на призначення (обрання) на посаду судді. На час призначення позивача суддею 10.07.1987 визначення стажу, що давав право на відставку судді, регулювалося Законом Української РСР від 05.06.1981 №2022-10 «Про судоустрій України». У відповідності до статті 55 такого Закону суддею і народним засідателем міг бути обраний кожний громадянин Української РСР, який досяг на день виборів 25 років. Тобто на час призначення позивача на посаду народного судді питання стажу, необхідного для такого призначення, законодавцем не врегульовувалося. У зв`язку із цим, застосуванню підлягають положення абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII стосовно визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день обрання позивача безстроково. Подібний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №9901/382/18. Вища рада правосуддя, при визначенні наявного у позивача стажу роботи, який дає право на відставку та призначення довічного грошового утримання, також застосувала аналогічний підхід. За нормами частини першої статті 7 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 №2862-12, яка діяла на час обрання позивача на посаду безстроково, право на зайняття посади судді має громадянин України, який має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років. Крім того, на той самий час, вимога наявності стажу роботи у галузі права не менш як три роки, за приписами статті 127 Конституції України, була обов`язковою для зайняття посади судді. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, стаж позивача за юридичною спеціальністю на посадах член військового трибуналу Термезького гарнізону Туркестанського військового округу - 5 років 4 місяці 11 днів, член військового трибуналу Черкаського гарнізону Київського військового округу, військового суду Черкаського гарнізону - 1 рік 3 місяці 3 дні, підтверджується записами з послужного списку, зокрема, за період з 10.07.1987 по 24.02.1994. Відтак, суд першої інстанції прийшов до цілком обґрунтованого висновку, щодо протиправності відмови ГУ ПФУ у зарахуванні позивачу до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Окрім того, відповідач, всупереч положенням пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/1995 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», до стажу роботи позивача, що дає право на одержання щомісячного грошового утримання, не зарахував половину строку навчання у вищому навчальному закладі, що складає 2 роки 5 місяців 14 днів та період проходження строкової військової служби у 1 рік 11 місяців 29 днів. Так, відповідно до абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Ця стаття втратила чинність на підставі Указу Президента №248/2008 від 20.03.2008. Однак стосовно позивача її положення реалізовано, оскільки він набув десятирічного стажу роботи на посаді судді у травні 1997 року. Постанову Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» 11.06.2008 доповнено пунктом 3-1 за змістом якого до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби. За змістом правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 07.11.2019 у справі № 727/4435/17, невключення до стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним. Крім того, як випливає із правових позицій Верховного Суду (зокрема, у постановах від 6 березня 2018 року у справі №308/6953/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №766/17221/16-а), визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання без врахування до стажу роботи на посаді судді згаданих в Указі Президента №248/2008 та постанові КМУ № 865 періодів трудової діяльності є неправомірним. Період навчання ОСОБА_1 в Червонопрапорному інституті (військовий курсант) з 05.08.1982 по 03.07.1987 підтверджується записами у послужному списку, а також копією диплома про здобуття вищої юридичної освіти. Період проходження позивачем строкової військової служби з 18.10.19878 по 17.10.1980 (1 рік 11 місяців 29 днів) підтверджується копією військового квитка та записами у трудовій книжці. За встановлених обставин відмова відповідача у зарахуванні до стажу роботи позивача на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання у вищому навчальному юридичному закладі та періоду проходження строкової військової служби є протиправною. Як вже зазначалось, відповідно до рішення ВРП «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» від 05.09.2024 №2621/0/15-24, до стажу роботи на посаді судді, що дає йому право на відставку, підлягає зарахуванню: 37 років 1 місяць 25 днів стаж роботи безпосередньо на посаді судді; 1рік 11 місяців 29 днів - період проходження строкової військової служби; 2 роки 5 місяців 154 днів половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі. Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а, від 08.09.2022 у справі №380/10696/21, від 30.01.2020 у справі №592/3694/17, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 23.10.2018 у справі №686/10100/15-а), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. При цьому, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України від 08.10.2024 №262940019944 у частині відмови у задоволенні заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 92 % від суддівської винагороди та врахування відповідного стажу. При цьому, за наявності рішення суб`єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, оскаржувана бездіяльність поглинається скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб`єктом владних повноважень проявлено активну поведінку, а саме прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії. Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, суд зазначає таке. У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача (протиправності рішення), зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади. За правилами частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин. Із урахуванням тієї обставини, що рішення відповідача у цій справі не ґрунтується на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм його дій чітко регламентований законодавчо, у цьому випадку задоволення позову шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Зважаючи, що стаж роботи позивача, який у цьому випадку відповідач протиправно не враховує у складі стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, становить 4 роки 7 місяців 47 днів (9 місяців 19 днів + 1 рік 11 місяців 28 днів +1 рік 11 місяців), а врахований пенсійним органом стаж складає 36 років 8 місяців 17 днів, що загалом становить повних 42 роки; то, у відповідності до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII (щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді), кількість повних років роботи позивача понад 20 років становить 21 рік і за кожний такий рік розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Відтак, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що розмір щомісячного грошового утримання позивача повинен складати 92% (50% за 20 років та 42 % за 21 рік на посаді судді понад 20 років) від суддівської винагороди. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя І. О. Грибан (Повний текст постанови складено 18.06.2025)